16-річна Катя, якій пощастило вибратися з Маріуполя разом з маленьким братиком, перед тим переживши смерть матері, поділилася спогадами про страшні дні блокади.
Як повідомляє Цензор.НЕТ, розповідь Катерини навела Віра Хвуст, яка збирає розповіді про пережите під час війни, яку Росія розв’язала проти України, передає Правда іф
Наводимо текст:
“Знаєте те відчуття, коли боляче? Одного разу я закохалася в хлопчика, а він у мене ні, і я думала, що це боляче. А виявилося, що боляче бачити, як твоя мама помирає на твоїх очах. А братик приходить до неї і каже: “Мамочка, не спи, замерзнеш”. І ми ніколи не потрапимо до її могили. Вона залишилася у сирому та темному підвалі.
Ми ходили до ванної кімнати, спали, їли залишки їжі в одному підвалі.
А якось дядько Коля зловив голуба, то був певно день п’ятий чи шостий, і ми його смажили і їли. А потім нас всіх рвало.
Мама трималася до кінця, за 3 дні до евакуації померла.
Я сказала братові, що вона міцно спить і щоб не будили її. Але я думаю, що він все зрозумів. Зрозумі ще коли померла наша сусідка, і ми не могли її вивезти, і вона почала пахнути. А потім стало тихо і дядько Коля виніс її, і сам підірвався на розтяжці. Мама дуже плакала. Після смерті тата дядько Коля був найближчою людиною.
Ненавиджу росію. Там мій рідний дядько. Вгадайте, що він сказав мені сьогодні по телефону? “Катя? Яка ще Катя? Дівчинко, я не знаю вас. Яка війна, яка Катя?”. А потім написав з лівого номера “Катенько, не пиши мені. Це небезпечно для мене та моєї родини. А маму вже не повернути”.
Ненавиджу їх! Це була його рідна сестра?! Як таке можливо?
… знаєте, думаю я повернуся в Маріуполь. І я буду жити на тому ж місці. І кожного разу, в той самий день я буду спускатися в підвал нового будинку і класти квіти.
А ще страшно, коли діти плачуть, а не можна. Не можна, щоб це почули. Ці виродки знаходили людей у підвалах і вбивали їх. Ті, хто вижив, казали, що російські військові можуть гвалтувати дітей і старих, і навіть трупи.
Якщо Бог існує, то чому Він це дозволяє?
Я більше не хочу жити. Нас, мабуть, зараз розділять. І я мабуть не побачу свого брата. Навіщо? Чому цей путін нас рятував? Добре жили, навіть машину купили. Дядько Коля обіцяв навчити мене їздити. Вони навіть її спалили. А квартири немає. Я хочу померти, але не можу.
… Обійміть своїх дітей! Інакше вас не стане, і вони не запам’ятають ваш запах. Якщо я витримаю, а потім у мене будуть діти – я буду їх обіймати цілодобово”…