О 4-й ранку 28 квітня 1947 року оперативною групою військ «Вісла» розпочалось виселення українців з південно-східних регіонів Польщі на західні та північні території, які раніше входили до складу Німеччини. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція «Вісла» проводилась під безпосереднім командуванням міністра оборони Польщі маршала Міхала Ролі-Жимерського.
Увересні 1944 року уряди Української, Білоруської та Литовської РСР уклали угоди з Польським комітетом національного визволення, згідно з яким відбувався «обмін населенням» — етнічні поляки відправлялися до Польщі, а українці, білоруси та литовці — в СРСР. Перші ешелони з переселенцями вирушили вже в листопаді 1944 року. До 31 жовтня 1946 року з СРСР до Польщі було переселено майже 1,1 млн чоловік (з них 810 415 чоловік з території УРСР), у тому числі понад 143 тисяч євреїв, які практично зразу переправлялися в Британську Палестину; з Польщі до УРСР прибуло 482 800 українців.
Переселення тривало фактично до осені 1946 року. За оцінками поляків на території Польщі залишилось до 80 тисяч українців, лемків та русинів. Серед причин, за якими населення відмовлялося виїжджати в УРСР, крім очевидного небажання залишати рідні місця і майно, значний вплив мали пропаганда і дії УПА та ОУН (б), які фізично знищували пересильницькі комісії, спалювали залишені українцями села і попереджали про можливість арештів і депортації до Сибіру. Польська міліція і сили безпеки, що знаходилися в стадії формування, не були здатні ефективно протидіяти активності УПА та ОУН (б). У зв’язку з цим ряд районів ПНР, на яких діяло до 10 тисяч бійців УПА та ОУН, були фактично непідконтрольні польської адміністрації.
На початку березня 1947 року для ліквідації суспільної опори баз українських повстанців Польща звернулась до СРСР та Чехословаччини з проханням зкоординувати оперативні дії проти УПА та ОУН і попередило про заплановане виселення українців з прикордонних з УРСР районів на територію колишньої Східної Пруссії. Одночасно до СРСР надійшло прохання прийняти ще 20 тисяч українців, які виявили бажання переселитись в Україну, на що міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський і секретар ЦК КП (б) Л. Каганович відповіли відмовою, мотивуючи це відсутністю житлового фонду і тим, що у Польщі залишилось «головним чином українське населення, заражене бандитизмом».
17 квітня 1947 року розпорядженням Державної комісії безпеки Польщі на територіях Жешувського, Краківського та Люблінського воєводств для проведення депортації українців було створено оперативну групу «Вісла» з числа військових і сил безпеки чисельністю 20 тисяч солдатів і офіцерів. Загальне керівництво було покладено на заступника начальника генерального штабу Війська Польського, бригадного генерала Стефана Моссоро.
Операція з переселення українців була розпочата 28 квітня 1947 року. В районах активних дій УПА та ОУН на збори населення відводилося від 24 до 48 годин, а фактично часто населення вивозилось протягом світлового дня. Особливістю переселення було те, що на нових територіях не допускалось створення компактних українських поселень — не більше кількох сімей в одному населеному пункті. До 29 липня 1947 року було депортовано 137 833 особи, а до осені — 140 575 чоловік. 17 липня 1947 року оперативна група «Вісла» була розформована, а ліквідації груп ОУН-УПА була покладена на місцеві військові округи.
У Чехословаччині одночасно з операцією «Вісла» до осені 1947 року проводилася операція «Акція Б», в якій підрозділи чехословацьких збройних сил і служб безпеки діяли на перехоплення загонів УПА, які намагалися прорватися з Польщі в американські зони окупації в Австрії. Частина підрозділів УПА були розгромлені, понад 100 осіб було взято в полон і потім передано польській стороні, частина — засуджені в Чехословаччині і лише близько 300 особам вдалось попасти до Австрії. На початку осені 1947 року структури УПА та ОУН (б) у Польщі були формально розпущені Романом Шухевичем як «повністю втрачені».
1 серпня 1947 року Державна комісія безпеки наказала командуючим Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина. До кінця 1947 року у місця, звідки було депортовано українське населення, переселилось близько 14 тисяч поляків.
Третє переселення українців відбулась у 1951 році, коли Польща і Радянський Союз скоригували кордон в районі міста Белз (нині — Львівська область) — з міста були виселені всі поляки і натомість населено українцями з інших регіонів УРСР. В 1957-58 роках близько 5 тисяч сімей лемків повернулось на свою батьківщину у прикордонні з Україною області.
3 серпня 1990 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, що засуджувала операцію «Вісла» як несправедливий крок щодо українців у Польщі. У 2007 році президент Польщі Лех Качинський і України Віктор Ющенко засудили операцію як таку, що відбулась з порушенням прав людини.
Нагадаємо, на Франківщині 2020 рік проголосили Роком пам’яті депортацій українців
