Лучик — командир роти одного з батальйонів 102 бригади з Івано-Франківщини. Маючи досвід строкової та контрактної служби у війську, чоловік з перших днів повномасштабного вторгнення РФ стоїть на захисті України. Наразі на півдні — у Запорізькій області.
Про обстріли танками та комплексами С-300, про те, чи можна стріляти в росіян, та що найважче під час війни, боєць розповів Суспільному, передає Правда.іф.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Оскільки Лучик має медичну освіту, одразу ж після початку повномасштабного вторгнення РФ долучився до Сил оборони України.
“Як ви знаєте, люди з наших регіонів — це патріоти. Ми всі розуміємо, що могло статися, якби росіяни дійшли до нашої території. Вони найбільше нас бояться — людей із заходу України. Вони найбільше нас ненавидять”, — каже боєць.
Лучик став на захист країни на початку вторгнення РФ. Фото: з архіву Лучика
Більшість його побратимів — добровольці, які почали воювати в перші дні повномасштабної війни.
“Перед тим, як піти на війну, багато хто з нас запитував себе: “Чи можна стріляти в людину?” Ця відповідь — проста. Ми вже побачили, подумали, поговорили з капеланами й зрозуміли, що наш ворог — це не людина. Тому що людина ніколи не скривдить жінок, не ґвалтуватиме маленьких дітей. Наші вороги — це нападники. А ворогів ми не шкодуємо”, — говорить Лучик.
Лучик з бойовими побратимами. Фото: з архіву Лучика
З його слів, до складу роти, якою командує військовий, входять штурмова група та група резерву. Основне завдання роти — підсилити будь-яку частину вогневих рубежів основної лінії.
Якщо десь на лінії фронту починається важкий бій, каже Лучик, бійців одразу відправляють для підсилення, щоб знищити росіян, які хочуть прорватися вперед.
“Кожен бій — важкий. Був складний бій, коли армія РФ почала вперше використовувати велику кількість безпілотників. Вони на щипці прив’язували баночки від коли літрової — туди вкладали гранату. Літали над нами й чітко “опускали” на окопи. Тоді дійсно було складно, тому що треба було перебігати зі щілини в щілину. Лише після вибуху слід було повертатися на своє місце, бо з іншого боку автоматично летить граната”, — розповідає командир стрілецької роти.
Лучик з уламком російського снаряда. Фото: з архіву Лучика
Лучик пригадує, що його з побратимами росіяни обстрілювали з різної зброї: мінометів, танків та ракетно-зенітних комплексів С-300.
“Найскладніший обстріл — це коли ракетою С-300 “накрило”. Ми були в будівлі на відстані 20-25 м від “приходу”. Відчуття були важкими. Воно ніби обтиснуло з усіх боків на кілька секунд. Після вибуху був “дощ” з уламків бетону та цегли, що піднялися догори. Біля будівлі стояв тракторець — то ми ледве встигли під нього заскочити. І то зачепило тільки мене — мабуть, уламок від цегли чи бетону влучив у ногу. Це був сильний удар, але за кілька днів я почав ходити”, — згадує військовослужбовець.
Лучик у вирві після російської ракети. Фото: з архіву Лучика
Лучик також працює бойовим медиком. Військовий пояснює: йому потрібно доправити пораненого з лінії вогню до місця, де можна надати медичну допомогу, а пізніше — доправити до місця евакуації. Зі слів бійця, за півтора року роботи він зі своєю командою вивчив місцевість, тактику ведення боїв та визначив найкращі методи евакуації.
“Був один такий цікавий момент. Ніби бій закінчився. Нам потрібно було вивести невелику групу поранених, і нас зупинили на половині дороги в посадці сильним обстрілом. То десь 25 хвилин ми лежали під шквальним вогнем на рівній місцевості, але в посадці. Не було ніякого окопу, ніяких ям. Але вижили всі тоді”, — розповідає Лучик.
Лучик та його бойові побратими, Запорізька область, вересень 2023 року. Фото: Діана Яців/Суспільне Івано-Франківськ
Найбільша мрія командира роти та його побратимів — це перемога та повернення додому.
“Загарбники є загарбники. У них немає ніякої честі. Всі армії світу цінують свої звання, мають честь військового. Вони не дозволять собі стріляти в беззахисних людей чи, наприклад, в жінок, дітей. А там — армія, яка не має цього. То не армія — просто “зброд”. Всюди, де вони проходять, — знищують все на своєму шляху, як сарана. Тому нам потрібно зупинити їх обов’язково і викинути з нашої території. Враховуючи теперішнє просування основних штурмових бригад, я надіюся, що перемога буде швидко”, — каже військовий.
Фото: з архіву Лучика
