Ранкові звуки вибухів, паніка, дзвінки спросоння рідним: «Війна!». Для цілої України 24 лютого розділило життя на ДО і ПІСЛЯ. Але українці не зламалися і, попри гучні заяви та сподівання ворога захопити країну у найкоротші терміни, наші захисники гідно тримають оборону та наводять неабиякого жаху ворогам. У запеклій боротьбі за право жити об’єдналися діти і старенькі, жінки і чоловіки. Зброю до рук довелося взяти навіть тим, хто раніше не розрізняв її види навіть на картинках. Серед лав захисників й працівники виконавчого комітету та комунальних підприємств. Хто ці люди, які змінили костюм на піксельну форму – ми вирішили розповісти у підбірці інтерв’ю на сайті міського голови.
Першим на розмову погодився заступник міського голови Петро Шкутяк. Як і чому багатодітний батько та учасник АТО вирішив знову відправитися туди, де гаряче і як має жити тилове місто – читайте в інтерв’ю.
– Ви багатодітний батько, а ще й інвалід війни 2 групи. І за законодавством маєте право не йти воювати. Однак, вже не вперше вирушаєте в зону бойових дій. Як ви наважились знову поїхати на фронт?
– У мене був досвід війни. Російські війська тоді ще стояли під Києвом, тому я вирішив, що буду корисним у війську. Івано-Франківськ – український тил. Кожен намагається долучатись до допомоги, волонтерити.
– Чи надходить до вашого підрозділу допомога від тилових міст (Франківська, зокрема) і чи відчутна вона?
– Дуже багато допомоги надійшло з Івано-Франківська у наш підрозділ. Всі потреби були забезпечені. Від машин, дронів, тепловізорів до простих побутових потреб. За це я дуже вдячний всім, хто допомагав. Допомагали всі: від фізичних осіб – до великих установ.
– Чи було щось із волонтерської допомоги (речей, або смаколиків), яких неочікували та були приємно вражені отримати? (Можливо, щось викликало радість чи гордість за наших людей?)
– Наприклад енергетичні батончики з Ґімназії 1. Чи відро меду від родини. І сало з цибулею від мами. Насправді радий був усьому, що передавали. На перших порах це вирішувало багато питань.
– Івано-Франківськ, попри війну, намагається продовжувати «жити». Проводиться невеликий благоустрій, працює економіка: люди ходять на роботу, без пишнот – та все ж святкують дні народження, весілля. Чи не дуже резонує це для тих, хто на фронті?
– Мирне місто дуже резонує з прифронтовими, тим паче з фронтовими містами. Я щасливий з того, що ІФ живе, так і має бути. Війна забирає людяність, природні бажання, традиції, звички. Для мене у певний час, було дуже важливо не втратити зв’язок з домом, з життям до війни, з тими кого любиш і з містом у якому люблю жити. У певний момент страшенно захотів додому і цим жив, це і тримало на плаву. Тому я дуже радий бачити наше місто і щасливий, що у ньому є життя.
– Чи бували ваші побратими в Івано-Франківську? Як відкликаються про місто?
– Всі солдати, котрі були в Івано-Франківську розповідають про наше місто з захватом і це дуже приємно слухати.
