Три місяці тому родина Лаврівих із села Чернелиці, що на Городенківщині, відкрила пекарню. Тут випікають п’ять видів хліба та смачні булочки.
Маленьке виробництво розростається з кожним днем, бо все зроблене з душею та з натуральних продуктів, пише Репортер.
Смак із дитинства
Білий мінівен з написом «Пекарня над Дністром» зупиняється в центрі села. З машини виходить невисокий усміхнений чоловік – Михайло Лаврів. Він щойно порозвозив замовлення по точках і вертається на пекарню. Вона в кінці села – справді над Дністром.
Півтора роки тому вони з сином купили 70 соток землі, яка була заросла хащами. Пан Михайло роками їздив по заробітках за кордон, але завжди мріяв мати щось своє у рідному селі. От і започаткували разом з сином.
«Спочатку син казав, давайте станцію техобслуговування, – розповідає Лаврів. – Потім думав про кафешку. Кажу, у селі є кафе – навіщо людям заважати? Знову сиділи, думали. А може пекарню?! І на цім стали».
Чоловік усміхається, що для нього хліб, часник і вода – найкраща їжа з дитинства. Більше ніц йому не треба було.
Коли побудували приміщення, закупили обладнання, запросили технолога зі Львова, аби навчив. Каже, то був дуже клопіткий процес. Нарешті, коли спекли першу партію, той технолог витяг хліб з його печі, розрізав один і дав кусень пану Михайлу.
«Чесно, я аж заплакав, – і нині не стримує емоцій чоловік. – Бо я відчув запах і смак того справжнього хліба, згадав дитинство. Моя бабуся куховарила по весіллях і завжди пекла хліби».
Треба робити справжнє
Запрацювала пекарня на початку серпня. Перші хліби на пробу розвозили по сільських магазинах. Людям сподобався, питали ще, почалися замовлення.
За словами Лавріва, це перше відкриття малого бізнесу в Чернелицькій громаді за 30 років. Пекарня працює щодня, крім нього з дружиною, є ще четверо працівників. Мріє, що згодом буде і дві-три зміни, і ще більше робочих місць.
«Хліб розвозять дві машини, я і брат, – розказує пан Михайло. – До нового року ще самі будемо їздити, а далі, може, двох водіїв візьмемо. За ці три місяці бачу, що мені вже двох машин не вистачає. Їздимо по базарах в кожне село – хліби розбирають. Кажуть, везіть ще, бо люди хочуть».
Запевняє, що для нього це не лише бізнес, а щось більше. Пригадує, як колись говорив з братом із Америки та попросив його показати, який у них хліб.
«Приносить зіжмаканий у кулаці, пустив – і хліб розправився, – говорить Лаврів. – Я розумію, що світ стає модифікований, але треба старатися, поки є можливість, робити справжнє. Ще треба вірити в те, що ти робиш і бути людяним – тоді воно піде».
Хліб у Чернелицю возять і з Коломиї, Чорткова, Городенки, Надвірної, Франківська. Конкуренція велика. Але їхня родзинка в тому, каже Лаврів, що натуральне і своє.
Дітей не обманеш
На пекарні зустрічає дружина пана Михайла – Ганна. Проводить невелику екскурсію. Поки тут перерва. Працівники знову проходять навчання, бо приїхав ще один технолог.
Пані Ганна розказує, що робота у них починається десь з 18.00, коли отримують замовлення, скільки якого хліба треба напекти на завтра.
«Тоді стаємо до роботи, місимо і цілу ніч печемо, аби на рано був свіженький, – каже жінка. – Ми не напікаємо наперед. Мусить бути свіженьке. Деякий хліб як ріжемо, то ще теплий. Спимо по три-чотири години. І так п’ять днів на тиждень. Але я це люблю».
У просторому цеху багато сучасного обладнання. Спецмашина, яка замішує хліб, ще одна – ділить тісто на частини. Наступна розкатує довгі хліби. Є піч, де тісто підкисає, також піч, де все випікається. Ще є спеціальна машинка, яка нарізає хліб і пакує в брендовані пакетики.
«Хоч усе на автоматі, але людської праці не бракує, – говорить Ганна Лаврів. – Зважити, поділити, витягти, укласти, забрати, формувати, перевернути… Усе вручну. Булочки, плетенки – усе руками закручуємо. Кожну здобу завиваємо, заплітаємо, змащуємо яєчком і в піч».
Щодня мають замовлення на 500-700 хлібів і десь на 50 кг здоби. Булочки розмітають діти з сусідніх сіл.
«У Чернелиці, Дубках, Делешово та інших селах діти не харчуються зараз у школах, то ми їм завозимо булочки й соки, – розповідає пані Ганна. – Батьки та вчителі задоволені, бо домашнє. Ми лиш приїздимо, а діти вже чекають. Коли йшли на канікули, то набирали по кульку, а то й по два булочок, мовляв, аби стало на 2-3 дні. Це дуже тішить. Ми лиш почали працювати, а вже така віддача, а особливо від дітей».
Робота з піснею
Тут печуть 5-6 видів хліба. Рецепти викупили у того технолога, який помагав налагоджувати роботу.
«Рецепт «Чернелицький» технолог розробляв саме для нас – він з висівками, – показує пані Ганна. – Я його дуже люблю, а ще – бездріжджовий. Він для тих, хто слідкує за фігурою».
Також є й гречаний хліб. Його, правда, печуть рідко, бо велика собівартість, адже кілограм гречки нині – 60 грн.
Популярні цибулевий хліб і «Селянський» – на яблучному соці.
Пан Михайло розказує, що в пекарні працівниці самі роблять закваски, опари та яблучний сік. Чистять і кришать яблука й на тому соці печуть хліб. Для «Цибулевого» раз замовили партію готової сухої цибулі, але спекли – не те. Спробували зі свіжої. Зовсім інший смак і запах.
Також печуть батони на сухому молоці. Розрізаєш і дійсно пахне молоком. Печуть і колачі на весілля. Ціни на хліб – від 10 до 17 грн, це якщо без магазинної націнки.
Пан Михайло каже, зараз робота пішла. Вже й на Городенку вийшли зі своїми хлібами.
У пекарні стоїть музична установка з клавішами та колонками. Пан Михайло, до речі, 20 років відіграв по весіллях. Каже, інколи ввечері дістає інструмент і грає для працівників. Так працювати веселіше. Грає народні пісні, жінки підспівують. Хліб від того ще смачніший.
Авторка: Світлана Лелик
