“Сама його спровокувала, сама і винна”, “От я терпіла твоєму татові, он скільки років прожили й ти терпи”, “Таке життя, так буває”… і ще безліч схожих фраз супроводжують насильство до жінок у сім’ї.
Насильство чоловіків щодо жінок завжди вважалось «приватною справою» сім’ї. Про це не питали й не говорили, адже все має залишитися у сімейних рамках. Проте, з плином часу формулювання питання змінилося. І “приватна справа” сім’ї може стосуватися вже й інших людей.
Чому варто говорити про насильство, як цього не соромитися і розірвати злощасний ланцюг з читачами WestNews поділилася психолог Наталія Чаплинська.
Проекція дитинства
Кривдник – це людина, яка не може керувати своїми емоціями, має пограничні стани, психічні відхилення, яка просто дозволяє собі знущатися з члена сім’ї. А звідки береться кривдник? Тому що він виріс у такій сім’ї, він не знає іншого способу поведінки та впливу на інших людей.
Як правило, коли про це починають говорити, то кривдник одразу бунтує. Можна сказати, не просто бунтує, а починає заперечувати й вважати, що це правильний спосіб життя. Коли за будь-який спротив треба іншу людину зламати, заставити, “знищити”, але зробити так як хоче він. А звідки це все береться? Це якраз ті глибокі наслідки з дитинства.
“В нас є така цікава річ як спадковість. Жінка, у сім’ї якої вчинялося насильство, буде шукати собі такого ж чоловіка. Вона дозволятиме з собою таке робити. “Якщо ви вдарили свого сина, то ви дали йому зелене світло, що питання можна вирішити фізичною силою.” “Якщо ви вдарили доньку, то ви дозволили її майбутньому чоловіку бити її”. Але завжди знаходяться люди, які проти цього бунтують. Вони наводять особистий приклад. Мовляв, ось мене били і я виросла нормальною людиною, а якби не били, то так би не було.”
Варто зрозуміти, “якби” немає. Є факт – людина терпіла насильство, бо це було традиційно для сім’ї. Жінка, яку бив батько, не знає іншої моделі поведінки. Вона прийме такий стиль життя, коли її битиме чоловік, адже вона виросла в такому середовищі.
Ми, та нація, яка виросла у тоталітарному режимі. У нас досі присутній цей “совок”: пригнічення один одного, знущання, насміхання, зневага, заздрість. Це все дуже глибоко сидить. Поки це все не перебороти, доти й не сформувати здорову націю і народ. Починається усе з кожного з нас і наших сімей. Як батьки виховують своїх дітей, таким і є наше суспільство.
Види насильства
Психологічне насильство – це “двері” до всіх інших видів насильства. Постійні або періодичні словесні образи, погрози, приниження людської гідності, звинувачення. Доволі часто це можна побачити у компанії, коли чоловік принижує дружину, робить їй зауваження, насміхається. Жінка має припиняти ці речі. Тактовно пояснити, що їй не подобається така поведінка чоловіка і їй це не приємно.
Буває так, що жінка “вколе” чимось чоловіка при гостях. А він розуміє, що, коли вони підуть, то може фізично з нею поквитатися. Багато хто помиляється і каже, що такі жінки самі провокують таке ставлення. Ні, це все можна вирішувати іншим шляхом – діалогом та конструктивом.
Фізичне насильство часто випливає із психологічного. Там, де жінку не можуть задавати морально, її починають бити.
Сексуальне насильство – примусове використання жінки для задоволення своїх сексуальних потреб чи отримання вигоди. Про сексуальне насильство взагалі ніхто не говорить. Це зараз воно потрапило у поле зору поліції, а раніше цим займалася прокуратура. Зґвалтування присутнє у сім’ях часто.
Трапляється, що чоловік б’є дружину, а потім її гвалтує. В таких випадках жінки мовчать. Вони вважають, що це їхній подружній обов’язок. Про це теж ніхто не говорить, але воно є. Існує міф, що насильниками є тільки алкозалежні. Ні, часто насильство трапляється і без алкоголю, у порядних, на перший погляд, сім’ях.
Щодо економічного насильства, це може бути обмеження у коштах, житлі, одязі та інших матеріальних речах. Часто жінки терплять насильство, бо не мають де жити. Якби вони мали куди піти, то не одна жінка б пішла. Існує також питання осуду суспільства. Суспільство не розуміє таку жінку. Навіть жінки, які потерпають від насильства говорять: “А ось я терплю”.
Як розірвати петлю насильства?
Перш за все, потрібно набратися сміливості та піти до тих, кому ви довіряєте. Це може бути хтось із друзів, родичів, хтось, хто міг би вам надати прихисток. Крім того, варто вивчити й дізнатися про правові та законні механізми власного захисту.
Поліція захищає жертву. Сьогодні можна подавати на кривдника до суду. Якщо жінка наважилася викликати правоохоронців, то вона має бути впевнена, що її хтось прихистить до того часу, поки кривдника не приведуть до порядку. Це надзвичайно непросте питання.
“Ми маємо вчити один одного любити й поважати, а не принижувати й зневажати. Мені б дуже хотілося, щоб кожна жінка, яка вартує великої поваги й уваги від своєї родини, чоловіка, дітей це у них виховувала. І теж саме має робити чоловік. Але тільки через добре, людське, гідне відношення. В кожній сім’ї мають бути присутні високі цінності: поваги, любові, мудрості, розсудливості, стриманості та розважливості. Тільки такі чесноти зберігають сім’ї.”
