За кілька кілометрів від Полтави “розкинувся” один вельми цікавий, монументальний будинок. Колись туди на регулярній основі приїжджав відпочивати російський генерал-лейтенант Валерій Капашин. Тож місцеві почали вважати дім його дачею. А місцину, де він розташовується по сусідству з подібними маєтками, так і назвали “генеральськими дачами”. Пише Gazeta.ua
Валерій Капашин родом із Полтавщини. Але вже десятки років живе у Росії, де і зробив кар’єру військового. Він є начальником Федерального управління РФ з безпечного зберігання та знищення хімічної зброї. Неодноразово доповідав щодо своєї діяльності та особисто нагороджувався російським президентом Володимиром Путіним.
Після початку повномасштабної російської агресії, у генеральському будинку поселили евакуйованих із зони бойових дій дітей. Однак за якийсь час у дім повернулася охорона та переселенці поступово виїхали в інші місця. На тому інформаційний шум навколо генеральського будинку зник.
Що зараз відбувається з будинком генерала Капашина та чи дійсно він належить саме йому, розбиралася кореспондентка Gazeta.ua.
СЛАВНОЗВІСНЕ МІСЦЕ
– Я тут проживаю з самого дитячого віку. В ті місця ми ходили купатися на річку. Раніше на цих ділянках було поле, ліс. Потім почалися всі ці будівництва, почали виростати ці всякі котеджі. В народі говорили, що це російський генерал, друг Кукоби (Анатолій Кукоба – перший мер Полтави. – Gazeta.ua). Це на самій зорі нашої незалежності було, коли почалися ті будівництва. Ну і люди ж якби знають, де чий дім, – каже мешканець села Терешки Полтавського району Ігор Погорілий, начальник відділу освіти Терешківської ТГ.
Терешки – центральне село приміської громади Полтавського району. Дістатися сюди можна як електричкою, так і автобусом. Їх зупинки поруч – вздовж залізничної колії тягнеться роздовбана дорога зі слідами асфальту, яка сполучає села громади.
Ви сразу поймете, який дом вам нада
Дорогу питаю у двох чоловіків пенсійного віку, що розмовляють біля автобусної зупинки.
– Е, то ви далеко заїхали, вам треба повернутися. Навпроти магазину звертайте – там широка асфальтова дорога, не ошибетеся. І все время прямо – до упора. Там буде “лежачий поліцейський”, і ви сразу поймете, який дом вам нада. Ото і буде він, – сивий високий чоловік у темно-сірій куртці дивиться на мене з цікавістю.
Потрібна мені вулиця виявляється дорогою з досить пристойним асфальтовим покриттям, хоч і без тротуарів. Уздовж неї – акуратні будиночки, з одного боку часом змінюються на вологий прирічковий лісок. Будівлі без витребеньок: не те, щоб старі сільські хати, але й не палаци. Звичайні приватні заміські одно– та двоповерхові будинки з невеликими подвір’ями та городиками.
Обіцяний “лежачий поліцейський” виявляється тонкою, вже заїждженою асфальтовою смужкою поперек дороги. За кількадесят метрів – несподівана для такої вулиці заасфальтована автостоянка, нині порожня. За нею асфальт потроху стає гіршим, а за поворотом у кількохстах метрах попереду взагалі перетворюється практично на ґрунтівку.
Натомість праворуч, де вулиця явно звужується, обабіч хорошого асфальту несподівано з’являються вибілені бордюри. Будинок – триповерховий, монументальний, з дахами в різних рівнях, височіє за добротним цегляним триметровим парканом.
Так його і називають: генеральський дім
З цією огорожею дисонує протилежний бік вулиці – невисокий іржавий паркан з сітки рабиці, густо вкритий сухими хмелевими пагонами, зарослі бур’янами подвір’я, маленькі дачні будинки з цегляними стінами, що кришаться від часу, іржава цистерна для води.
На повороті притулилася невеличка була будка з металопластиковими дверима та вікнами. Виглядає як пост охорони. Тільки всередині порожньо – лише стара дерев’яна лава, а двері без замка – замість ущільнювача закриті на червону пластикову кришку від дешевого пива.
З боку дач далі по дорозі неспішно йде родина – чоловік, жінка та дівчинка років 8, усі у спортивних костюмах та куртках. Жінка веде на повідці пса – палевого амстафа.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Заліз шпиндик: “Дядя, вы бандеровец?” – як зараз живе селище, де знищили еліту військ РФ
Питаю в них, де можна знайти будинок, який приписують у власність російському генералу.
