Щоб протистояти Путіну, Байдену варто добре вивчити кубинську ракетну кризу. Пише Главком
Оскільки президент Росії Володимир Путін намагається врятувати своє прикре становище, спричинене невдалим вторгненням в Україну, існує ймовірність використання ним ядерної зброї. Ймовірнісь ця наразі начебто невелика. Але вона щодня стає дедалі вірогіднішою. Історики колись дивуватимуться, як ця війна могла перетворитися на таке божевілля. Але сьогодні вона є неминучою частиною нашого сьогодення.
«У разі загрози територіальній цілісності нашої країни… ми, безумовно, застосуємо всі наявні у нас системи озброєнь. Це не блеф», – сказав Путін у промові, яка транслювалася в середу, 21 вересня вранці. Схоже, що його «ядерна парасолька» накриває вже українську територію, яку Росія вже захопила або ще планує анексувати.
Як президент Байден та інші світові лідери мають відповісти на цей обурливий шантаж? Відповіддю не може бути капітуляція. Бо це завдасть глобальному майбутньому таких же жахливих наслідків, яких ця війна вже завдала Україні. Як у середу сказав Байден: «Росія безсоромно порушила основні принципи Статуту ООН».
Світові лідери зараз мають думати так само твердо й креативно, як свого часу робив президент Джон Ф. Кеннеді під час кубинської ракетної кризи 1962 року. Тому що це єдина паралель, яку ми можемо провести. Це означає, що слід провести тверду лінію, адже Кеннеді ніколи не відмовлявся од своєї вимоги виведення совєтських ракет із Куби. Але це також означає й пошук шляхів деескалації.
Почнемо з необхідної твердості з боку країн Заходу. Результат в Україні встановить правила на все ХХІ століття. Якщо Путіну вдасться втілити свій план у життя, то цілком очевидно, що Китай сприйме це як прецедент для Тайваню. Якщо китайські лідери побачать, що Сполучені Штати та їхніх союзників можна налякати ядерною загрозою, то діятимуть сміливіше. У цьому криється прихована небезпека «маленької» війни в Україні: вона може створити основу для великої війни з Китаєм.
Пентагон, безумовно, представив Байдену список варіантів, як відповісти, якщо Путін, скажімо, використає тактичну ядерну зброю, щоб заблокувати подальше просування України до Криму та Донбасу. Байден в інтерв’ю минулої неділі застеріг Путіна від використання ядерної зброї: «Не треба. Не робіть цього. Не робіть. Бо тоді ви зміните обличчя війни на несхоже ні на що з часів Другої Світової війни».
Коментар Байдена був радше благанням, ніж погрозою. І це було співзвучне з його неодноразовими сигналами про те, що він хоче уникнути будь-якого прямого конфлікту між США та Росією. Така стриманість з його боку просто чудова, але частково саме через це Путін продовжує підвищувати ставки. Тепер, коли він прямо погрожує застосувати ядерну зброю, Байден має дати чіткіше зрозуміти, що ціна буде руйнівною – і для російських військ, які окупують Україну, і для самої Росії.
Давайте тепер поміркуємо, як Байден може наслідувати ясність і дипломатичну витонченість Джона Ф. Кеннеді. Для початку завжди слід добре зрозуміти противника.
Путін – хуліган, але справді небезпечним його робить виплеканий ним наратив про жертви Росії, що змушує його розглядати конфлікт в Україні майже як священну війну. 21 вересня він заявив, що метою Заходу в Україні є «послаблення, розділ та остаточне знищення нашої країни». Це може здаватися цілковитим божевіллям, але Путін однозначно в це вірить. Отже, одне-єдине повідомлення, яке Байден має надіслати Путіну та російському народові, полягає в тому, що Захід не прагне тотального панування над усім. І для початку слід окреслити шлях до взаємної післявоєнної стабільності, в разі якщо Росія припинить свою агресію.
Геній Кеннеді в кубинській ракетній кризі полягав у тому, щоб відповісти на послання сосєтського лідера Нікіти Хрущова, яке пропонувало шлях до деескалації конфлікту, а не на більш войовничі його повідомлення.
Чи є подібний вихід з Україною? Сумніваюся. Але мене вразило, що Путін у своїй промові в середу повторив те саме, що й на прес-конференції минулого тижня в Узбекистані: що Росія була готова до «мирного врегулювання» на переговорах за посередництва Туреччини в Стамбулі наприкінці березня, але Україна і Захід протистояли цьому. Гаразд, це тема для окремої відповіді.
Байден і Путін — це гра на контрастах. Один – літній політик, якого обрали; інший – енергійний диктатор; один має майже консенсусну підтримку вдома щодо своєї політики в Україні; на іншого ж дедалі частіше нападають у Москві «праві яструби» та «ліві голуби»; один має єдину, цілісну адміністрацію президента; інший стикається зі зростаючими суперечками в Кремлі; один має міцних союзників по всій Європі; інший має дедалі обережнішу й виваженішу підтримку з боку Китаю та Індії. Очевидно, що незалежно від різниці у віці й агресивності, рука Байдена сильніша.
Наразі Україна не виявляє жодного інтересу до дипломатичного процесу, який, за словами Байдена, необхідний для припинення війни. Українці хочуть розвинути свою перевагу проти росіян, які відступають, повернувши якомога більше територій ще до зими. І ось тут заковика: коли влітку українці втрачали свої позиції, вони не хотіли вести переговори через слабкість. Тепер, коли вони просуваються далі й далі, вони не бачать причин для компромісу вже з позиції сили. Києву потрібна реальна перевірка довгострокових перспектив на полі бою.
Кеннеді досяг успіху в кубинській ракетній кризі з двох причин. По-перше, він показав, що готовий піти на ризик ядерної війни, щоб зупинити необачний крок Москви. По-друге, через певний таємний зворотний канал він знайшов спосіб зберегти обличчя, щоб уникнути остаточної катастрофи. Байден має вивчити обидва ці уроки.
Девід Ігнатіус
Американський журналіст і прозаїк, оглядач The Washington Post
Джерело: The Washington Post
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)
Нагадаємо У путіна є два бункери: чи загрожує світові ядерна війна
