«Чорний» має справу з мінами ще з 2014 року, коли пішов служити в інженерний батальйон, потім – служба в іншій бригаді ЗСУ, ще пізніше – підрозділ РЕБ.
Коли почалася війна – вступив до 102 бригади ТрО у Косівський батальйон, адже проживає на Косівщині з дружиною, хоча сам родом з Вінницької області. На Запоріжжі він уже 15 місяців – з квітня 2022 року, розповідають у 102 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини.
«Я брав участь в АТО- мінував та розміновував в Донецькій області. Коли підпалили Калинівський арсенал у 2017 році – один з найбільших в Україні – я зі своїм підрозділом брав участь в ліквідації наслідків пожежі, тоді згоріло біля 40 000 тон снарядів, яких нам тепер так не вистачає», – розповідає «Чорний».
«Мій саперний підрозділ разом з саперами з інших підрозділів мінував передній край оборони – зробили тут незламну фортецю. Крім мін ми ставимо дріт-путанку – дуже ефективний засіб не тільки проти піхоти, але і проти колісної та навіть гусеничної техніки. Дріт намотується на шестерні катків і танк уже не поїде – він стає гарною мішенню. Якщо ж в путанку попала людина – потрібно менше рухатись і використати мультитул», – розповідає сапер.
Противник теж сильно замінував територію, при цьому він діє дуже підло і підступно – використовує міни-пастки, мінує забороненими Оттавською конвенцією мінами, розкидає їх касетними боєприпасами. Дуже складно буде розмінувати все це, адже карт мінних полів не існує в природі – міни розкидаються хаотично.
«Ми проводимо з особовим складом постійно навчання, інструктажі. Раніше бійці з рот боялись підходити до мін, але ми їх навчили, і тепер в ротах є багато людей, які можуть перевірити стан міни, полагодити перебитий дріт, знають де розміщена кожна міна в їх зоні відповідальності».
У підрозділі «Чорного» нема примусу – якщо людина каже, що не хоче бути сапером, що боїться або не вміє – пише рапорт і її переводять в інший підрозділ. Нема сенсу тримати людей, які не зможуть ефективно виконувати завдання.
«Люди сидять тут, на Запоріжжі, вже 15 місяців, – каже «Чорний», – всі доволі виснажені, не так фізично, як морально. Хлопці кажуть, що їм потрібно більше підтримки, більше уваги від суспільства. Востаннє до нас приїжджали підтримати артисти ще коли ми були на Косівщині, майже півтори року тому, на пункті постійної дислокації – з того часу нікого не видно, нікого не чути. Хлопці так зраділи, коли до нас одного разу приїхала місцева Косівська журналістка разом з волонтерами – це наче частинка нашої Косівщини – але це було дуже давно. Більше ніхто з рідного Прикарпаття не приїжджав – ні артисти, ні журналісти. Нам сказали, що, можливо, нас приїде відвідати співачка Анна Добриднєва – ми б хотіли з нею сфотографуватись, автограф взяти на пам’ять!».