– Так ви до нього майже дійшли. Он він – за парканом великим. Цей будинок усі таксисти Полтави знають. Так його і називають: генеральський дім. Місцева достопрімєчатєльность у нас. Но самого генерала тут давно немає. А раніше, кажуть, приїжджав, – чоловік відпускає руку доньки і застібає до верху блискавку на своїй чорно-сірій спортивній куртці. – Не знаю, чи хтось тут зараз живе – ми на дачу приїхали, не постійно тут живем. Ось вийшли прогулятися. Якщо шукаєте, хто вам про дім розкаже – попитайте в сусідів.
На вулицю спрямовані декілька відеокамер, які пильно стежать за усім
Родина продовжує прогулянку, а я роззираюся навкруги. Тут дуже тихо – лише вітер шумить у високих соснах гайка трохи далі, де закінчується асфальт. Здається, що навколо немає більше ані душі. Та враження хибне: з димаря “генеральського” будинку йде дим, а на вулицю спрямовані декілька відеокамер, які пильно стежать за усім, що тут відбувається. І, певно, вже й за мною.
Про заходи безпеки власники подбали: окрім камер – датчики руху, які повідомлять, якщо хтось спробує перелізти паркан. Зауважую, що аналогічні є й за сусіднім парканом. На ці ділянки веде своя виділена лінія електроживлення – невелика підстанція видає рівне гудіння.
ГЕНЕРАЛЬСЬКА ДАЧА
Дзвінки на масивних воротах працюють, але ніхто не відповідає. Тож йду оглянути ділянку з іншого боку.
За адресою, вказаною на паркані, з’ясовую, що власником ділянки, що має номер 15 по цій вулиці, є полтавський бізнесмен Лев Верига. Також на нього зареєстрований будинок з сусідньою адресою, №14.
Примітно, що ділянка за адресою, що відповідає будинку №13 на цій же вулиці – належить Оксані Веризі, дочці Валерія Капашина – людини не просто відомої, а навіть одіозної. Народився у невеликому селі Рунівщина за 20 км від Полтави у 1950-му, вчився в Росії у військовому виші, служив у Радянській Армії. І зрештою став російським генерал-полковником – заступником командувача військ радіохімбіозахисту РФ, начальником Федерального управління з безпечного зберігання та знищення хімічної зброї.
Не був у відпустці ніде, окрім Полтави
Валерію Капашину приписували чимало нерухомості в обласному центрі: найбільші й найвідоміші ресторани, підземний перехід з рестораном і магазинами в самому центрі міста, який побудувала громада на інвестиційні кошти з ініціативи тодішнього мера Анатолія Кукоби. З Капашиним у дружніх стосунках був один з міських голів Андрій Матковський – навіть вручив російському військовому нагрудну відзнаку територіальної громади “за особливий внесок у збереження культурних традицій та дбайливе ставлення до історичних пам’яток”.
– Я не був у відпустці ніде, окрім Полтави. Тут моя батьківщина, тут поховані мої батьки, це моє рідне місто, – сказав Капашин на церемонії вручення нагороди, яку він збирався тоді забрати до Москви.
Очевидно, що він цілком міг побудувати собі маєток під Полтавою для комфортного відпочинку. Можливо, російський генерал розраховував, що Україна знову стане провінцією РФ. Принаймні, схожі думки висловлював у публічному просторі.
С удовольствием бы поехал в Киев, но принимать присягу второй раз для меня неприемлемо
– Теперь Полтавщина – другая страна… Я очень сожалею о развале Союза. И когда еду домой (тут він має на увазі, вочевидь, Полтавщину. – Gazeta.ua) или возвращаюсь обратно, меня очень угнетает прохождение таможенного досмотра. Что запрещенное можно везти, когда едешь на родину или из дома? Думаю, когда-нибудь наши государства снова будут вместе… Меня приглашали возглавить войска химической защиты Министерства обороны Украины. Я бы с удовольствием поехал в Киев, но принимать присягу второй раз для меня неприемлемо, – сказав Капашин в інтерв’ю для російського відкритого електронного журналу “Химическое разоружение” у листопаді 2005 року.
Офіційними власниками та розпорядниками майна є подружжя Вериг. І якщо підземний перехід “Злато місто” перебуває у власності родини, то з деякими ресторанами незрозуміла ситуація. Наприклад, останні роки закрита “Європа”, від минулого року не працюють “Рафінато”, “Каштанова алея” та “Козачка”.
9 березня в російських телеграм-каналах з’явилася інформація про те, які об’єкти в Полтаві найперше “мають розстріляти російські танки” – є назви, навіть координати вказані. Серед пам’ятників Мазепі та полеглим козакам є й ресторани – переважно ті, до придбання яких причетні капашинські капітали. Земля під цими об’єктами перебуває в комунальній власності.
БЕРЕЗОВА РОЩА
Частина невеликого гаю, сосни якого зеленіють наприкінці вулиці, обнесена акуратним секційним парканом. Всередині ділянки – декілька невеликих куп ґрунту, дерев’яний павільйон, закритий на замок.
