Нещодавно в Україні відзначався День українського добровольця. Саме в цей день перші 500 сміливців прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону, щоб захистити свою державу. З кожним днем добровольців ставало все більше.
Володимир Ружанський – український воїн-доброволець, в липні 2014 року він вже вирушив захищати Україну. На даний момент Володимир Васильович голова Загвіздянської ОТГ та працює на користь народу. Журналіст Правди.іф поспілкувалася із Володимиром та дізналися чому він зробив такий вибір.
-Володимир Васильович, розкажіть свою історію, як ви опинилися на війні?
-Моя боротьба за Україну розпочалася ще з часів Майдану, коли я постійно туди їздив. Я був на Майдані в найзапекліші дні – 19-20 лютого. Я не відносився до жодної національної партії, я був простим патріотом. Коли розпочалася війна, то я одразу визначився, що я маю бути саме там. Я ходив у військкомат безліч разів, але весь час чув відмову. У військкоматі мене відправляли у добровольчі батальйони, але я казав, що піду тільки у Збройні Сили України. Моя дружина терпіла мої поїздки на Майдан та ніяк не змогла змиритися з моїм рішенням відправитися на Схід України. Я був змушений сказати їй, що мене викликав військкомат та я не маю змоги відмовитися. Мене намагалися заставити підписати контракт, але я відмовився, тому що я не військовий, а просто цивільна людина, яка хоче захистити свою державу. В мене було безліч походів до військкомату і ось нарешті 29-30 липня вони зібрали нас ( на той час) у Тисменицько-Тлумацькому військкоматі та відвезли нас у Мукачево в 128 бригаду. Спочатку планували, як добровольця відправити мене у розвідку, але переглянувши документи тільки запитали: «Чи можеш поїхати на великих тягачах?». І так я почав з Мукачева, Ужгорода та Виноградова тягати техніку на полігон за Ужгородом. Перший місяць в нас було навчання, а вже потім ми виїхали в зону АТО. На навчаннях кожного вчили стріляти і неважливо, що ти робиш, але це ти повинен вміти.
-Скільки часу тривала ваша ротація?
-Я пробув в зоні АТО 1 рік та 3 місяці. Коли я вже був вдома, то хотів повертатися назад, але дружина була проти. В нас була умова, що я йду на вибори та якщо виграю, то залишаюся вдома. І ось вже 2 роки я голова Загвіздянської ОТГ.
-Яка в вас була зона відповідальності в зоні АТО?
-Я не сидів в окопах та з автоматом, але ми з хлопцями відповідали за евакуацію. Коли між нашими хлопцями та сепаратистами стоїть підбита техніка, то ми виїжджали та витягали її. Мої хлопці робили багато роботи, ми також витягали танк, а одного разу діставали розвідника з-під гусениці танка. Не знаю чи це героїзм, але я не шкодую, що потрапив саме в цю бригаду. Кожна бригада робила свою роботу.
-Чи багато втрат поніс ваш батальйон?
-Саме з мого батальйону в нас загинув один чоловік, потім вбили водія при виході та потім ще в Луганську 2 загинули.
-Як до вас ставилися місцеві саме в Дебальцево?
-Були місцеві такі, що спілкувалися і допомагали нам, але водночас боялися. Також були такі, які приходили до нас за допомогою, набирали їжі, але йшли і кричали, щоб ми йшли геть звідси та що це ми стріляємо в них.
-Як ви вважаєте, чи можливо було уникнути таких втрат?
-Якщо вдатися, то на той час армії в нас не було. Зараз я приїжджаю і у хлопців є нова форма, термобілизна та нова техніка , коли був я в зоні АТО, то в нас була форма дубок, яку ми раз попрали і вона вже вузька. Я думаю, що на героїзмі хлопців в той час все і трималося. Яка б в нас техніка не була, але якщо немає нічого в голові, то нічого і не допоможе.
-Чи відрізнялася інформація тут по новинах від реальної?
-Звичайно, що відрізнялося. Мені дзвонила моя дружина та розповідала звідки до нас заходять та звідки стріляють. Ви тут більше знали, ніж ми. Телебачення – це нагнітання ситуації. Стосовно втрат, то я думаю, що применшували кількість. Ми бачили реальну картину в нас і стосовно інших батальйонів.
-Який момент з боїв ви найбільше запам’ятали?
-Коли ми йшли витягувати танк, який знаходився між нашими і сепаратистами. Нас вела людина до танку, а ми в тумані загубилися і ми відчули, що ми просто стоїмо на середині та не знаємо чого очікувати. Спочатку в нас навіть не ловила рація, але вже коли ми зв’язалися, то наші хлопці почали їх обстрілювати, щоб ми могли вийти.
-Що для вас було найважче на війні?
-Найважче – це коли ти спілкуєшся зі своїм побратимом, а через 10-15 хвилин його вже немає.
-На вашу думку, чому війна триває досі?
-Війна триває, тому що нею керують політики. На мою думку, якщо ми будемо відступати, то ще наші діти, внуки та правнуки будуть мати цю хворобу. Моя думка зробити це раз і назавжди. Я впевнений, що хлопці які воювали на початках, без жодних сумнівів підуть ще раз, щоб поставити крапку в цій страшній війні.
-Дякую за розмову!
