Ядерна зброя в Карпатах: історія секретних радянських військових об’єктів на Івано-Франківщина, включно з пусковими шахтами стратегічних ракет СС-24 у Чорному лісі, підземним сховищем боєголовок біля Делятина та командними пунктами Варшавського договору.
Після відмови України від ядерного статусу ці об’єкти втратили первинне призначення та були демонтовані або перепрофільовані.
Як Івано-Франківщина стала частиною ядерного щита СРСР
У 1950-х роках Івано-Франківщина опинилася у внутрішній зоні оборонної системи, яку Радянський Союз формував як противагу блоку НАТО. У лісах Івано-Франківської області розпочали будівництво військових об’єктів, інтегрованих у ракетно-ядерну інфраструктуру СРСР. Йшлося про багаторівневу систему, що включала пускові шахти стратегічних ракет, склади ядерних боєприпасів, командні пункти управління та спеціалізовані вузли зв’язку. Об’єкти функціонували в межах оборонної системи країн-учасниць Варшавського договору. Більшість військових частин мали статус надсекретних, а інформацію про їх реальне призначення не оприлюднювали, пишуть Версії.
Шахти СС-24 у Чорному лісі біля Грабівки
У 1980-х роках під час навчань до Івано-Франківська прибували військові керівники, після чого їх доправляли до секретного командного пункту. У цей період перевіряли готовність пускових шахт стратегічних ракет СС-24, розташованих у Чорному лісі поблизу села Грабівка Калуського району.
Міжконтинентальна балістична ракета СС-24, відома за класифікацією НАТО як «Скальпель», була твердопаливною та мала дальність польоту до 10 тисяч кілометрів. Одна ракета могла нести до десяти ядерних боєголовок.
У період існування СРСР на території України дислокувалася 43-тя ракетна армія Ракетних військ стратегічного призначення, а загалом функціонували 46 шахтних пускових установок для СС-24. Після проголошення без’ядерного статусу Україна підписала міжнародні угоди про ліквідацію стратегічних озброєнь. У ніч проти 2 червня 1996 року з території держави вивезли останню ядерну ракету, чим завершили процес ядерного роззброєння.
Делятинська «зона»: підземне сховище в товщі гори
Ядерні боєголовки до міжконтинентальних ракет зберігалися біля селища Делятин Надвірнянського району — у спеціально збудованому сховищі всередині гори. Об’єкт, відомий як «Об’єкт С», входив до переліку 13 центральних баз зберігання ядерних боєприпасів СРСР. Будівництво здійснювали в умовах суворої секретності. Для створення військового містечка на початку 1950-х років виселили мешканців гірського присілку Луг, а їхні будинки демонтували. Разом із забудовою зникла й гуцульська церква Івана Богослова, оздоблена різьбярем Василем Турчиняком. Згодом храм перенесли, а приміщення певний час використовували як склад і спортивний зал.
Підземні тунелі бази простягалися на кілька кілометрів. Для маскування об’єкт позиціонували як авіаційний полк: на території встановили постамент із корпусом винищувача, військовослужбовці носили льотну форму, а польоти літаків створювали видимість функціонування гірського аеродрому. У радянський період база підпорядковувалася безпосередньо центральному військовому керівництву в Москві.
Івано-Франківськ-16
Івано-Франківськ-16 — режимне містечко закритого типу Міністерства оборони України в Івано-Франківській області, що складається з житлової зони та декількох військових об’єктів. Засноване 1950 року. Спочатку підпорядковувалося Міністерству середнього машинобудування СРСР, а потім 12-му ГУМО СРСР.
Розташоване в долині Малої річки та річки Перемиськи (лівий притік річки Прут), на сході граничить з адміністративними межами селища міського типу Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області. З півночі, з півдня та на заході містечко обмежене гірськими хребтами масиву Ґорґани Українських Карпат.
До 1949 року на території теперішнього містечка Івано-Франківськ-16 розташовувалося село Луг, мешканці якого були примусово переселені. Наприкінці 1950 року рішенням Ради Міністрів СРСР створювалися т. зв. «центральні бази зберігання ядерних боєприпасів», однією з яких і став «Об’єкт 711», або Івано-Франківськ-16 (в/ч 51989).
Військові підрозділи та власне містечко спочатку підпорядковувалися Першому головному управлінню при Раді міністрів СРСР, підприємства і апарат якого 26.06.1953 року перетворені на Міністерство середнього машинобудування СРСР (структура, що відповідала в Радянському Союзі за управління галуззю військово-промислового комплексу із забезпечення розробки, виробництва та зберігання ядерних боєзарядів), надалі — 12-му Головному управлінню Міністерства оборони СРСР.
Територія Івано-Франківська-16 була обнесена подвійним рядом колючого дроту, по внутрішньому периметру якого постійно курсували озброєні патрулі. Режимна територія була поділена на три частини: «передзонник», що починався відразу за КПП-1 при в’їзді з території Делятина, житлова зона і т. зв. «технічні території».
Береги річки Перемиськи частково були укріплені бетоном, а біля східної частини житлової зони русло було перегороджене бетонною дамбою з трьома шлюзами. На території містечка були побудовані 3 автомобільні та 3 пішохідні мости через Перемиську, у «передзоннику» — 2 автомобільні. Від залізничної станції Делятин до «перевалочної бази» у «передзоннику» побудована одноколійна залізнична гілка.
Військове містечко Івано-Франківськ-16 складалося лише з однієї вулиці: Авіаційної. Паспортна прописка мешканців містечка була як у жителів обласного центру: місто Івано-Франківськ, вулиця Авіаційна, будинок/квартира.
Командний пункт у Ценжеві та «антенні поля» біля Міжгір’я
Ще одним елементом системи став підземний командний пункт країн Варшавського договору біля села Ценжів, за 10–12 кілометрів від Івано-Франківська. 18 вересня 1971 року об’єкт позначили на картах Генерального штабу як запасний командний пункт міністра оборони СРСР. У розташованій поруч військовій частині зберігали компоненти ракетного палива — гептил та окислювач меланж.
Їх транспортували спеціально прокладеною дорогою до шахт у Грабівці. Спеціальний зв’язок забезпечували так звані «антенні поля» — закритий об’єкт поблизу села Міжгір’я Богородчанського району. Після розпаду СРСР більшість цих споруд демонтували.
Після роззброєння: нове призначення
Після відмови України від ядерної зброї підземні сховища в Делятині припинили використовувати за первинним призначенням. Згодом їх пристосували для зберігання звичайних боєприпасів. Компоненти ракетного палива утилізували поетапно: гептил вивезли раніше, а меланж остаточно ліквідували у 2010 році. Частину територій планували передати під технопарк або реабілітаційний центр, однак ці проєкти не реалізували. Нині окремі об’єкти перебувають під охороною, оснащені автоматизованими системами спостереження та мають обмежений доступ.
Ядерна спадщина Карпат: що залишилося
На момент розпаду СРСР Україна мала другий за величиною ядерний арсенал у світі після Росії — 2345 стратегічних і тактичних боєприпасів. Частину з них обслуговували на базах у Карпатах. Після 1996 року ядерна інфраструктура Прикарпаття втратила стратегічне значення, однак ця сторінка історії залишається малодослідженою. Сьогодні про той період нагадують залишки інженерних споруд, окремі військові містечка та спогади місцевих мешканців. Колишні секретні об’єкти, які тривалий час були складовою глобального протистояння періоду «холодної війни», перетворилися на закриті склади або припинили існування.