Тут явно хтось проводив господарську діяльність, хоча за даними геокадастру це вільна ділянка лісу. З протилежного боку ділянки протікає річка Ворскла, берегом якої в’ється пішохідна стежка. Наближаючись до маєтку, стежка перетинає зелені насадження – тобто, білі. Бо тут хтось висадив кілька десятків беріз – приблизно тоді ж, коли будували маєток.
З боку річки володіння виглядають ще капітальнішими: тут облаштували справжню набережну: з укріпленим натуральним каменем схилом берега, невисокою ґратованою огорожею, кількома сходовими спусками до води.
Ще один павільйончик охорони виглядає серйознішим: на даху помічаю кондиціонери, металопластикові двері закриті на замок, а вікна зсередини затуляють щільно закриті жалюзі. Коли я оглядала ворота та намагалася додзвонитися в домофони, з-за рогу визирає високий худорлявий чоловік спортивної статури в чорному одязі – куртці, штанах та трикотажній шапочці, закоченій на потилиці. Щойно розуміє, що помічений – хутко зникає, попри мої спроби з ним поговорити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Наші працюють. “Градом” засівають орків” – як 66-та бригада ЗСУ нищить окупантів на Донеччині
Натомість з-за берізок повільним прогулянковим кроком виходить жінка років 35 з дівчинкою молодшого шкільного віку. Представляється Тетяною, пояснює, що в Терешках вони не живуть, мають дачу поруч, приїжджають доглянути за будинком і прогулюються вздовж річки.
Який паркан, хіба можна розібрать, хто там живе?
– А не знаєте, тут переселенці ще живуть? – питаю в Тетяни.
– В цьому будинку? Та ви ж бачите, який паркан, хіба можна розібрать, хто там живе? Раньше бачила їх, виходили жінки з дітьми – оці ворота були відкриті, вони ходили туди-сюди. А зараз, думаю, всі виїхали і тут немає нікого, – пояснює жінка й продовжує прогулянку.
З цього боку маєток також не виглядає закинутим: на під’їздах до території дорогу перегороджує знак “Проїзд заборонено” на тринозі, на добротному асфальті чисто – ні бруду, ні пилу, ні торішнього листя чи гілок з дерев, лише сліди широких шин, що ведуть за ворота. Отже, хтось тут регулярно буває та підтримує територію в чистоті.
Оскільки на мої дзвінки в домофон так ніхто й не відповів, а цікавість бере своє, заглядаю у двір через паркан з бордюру.
На подвір’ї немає машин. Акуратно бруковані доріжки й майданчики, запакована прозорим поліетиленом дерев’яна садова лава, стильні садові ліхтарі. Тут немає паркового дизайну та газонів – з десяток невисоких плодових дерев по периметру, переважно чорніє гола земля – вочевидь, влітку тут висаджують клумби.
Один з моїх співрозмовників, земляк російського генерала, повідомив, що донедавна допомагав доглядати за маєтком брат Капашина – Віктор, що жив неподалік у селі Копили. Та, кажуть, помер перед новим роком – похований поруч з батьками, на кладовищі в Руновщині. Хоча й родина давно не має на малій батьківщині ніякої нерухомості.
Нібито у нього в Росії вже давно інша родина
Не вдається побачити за парканом жодних слідів мешканців – не лише переселенців, але й колишньої дружини російського генерала Капашина. Кажуть, саме вона мешкає в маєтку – “жінка глибоко пенсійного віку”, сказав про неї мій співрозмовник, який попросив його не називати. Описав як невисоку худорляву сиву жінку, яка розмовляє російською мовою. Хазяйка нібито про себе сама казала, що розлучена з Валерієм Капашиним років 20 – нібито у нього в Росії вже давно інша родина.
САМОТНІСТЬ У ХОРОМАХ
Власне, колишня дружина Капашина і стала тією людиною, яка дозволила рік тому заселити в будинок три родини з маленькими дітьми, що втекли на Полтавщину від російського наступу.
– Тоді до нас масово їхали люди, ми їх розселяли де тільки могли. Наприклад, у мене вдома жили 18 чоловік. Розуміючи ситуацію, що склалася в нашій громаді, по моїм знайомим розселив, як міг. Все було зайнято. Перед Полтавою був блокпост, багато людей їхали зі сходу країни, тут їх просто не пропускали. Вони звертали перед блокпостом і їхали в найближчі села, в тому числі в нашу громаду, в Терешки. Їх треба було розселяти. Коли вже школи й садочки ми наповнили, скільки було можна, стали дивитися на приватний сектор, – згадує Ігор Погорілий, керівник відділу освіти Терешківської громади.
Рік тому Ігор Васильович був начальником оперативного штабу громади. Наголошує, що тоді не підіймалося ніяких політичних питань: “будинок генерала” розглядали з точки зору доцільності – великі житлові площі. Знали, звісно, що він належить родині російського генерала. Але поїхали туди не через це.
