Нещодавно до Івано-Франківська приїхала волонтерка Розалін Мартін. Випадково натрапивши на “Ветеранський простір”, жінка вирішила, що хоче проводити курси англійської мови для дітей військових, ветеранів, учасників бойових дій та зниклих безвісти.
За ці місяці для неї кожна дитина стала рідною, як і для дітей Розалін, пише Руслан Марцінків.
“Кожного разу було десь від 10 до 20+ дітей. 20 – це дуже багато, бо це діти різного віку, різного рівня англійської, але їм користь і задоволення від цього заняття саме в тому, що вони вчаться знаходити спільну мову незалежно від рівня англійської. Починаючи від жестів і закінчуючи розмовною мовою тих дітей, хто вже дуже круто говорить англійською. До цього в нас ще нещодавно був волонтер Рік з Нідерландів, коли він був, було простіше. Завжди як чоловік і жінка: з більш дорослими дітками займалася Розалін в одній кімнаті, це був такий суто спікінг-клаб, вже такі дорослі, виважені діти, а Рік у великій кімнаті займався з дітками, які маленькі, 7-8-9 років “, – розповідає керівниця Ветеранського простору, психологиня Олена Дудзенко.
А все почалось з того, що Розалін Мартін вирішила приїхати на Батьківщину свого чоловіка. Приїхавши до України, жінку дивувало буквально все: люди, які навіть попри війну продовжують жити, діти, які у тривогу продовжують навчатись та наші прекрасні військові, з якими вона неодноразово спілкувалась. Через нейромережу жінка знайшла “Ветеранський простір”, сконстатувала з керівником закладу Станіславом Онищуком та спільно вони вирішили, що наразі зосередять свою роботу на дітях із родин військових.
“Я вирішила приїхати до Батьківщини свого чоловіка, який зараз, на жаль, не з нами. Я настільки була вражена чудовими людьми-українцями, що коли я повернулася в Нову Зеландію, почала шукати можливості приїхати сюди знову, але не просто до своїх рідних, а знайти можливість допомогти, принести користь, щось корисне українцям. Я просто вражена спілкуванням дітей одне з одним, підвищеним рівнем англійської, який я бачу зараз. Дуже хочу і планую наступного разу приїхати в Україну десь у травні-червні, але, маючи обмеження на рік перебування по візі (3 місяці), я це ретельно планую”, – ділиться волонтерка з Нової Зеландії Розалін Мартін.
Для дітей, як і для Розалін такий досвід вперше. Навіть попри те, що не всі діти добре знають англійську, вони гарно ладнають з жінкою і захопливо стежать за кожним словом та рухом. Серед тих, хто завдяки Розалін підтягнув свою англійську була і Варвара:
“Викладачку звати Розалін. Вона дуже весела, життєрадісна людина. Вона мені дуже подобається. Вона така весела, що я дуже підтягнула англійську, більше почала нею захоплюватися і розуміти її”, – зізнається Варвара Бенюк.
Та, окрім роботи з дітьми, Розалін знайшла ще одне своє покликання: допомогати військовим та ветеранам. Вона частенько їздить у шпиталь і частує їх смачненькими стравами, адже у своїй країні вона працює шеф-кухарем. Керівник Першого добровольчого хірургічного шпиталю Станіслав Онищук, розповідає, що зараз Розалін вимушена повертатись до Нової Зеландії, бо в неї закінчується туристична віза. Проте з Нового року планує приїхати сюди на значно довше.
“Це англомовний табір для дітей, його проводить Розалін, волонтерка з Нової Зеландії. Це вже не перший такий табір у нас. А тепер, коли я спілкувався з Розалін, вона настільки полюбила Україну та Івано-Франківськ, що казала, що подала на розгляд посольства заяву про те, щоб їй наступного року дали візу в Україну більше ніж на 90 днів. Вона хоче приїхати сюди двічі або тричі на місяць і продовжувати роботу і з дітьми, і з військовими в нашому шпиталі”, – зауважує Станіслав Онищук.
Попри війну, постійні тривоги та обстріли, небайдужі люди з усього світу приїжджають до України, аби бодай чимось допомогти. Дехто приїжджає, щоб допомогти та морально підтримати наших військових та ветеранів, хтось – їхні сім’ї та родини, в яких загинула близька людина. А хтось, як Розалін, зосереджує свою увагу на майбутньому нашої країни-дітях.
“Ми дякуємо новозеландській волонтерці, яка приїхала в Україну, не побоялася і працює з дітьми з родин загиблих, зниклих безвісти, з учасників бойових дій. Бачите, діти наповнені теплом, радістю, вчать англійську мову і мають добре проведений час. А цей простір належить місту, але у спілці з Першим добровольчим шпиталем, і ми робимо такий добрий захід. Тішимось, що є такий простір, де діти можуть у центрі міста займатись. Тому дякуємо і дякуємо всім, хто докладає зусиль, щоб такі родини отримували тепло, спокій і підтримку громади”, – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
