Ядерна дача Путіна. Що за чотири роки трапилось із Кримом

Поточні висновки з мілітаризації півострова. Пише Главком.

Чотири роки тому анексія Криму започаткувала процес безпрецедентної мілітаризації півострова – мілітаризації, якій де-факто сьогодні підпорядковані усі процеси життєдіяльності кримської території під орудою окупаційної влади Кремля.
У Криму наразі відбувається планове нарощування сформованого ще влітку 2015 року самодостатнього міжвидового угруповання військ, що функціонально включає три основні компоненти – сухопутний, повітряний та морський. Активно вживана алегорія про «Крим як російський непотоплюваний авіаносець» актуальна сьогодні хіба що з огляду на географічне розташування півострова. (Якщо б Росія могла будувати авіаносці, то один із них базувався саме в районі Севастополя, а його авіаносне угруповання вирішувало би завдання у всій акваторії Чорного моря). Масштаби ж мілітаризації півострова – як кількісні, так і якісні – свідчать, що Крим у воєнному плані – це вже радше потужна воєнна база, яка в принципі не має зарубіжних аналогів, а за бойовим потенціалом перевищує, приміром, армію будь-якої окремо взятої країни Центральної, Східної чи Південної Європи…
На сьогодні у Криму сконцентровані сили і засоби у масштабах, що категорично перевищують потреби як відбиття міфічного наступу з боку України, так і потреби формування ударного ядра для потенційного наступу на українську територію з південного напрямку (чи то через сухопутний перешийок, чи то через проведення морських десантних операцій проти України). Отже, йдеться про різкі зміни у воєнно-стратегічному балансі на користь РФ в Чорноморсько-Середземноморському регіоні та системне створення плацдарму для реалізації воєнних загроз країнам Європи з позицій Криму у радіусі аж до країн Балтії включно.
Жоден формат публіцистичного матеріалу не витримає навантаження перерахування та детального аналізу бойового і чисельного складу кримського окупаційного угруповання військ. Тому зупинимось на найбільш свіжих його змінах, що відбулись протягом останнього періоду, та засобах ураження, що виступають інструментом шантажу і формують найбільші загрози не лише для України, а й для всього європейського континенту та Близького Сходу – аж до середземноморського узбережжя Єгипту.

«Калібр» (не)ядерного стримування

По-перше, кількість особового складу військовослужбовців Збройних сил РФ кримського міжвидового угруповання у період 2016-2017 рр. зросла, за оцінками ЦДАКР, з 24 тис. (початок 2016 року) до близько 35 тис. на початок поточного року. Нагадаємо, що загальна чисельність персоналу Чорноморського флоту РФ за станом на 1 січня 2014 р. становила близько 17 тис. осіб, з яких на території України перебувало 12,5 тис.

По-друге, станом на початок 2018 року можна говорити про створення у Криму вагомого елемента «стратегічного неядерного стримування» Збройних сил РФ (як це декларують у Кремлі) на базі морської складової. Це відбулося за рахунок введення у стрій Чорноморського флоту РФ трьох фрегатів проекту 11356 та шести підводних човнів проекту 06363. Всі вони озброюються крилатими ракетами сімейства «Калібр» із дальністю стрільби 1500-2000 км. При цьому, ракети «Калібр» можуть оснащуватись ядерними боєзарядами. Таким чином, на сьогодні у Криму дислокуються щонайменше вісім надводних кораблів і підводних човнів, що загалом несуть 40 ракет «Калібр». А поточні плани російського Міноборони передбачають, що в Криму до 2020 року перебуватимуть 24 одиниці надводних і підводних носіїв крилатих ракет «Калібр» з сумарною кількістю останніх – до 168 одиниць.

По-третє, у Криму на сьогодні фактично відновлено в повному обсязі інфраструктуру для транспортування та зберігання тактичних ядерних боєприпасів. Паралельно із розміщенням носіїв тактичної ядерної зброї морського базування, практично вирішеним є питання дислокації стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 на авіабазі в Гвардійському. Вони також можуть нести на борту крилаті ракети із ядерною боєголовкою. Також ще з 2014 року російським командуванням опрацьовано формат перекидання та розміщення в Криму ОТРК «Іскандер», один із варіантів яких може використовувати ракети із ядерним боєзарядом. Плюс, в Криму вже розгорнуті берегові ракетні комплекси «Бастіон», що також спроможні вести стрільбу ракетами з ядерними бойовими частинами. Таким чином, на окупованому півострові сформовано «тріаду» носіїв тактичної ядерної зброї. А ядерна мілітаризація Криму є питанням де-факто вирішеним.

«Сирійський експрес»

Триваюча мілітаризація та нарощування кримського угруповання відіграють ключову роль у сирійській воєнній авантюрі Кремля. І тут ідеться не лише про логістичну підтримку кампанії, а й про виконання бойових операцій, де окремо слід виділити пуски крилатих ракет «Калібр» вказаними новими фрегатами зі складу Чорноморського флоту РФ.
Активне використання Кремлем в Сирії т.зв. приватних воєнних компаній («ЧВК») має власну кримську передісторію. Ще з самого початку окупації півострова разом із регулярними підрозділами Збройних сил РФ, «зеленими чоловічками» та іншими «іхтамнєтами» саме в Криму обкатку проходили й усі ці «чвк-шники» (Вагнера і не лише)… Все це розпочалося саме з Криму.

