Роман на псевдо «Ромаха» — родом із Косівщини, село Вижній Березів. Долучився до 102 бригади добровільно й пройшов бойовий шлях від солдата до командира роти вогневої підтримки
До війни його життя було зовсім іншим: закінчив Івано-Франківський коледж фізичного виховання та Львівський державний інститут фізичної культури і спорту, займався будівництвом у Польщі. Але 2022 рік все змінив, повідомляє 102 бригада ТРО.
“До бригади я долучився добровільно 1 березня 2022 року. А вже 11 березня ми вирушили на виконання бойових завдань”, — згадує «Ромаха».
Полтавщина. Сумщина. Харківщина. Згодом — Запорізький напрямок: Гуляйполе, Малинівка. Складна географія війни, де кожен день — це перевірка на витривалість.
“У нас у роті було багато вогневих засобів: кулемети, АГС, СПГ. Спочатку я сам працював з них, а вже як командир роти — відповідав за правильне розміщення, підготовлені позиції, навчені розрахунки і постійну бойову готовність”.
Але найважче — не бої. Найважче — втрати.
“Найважче для мене було втрачати хлопців… Під час відбиття штурму в Малинівці був важко поранений мій побратим. КСП було за 150 метрів. Без вагань ми з трьома хлопцями пішли за ним”.
Вони виносили пораненого буквально перед носом у ворога. FPV прикривали, але на півдорозі їх засік ворожий «мавік».
“Почався обстріл. Били з чотирьох стволів, працювали FPV. Це тривало десь півтори години. Ми змінювали місця зупинки, ховалися, рухались далі…”
Крок за кроком — до КСП. Там «Ромаха» сам надавав допомогу, готував пораненого до подальшої евакуації. Але попереду було ще два кілометри замінованою місцевістю.
“Наших сил було замало. Довелося звернутись до суміжних підрозділів. Було дуже важко. Кожен ризикував собою. Але ми змогли його врятувати”.
Сьогодні той боєць на лікуванні. А евакуацію медики назвали такою, що «не підлягає повторенню» — через складність і рівень ризику.
Саме з таких дій і складається справжня війна — коли командир іде першим, коли тягне на собі відповідальність і життя інших.
