Десантник Роман Сивків із села Топорівці, що на Городенківщині, одразу після війни розпочав власну справу – він займається садівництвом. Жартує, що відробляє карму, бо на війні спалив 15 га лісу, то нині надолужує. Спершу все садив сам, а нині має 20 помічників. Серед них і побратими.
Щороку вони по всій Україні висаджують 30-45 тисяч садових дерев з власного розсадника, пише Репортер.
Все можна вирощувати у нас
Будинок, де мешкають Сивківи, не пропустиш. На дроті через вулицю майорить синьо-жовтий прапор, його видно усюди. Біля воріт чекає Роман. З-під коміра видніється тільняшка десантника, на шиї велике тату з тризубом. Татуювання він зробив ще задовго до війни. Каже, завжди мав тверду проукраїнську позицію – ще з першого курсу університету.
А коли почалася війна, пішов на фронт добровольцем. Згадує, що зібрав з батьком урожай пшениці, а сою той уже збирав сам. Три з половиною роки Роман прослужив у 80 десантно-штурмовій бригаді. Був у найгарячіших точках – Піски, Донецький аеропорт.
Під час війни познайомився з майбутньою дружиною Марією. Він воював, а вона волонтерила. Одразу після демобілізації обоє взялися за садівницьку справу, яка непогано пішла. Нині виховують маленького сина Ромчика.
Марія якраз підходить з малюком, ходили забирати пошту. Разом прямуємо до розсадника на кінець села.
Він тут п’ятий рік. На трьох гектарах росте 147 різних видів дерев – яблука, сливи, груші, вишні, черешні, абрикоси, персики. Загалом 60 тисяч саджанців.
«Правий бік, аж до самого низу – то все яблука, а тут у нас починаються персики, там абрикоси, вишня, черешня і так далі, – проводить короткий екскурс Сивків. – Це все однорічні дерева. Коли буде волого, ми їх викопаємо, відсортуємо та законсервуємо на зиму. Для цього в нас є склад. Засипаємо тирсою, закриваємо, аби не замерзли, не підсохли до весни».
«Це листя – червонолистий персик, – показує кольорові листочки на пагоні. – Плід буде великий, червоний і гладкий. А саме дерево схоже на декоративне. З декоративних маємо рожеву й червону сакури. Вони чудово ростуть у наших умовах, бо ми спеціально вивели підщепу під неї. Є півтори тисячі саджанців».
«Це абрикос «Чорний принц» – дійсно такого чорного кольору, – не вгаває Роман і бігає з одного ряду до іншого. – І не треба нічого експортувати – все можна вирощувати у нас!».
Розказує, що продавали й морозостійкі ківі та хурму. Остання добре росте на Прикарпатті, плоди дозрівають наприкінці жовтня – на початку листопада. Лише більш терпкіші на смак.
«Мені подобається садити те, чого немає ні в кого, – говорить Роман Сивків. – Зараз чекаємо замовлення з Америки, яблуко сорту «Чорний Арканзас» – 10 саджанців. Ціна за підщепу – 150 доларів».
Аби земля була корисною
Роман закінчив аграрний університет, але садівництву вчився заново. Перш ніж посадити перший сад, їздив чи не усіма виставками, збирав дерева для посівного матеріалу, відвідував науково-дослідні станції й набирався досвіду.
Починати вирішив з горіха, бо, каже, нашій місцевості бракує його якісного, а не того, що «насадили ворони». Город на десять соток засадив горіхом сорту «Кочерженко».
«Він родить 6-7 штук у зав’язі, – розказує Роман. – Це низькоросле дерево, яке витримує у нашій місцевості до мінус 32 морозу. Інший вид горіха – «Великан». Розмір плода – більший за куряче яйце. Сусід садив картоплю, а я горіхи. Я йому казав, що от, стежечка з десяти горіхів за собівартістю – як його город картоплі. Він з мене сміявся, а тепер сміюся я».
Тоді прийнялося 85 %, і десь 20 тисяч саджанців горіха роз’їхалися по Україні. Ними Роман засаджував земельні ділянки побратимів, які ті отримали від держави.
«Хто два гектари горіхів посадив, а комусь я садив десять, – розповідає Сивків. – Найпростіше здати землю в оренду чи продати, але щоб з неї мати справжню користь, то треба посадити щось своє. Я вирішив це питання підняти і вчити людей. Тобто людина посадила сад, і вона вже ту землю не продасть».
