Досвід традиційного оздоровлення відпочиваючих на полонинах Чивчинських і Гринявських гір документально записав, 120 років тому, відомий дослідник Гуцульщини, професор Єротей Пігуляк в своїй книзі «Верховинські згадки».
Автор книги документально описує активний літній відпочинок, міських людей «із Долів», на полонинах в Чивчинських гір та озері Шибене, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Національного природного парку “Верховинський”.
Він провів у цих благодатних місцях Жаб’євщини, свої літні вакації і зробив висновок, що саме тоді значно покращив особистий стан здоров’я:
«Мене загнала недоля на Чівчин. Вона прибила і підкопала моє здоров’я до самого краю. Знайшов я отут, в отсім світі полонинськім, поправу свого здоров’я тілесного і втихомирення ран душевних».
Дальше ми наводимо відтворення його біографічних спогадів та корисних рекреаційних порад. Єротей Пігуляк спочатку описує важливість здорового способу життя людей.
«Варто нагадати, що всі кочуючі народи світу мандрують із своїми шатрами від одного до другого краю. Вони нізащо не замінять свого рухливого мандруючого життя. Але й у нас, осілих міських людей «із Долів», немов прирослих до землі, часом виникає сильне бажання вирватись, хоть десь-колись, із насидженого місця сірої буденщини. Тому нам корисно постійно рухатись, хоть би короткими прогулянками. Для того, аби стерти із себе неприємну іржу одноманітної праці культурного невільництва в місті. Коли надійде місяць липень і сонце сильно розпече міські мури у Чернівцях, то у мене виникає велике бажання втекти із душного міста, так званого «пекельного котла культури», в Чивчинські й Гринявські гори на волю.
Дійсно існує велика різниця між нервовим і гармидерним міським життям та лагідним спокійним світом у гірських лісах і полонинах Жаб’євщини. Тут можна подивитись на прекрасний вінок високих гір, покритих зеленими смерековими пралісами та полонинами. В днину навколишні Гуцульські Карпати, із густими лісами та просторими полонинами, сягають до сонця, а вночі – аж до зірок. Глянути на блискучі хвилі повноводного Чорного Черемоша, що пливе живою синьою стрічкою між сусідніми гірськими хребтами Чивчинських і Гринявських гір.
Вдихнути на повні груди чистий і свіжий гірський воздух. Заспокоїти свою душу тихим шепотом смерекових лісів та чародійною музикою шуму бистрих хвиль гірських рік і потоків. Тоді велич навколишньої гірської природи допоможе людині схаменутися і прийти до себе та поступово стати цілком притомною. Людина нарешті заспокоїться, коли явно відчує себе живою частиною тої прекрасної гармонії життя, того тихого супокою, тої глибокої поваги, тої величі гірської природи Гуцульських Карпат.
Протягом тривалого часу, в постійному гармидері великого міста, людина-культурник поступово ніби загублює сама себе. Вона просто стає своєрідною «живою машиною». А тут, в розкішних горах, людина справді заново находить сама себе. Тут вона безпосередньо бачить володіння благодатного духу гір і полонин, тут вона відчуває здоровий пульс живого людського життя.
Я особисто переконався в тому, гірська природа Гуцульських Карпат здійснює справді цілющий вплив на всі психо-фізіологічні процеси в організмі людини, яка живе і працює у місті. Такі корисні наслідки періодичного літнього вакаційного перебування на високих полонинах Чівчинських і Гринявських гір та на озері Шибене під Чорногорою, для покращення фізичного і душевного здоров’я, я мав щастя відчути на собі особисто, протягом чотирьох років.
Одного разу, в дуже критичному положенні здоров’я, пробув я цілий рік у високогірному селі Зеленому, що вище Жаб’я. Потім три літні вакації я відпочивав на полонині Мільковича в Чівчині. Ще одну літню вакацію я провів на березі великого озера Шибене під Чорногорою. Позитивні наслідки такого гірського полонинського відпочинку зразу проявилися й тепер ще залишаються. Вони є майже неймовірні. Можна зробити важливий висновок, що дійсно, тривале активне перебування та, відповідно підібране, здорове сирно-молочне харчування міських людей «із Долів», на високих полонинах Карпатських гір відчутно оздоровлює їх тіло і душу та дає енергію й наснагу для дальшого повноцінного життя й творчої діяльності».
В кінці своїх висновків, професор Єротей Пігулк, як довготривалий посол Австрійського парламенту від Буковини, висловлює свою стурбованість соціально-економічними проблемами населення Гуцульщини, із якими він зустрівся протягом 1890-1910 років. Дослідник зокрема пише таке:
«Гуцульський народ Карпатських гір є дуже гарний. Він справді повний лицарської вдачі. Але мене турбує майбутня доля цього талановитого народу. Бо, на превеликий жаль, гуцульський народ ще не живе і розвивається як слід, а дуже важко працює і часто бідує…».