Слід чітко розуміти, що ми не робимо жодної різниці, жодним чином не відділяємо «ЧВК» від регулярних підрозділів ЗС РФ. Тому що вони є нічим іншим як структурними одиницями, «даховими» установами чи агентурою Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил країни-агресора.
Внаслідок ейфорії від «блискучої» (як тоді вважали у Кремлі) кампанії з повернення Криму «в родную гавань» кримську кальку було накладено на інші території сходу та півдня України, де Москва жорстко прорахувалась, не передбачивши тотального спротиву українців. «ЧВК» ж неодноразово відзначались у бойових діях на Донбасі. А після формування на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей 1 і 2 армійських корпусів, що структурно входять до складу Збройних сил РФ, було розпочато процес «сезонної міграції» найманців з «ЧВК»  між Донбасом і Сирією. Тому і останній показовий розгром американсько-курдськими силами російських бойовиків в сирійському районі Дер-ез-Зор, і викликані цією ганьбою бродіння в російських «патріотичних осередках», і конвульсії в російській Держдумі довкола законодавчого визнання всіх цих «ЧВК», – все це так чи інакше є логічними наслідками окупації Криму в 2014 році. Путін, як виходець зі спецслужб, можна не сумніватися, досить болісно переніс це сирійське приниження. Безвідносно того, внаслідок чого воно відбулося – показової зухвалості американців, розхлябаності російського командування в Сирії чи цілеспрямованого зливу «солдатів удачі» через внутрішні протиріччя всередині російського силового блоку.

Санкційний «парадокс»

Саме анексія Криму зумовила введення економічних санкцій проти Російської Федерації. Насамперед, під санкції потратили підприємства воєнно-промислового комплексу агресора. Слід визнати, що на сьогодні Кремлю загалом вдається зробити так, щоб застосовані санкції не впливали на процеси мілітаризації саме Кримського півострова: туди поставляються найбільш новітні зразки озброєнь, проекти з розвитку воєнної інфраструктури не відчувають жодних фінансових проблем, фактично руйнуючи інші сфери життєдіяльності півострова – від туристичної галузі до збереження унікального екологічного ландшафту регіону. «Десакралізація» Криму для кремлівських ляльководів можлива де завгодно, але не в мілітаристському плані.
У той же час тотальна мілітаризація Криму в умовах системного санкційного тиску вже поставила під загрозу виконання різноманітних стратегічних проектів Кремля – знову ж таки, передусім, там де це стосується оборонного сегмента та продукції подвійного призначення. Ризикують бути повністю зірваними програми від воєнного освоєння Арктики до запуску в серійне виробництво танків «Армата» чи винищувачів п’ятого покоління разом із іншими базовими проектами  Програми переозброєння до 2020 року.
Не все ідеально і з переозброєнням власне кримського міжвидового угруповання – рано чи пізно санкції «доженуть» і цей напрямок. А тривожні для Москви симптоми ми можемо спостерігати вже зараз. Так, на кінець 2017 року не виконаною є програма постачань Чорноморському флоту вказаних вище нових фрегатів проекту 11356. Їх надійшло лише три з шести запланованих. Справа в тому, що ці кораблі оснащуються силовими установками виробництва українського підприємства «Зоря-Машпроект»(Миколаїв). У стрій надійшли три фрегати з силовими установками, що були поставлені миколаївцями до РФ ще до 2014 року. Після анексії Криму військово-технічне співробітництво з агресором було розірване (наскільки у повному обсязі – тема іншої розмови), внаслідок чого агрегати «Зоря-Машпроект» до РФ для трьох інших фрегатів поставлені не були. За три роки російська «оборонка» (зокрема, на потужностях НВО «Сатурн») не спромоглася освоїти самостійного випуску силових установок – аналогів українським. Не в останню чергу це відбулося через введення санкцій на постачання до Росії чутливих технологій, високотехнологічної продукції та елементної бази в сфері ВПК.
Таким чином, на сьогодні можна впевнено стверджувати, що Росія за чотири роки окупації провела мілітаризацію Криму, що унеможливлює повернення півострова у військовий спосіб. Нема сумнівів, що Крим знову буде українським. Однак доводиться писати банальні речі, що відбудеться це лише після «тектонічних» і незворотних змін у владній конструкції Кремля та у Росії загалом. Йдеться не лише про зміну вивіски під назвою «Путін». Кремль у будь-якій своїй владній конфігурації – навіть найбільш «цивілізованій» чи «ліберальній» – до останнього триматиметься за Крим. А його повернення буде тривалим фінальним акордом нинішнього українсько-російського протистояння.
Києву, розвиваючи свій власний сектор безпеки, не можна допустити, щоб питання Криму якось перебувало у затінку інших процесів у боротьбі з Росією.
Пам’ятати, що будь-які миротворчі ініціативи Путіна, навіть дуже схожі на компромісні, за замовчанням передбачатимуть збереженням нинішнього статус-кво кримського півострова, що для нас неприпустимо.
Пам’ятати, що ряд наших сталих «гібридних» партнерів на Заході, готові забути на невизначений термін про фактор Криму задля зняття власних «занепокоєностей» та пошуку «конструктивних форматів співпраці» з агресором, а це вже їхні – не наші проблеми.
Не соромитись реагувати на усілякі «миротворчі ініціативи» від кремлівських сателітів із ОДКБ і не лише банальним запитанням «чий Крим?» і лише після цього продовжувати (припиняти) розмову…
 
 
Володимир Копчак, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, для «Главкома»