Ось хата ж порожня стоїть, там одна старенька жіночка живе
– Повезли туди людей, які спочатку ніч переночували в Головачанській школі, але там ніяких умов не було взагалі. Я, як місцевий житель, знаю, що в нього там були гостьові будиночки. Ми повезли туди цих людей, їм сподобалося і вони вирішили залишитися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Криваві малолітки, закатований антиквар і грузинські кілери: які жахи в 1990-х пережила духовна столиця України
Спочатку в домофон на воротах дзвонили безрезультатно. Потім вийшов охоронець, але не дозволили знайти всередину. Та погодився взяти номер телефону і пообіцяв передати інформацію власникам нерухомості.
– Ми приїхали в сільську раду, і зі мною зв’язався управитель. А потім мене набрала якась жіночка дуже поважного віку, яка жила там одна в тих хоромах. Ми поговорили і поїхали туди. Управитель нам відкрив, ми подивилися гостьові приміщення.
Скраю подивився – там такі хороми!
Шукали притулок для трьох родин – жінки з дітьми грудного віку, родини правоохоронців, які залишилися на службі виконувати свій обов’язок по захисту країни, жінки виїхали з окупованих територій.
– Людям сподобалося, але потім ще наші побратими приїхали і сказали: “Ось хата ж порожня стоїть, там одна старенька жіночка живе. Давайте зайдемо в дім, подивимося що там всередині”. Мені заходити туди не дуже й хотілося, але я скраю подивився – там такі хороми! Одну жіночку з дитиною туди завели, спитали в неї, чи подобається. Їй сподобалося, і їй дозволили жити там, – продовжує чиновник.
Ці родини харчувалися в будинку, а також їх підтримувала сільська рада: відвозили продукти, дитяче харчування, пелюшки та підгузки, підкреслює Погорілий.
Там після війни непоганий би дитячий будинок вийшов
– Тоді якось не думалося, генеральський то дім, чи не генеральський, треба було розселяти людей. Просто знали, що приміщення гарне. Можливо, там після війни непоганий би дитячий будинок вийшов, – розмірковує Погорілий.
Де зараз перебувають родини, яких громада заселила в капашинський маєток, і коли вони виїхали, якщо виїхали – мені не змогли відповісти ні Ігор Погорілий, ні голова громади Віталій Турпітько.
ОБШУК
Коли до будинку заселили переселенців, у соцмережах з’явилися декілька фотографій та відео з повідомленням, що в дім російського генерала заселили родини з дітьми. Тоді цю новину підхопили провідні українські ЗМІ.
Оприлюднив інформацію Віталій Сороковий – місцевий житель, активіст, учасник АТО. Нині він знову захищає країну зі зброєю в руках у зоні бойових дій.
Він кришує будинок генерала російських військ
На одній з фотографій з допису за його спиною видно інтер’єрну прикрасу – засклений планшет з цінних порід дерева зі срібним зображенням двоголового орла – герба Російської Федерації, яка вже 9-й рік веде війну проти України.
– Можете подивитися, які тут умови. Думаю, діткам тут буде дуже чудово. Але, що цікаво, коли приїхали перший раз заселяти, то сказали, що сюди неможна заводити людей переселенців. Бо вирішене це питання з Козубом і паном Мамаєм. Потім ми зв’язалися з паном Козубом і він говорить, що пан Мамай також в курсі. Так що, полтавці, дивіться. Мабуть, треба нам гнати нашого мера… Коли він кришує будинок генерала російських військ, – каже на відео Сороковий.
Серед виявленого майна – готелі, ресторани, земельні ділянки
Наступного місяця, 18 квітня, пресслужба ДБР оприлюднила повідомлення про обшуки в цьому будинку в рамках слідчих дій: на Полтавщині викрили масштабне відмивання грошей російським генералом через його родичів – доньки та зятя, Оксани та Лева Вериг, які були бізнес-партнеріами екснардепа від ОПЗЖ Іллі Киви.
Під час розслідування справи щодо державної зради екснардепа Киви працівники Державного бюро розслідувань виявили майно російського генерала сумнівного походження. Серед виявленого майна – готелі, ресторани, земельні ділянки тощо. ДБР встановили, що через ці бізнеси Капашин відмивав гроші в Україні.
Судячи з фото, оприлюднених пресслужбою ДБР, в будинку знайшли чимало слідів присутності російського генерала: його візитівки, нагороди від уряду РФ, генеральський мундир.
Що буде з маєтком у Терешках, поки невідомо. Про стан розслідування, чи його завершення та передачу справу до суду ДБР не повідомляло.
Нагадаємо Російські генерали вмовили Путіна відступити із Харківщини, – Галлямов
Російські генерали не знають, як доповісти Путіну про провали на фронті