Після горіхів пішла лохина, а за нею й інші плодові кущі та дерева. Сивківи є у проєкті «Справа ветерана», в Україні про них добре знають. Їх можна знайти у мережі Facebook на сторінці “Горіхові садженці” та “Я саджу сад”
Садимо, доглядаємо, помагаємо
Малий Ромчик впевнено ходить собі по розсаднику. Марія усміхається, каже, навесні син з батьком садив кожне перше дерево. Коли ж достигає малина – він головний дегустатор.
«Якби не морози, які днями вдарили, ми би з вами теж ще куштували малину, – хвалиться Роман. – Це спеціальний сорт. З гектару кожні три дні є 1200 кг. Родить з кінця червня й до перших морозів. Зараз будемо викопувати її на зиму».
До речі, великий розсадник з малиною мають на Тернопільщині, звідки родом Марія.
Крім того, що продають саджанці, Роман також має замовлення на посадку садів і їздить по всій Україні. Недавно були на Чернігівщині.
У нього замовляють посадити сад як біля хати, так і для промислу. Навколо будинку можуть бути різні дерева, а для промислу вже висаджують на одній ділянці суто якийсь один сорт.
«Ми садимо все, на що є збут, – пояснює Сивків. – Крім того, що садимо, доглядаємо, ще й помагаємо зі збутом плодів. Наприклад, працюємо з такими великими підприємствами, як сокопереробний завод у Мамаївцях на Буковині, з «Еко Беррі» у Тишківцях Городенківського району. Якщо людина збере тонну малини, то в неї є 100 % гарантії, що її в неї купить завод – напряму, без посередників».
Село стало чистішим
У їхньому саду біля хати ростуть улюблені сорти яблук – «Голден», «Голден Делішес», «Ріхард», «Флоріна», «Лігольд». Останнє – це сорт, де одне яблуко важить 300 грамів. Ще є айва, пару штук черешень й ананасовий абрикос. Решту ділянки залишили під сонячні панелі. Роман сміється, все, що стосується озеленення та екології, – до них.
А ще хвалиться, що зробив своє село чистішим. Розказує, якось прийшов на розсадник, а там сміття, пляшки. Позбирав, а куди дівати? Придивився у селі майданчик, поставили баки, а потім з вивезеного заробили на контейнери. Зараз будуть ще й контейнери під пластик.
«З одного боку, вигоди з того ніби нема, але зараз як пройтися селом – чисто, – говорить Сивків. – Знаєте, скільки наше село на 700 дворів за пів року викидає скла? 40 тонн! Зараз у селі стоять 15 кубових контейнерів, які заповнюються за два тижні. А досі де воно все дівалося?! На своєму рівні, без допомоги ОТГ, власним коштом це все закрили. Хлопці собі забирають, мають з того якісь гроші, я їм площадку дав. Знаю, що чисто, що тему сміття в загальному майже вирішили».
Міцні сувеніри
За словами Романа, головним секретом, що все приживається, росте й плодоносить, є те, що він завжди усім садить, як собі. Каже, просто дуже любить працювати на землі. І навіть якщо в нього буде велика компанія на 300 працівників, то садитиме з ними разом.
«Я цибулю в Пісках на зелену садив чотири рази й тричі невдало, – згадує десантник. – Один раз її «викопав» міномет, а двічі танки. Я все одно пересадив у ящик від патронів і у нас до Великодня була зелена цибуля. Йшов на ротацію, кажу, хлопці, отут кропчик і петрушка, аби зелене мали. А вони: «Та ми ж поїдемо звідси». «Нічого, інші приїдуть».
Отакий життєвий принцип. До речі, віднедавна Сивківи почали робити ще й різні наливки з власного саду – вишнівку й малинівку.
Роман запевняє, що це лімітована продукція суто для своїх і на сувеніри. Такі собі міцні презенти з міцними назвами. Наприклад, «Вишняк кіборга на крові рускоговорящих младєнців» чи «Сльози сепара».
«Почав робити, як завів TikTok, – говорить Роман. – Хочеш заспокоїти душу – роздратуй 150 москалів. Люблю тролити росіян за їхню дурість. Скабєєвій на московію «Вишняк кіборга на крові рускоговорящих младенців» відправив з місяць тому. Отримав повідомлення з «Нової пошти» – посилку забрали».
Авторка: Світлана Лелик
