Відсутність зору не завадила їм одружитись, жити окремо від батьків, народити донечку і без сторонньої допомоги її виховувати, пише KalushNews.City
— Доброго дня, пані Вікторіє, ми списувалися щодо інтерв’ю. Ви не проти?
— Не проти, тільки без пані. Не люблю цих формальностей. Коли вам зручно прийти?
Голос в телефоні настільки приємний, що хочеться зразу ж піти з Вікторією на каву і просто побалакати.
Донька Вікторії і Андрія – п’ятирічна Дануся KalushNews.City
— Як ми чекали тьотю!
Це перше, що почула, коли відкрились двері квартири. З надзвичайною цікавістю в очах мене зустріла п’ятирічна дівчинка Дануся. У руках тримала велику ляльку.
— Її звати Ксюша. Це моя подруга. Вона говорить.
Звичайна, затишна двокімнатна квартира на шостому поверсі багатоповерхівки, на бульварі Незалежності. На неї, між іншим, збирали кошти друзі Вікторії та Андрія. Гроші зібрали буквально за два місяці. Вистачило на придбання квартири та її ремонт.
— Чудо нас завжди оточує, — каже Андрій.
— Треба помити руки, — Дануся вчить і я її слухаюсь.
— Може чаю?
— Так, звичайно.
Сідаємо у вітальні. Нічого надзвичайного тут немає: дивани, шафа, комп’ютер. Не зважаючи на незрячість, Вікторія та Андрій активні користувачі інтернету та соцмереж. Саме так ми сконтактувалися з Вікторією.
Вікторія Нечитайлова у вітальні під час розмови KalushNews.City
Видно, що ця кімната — територія Данусі. Тут кругом її іграшки, дитячий столик, а шафи обклеєні різноманітними наклейками до рівня, якого дістає Дануся.
Під час розмови Вікторія й Андрій сидять у різних кінцях кімнати, а Дануся бігає то до мами, то до тата.
Вікторія з Калуша та Андрій з Івано-Франківська познайомилися влітку 2010 року на березі Азовського моря в таборі для незрячих.
Андрій: В останній день табору був невеличкий фуршет і нас посадили поряд. Трохи говорили. Коли їхали додому з табору, то також розмовляли. Обмінялися телефонами.
Андрій та Вікторія у 2011 році Фото з сімейного архіву Нечитайлових
Говорять, що іскорка тоді між ними не проскочила. Андрію було цікаве спілкування з Вікторією.
Андрій: Це спілкування було якимсь інакшим. Годинами би говорив. А вона трохи поговорить і все.
Дануся крутить колесо, не дуже вдається, і всіма способами хоче привернути до себе увагу. Просить мене прочитати їй книгу, обіцяю, що після розмови з батьками, відразу будемо читати.
— Ви цікаві тим, що не звертаєте увагу на важливе для багатьох — зовнішність. Для вас вагома внутрішня складова людини. Що такого притягнуло вас одне до одного?
Андрій: Якраз незвичні розмови і розуміння прірви між нами, яку я хотів подолати.
Як виявилося, на час знайомства Андрій був затятим атеїстом. Правда, почав трохи змінювати свою думку. Натомість, Вікторія — християнка-євангелистка, тому вона не уявляла біля себе невіруючої людини.
Сім’я Нечитайлових Фото з сімейного архіву Нечитайлових
Андрій почав змінюватися, просити відповідну літературу. Він відчував симпатію до Вікторії, проте Вікторія не проявляла до нього інтересу.
Вікторія: У 2010 році відбулася презентація моєї поетичної збірки «Я проливаюсь на сторінку словом». Я запросила на неї Андрія. Але нічого під цим запрошенням не передбачала. Просто людина зі мною спілкувалась, цікавилась, от і запросила.
Андрій розумів, що серйозні стосунки для Вікторії — це тільки одруження. Він був не проти, тому, крім дзвінків, щомісяця сам приїжджав з Івано-Франківська до Калуша.
Вікторія: Андрій рухається сам. Гуляє з Данусею, відводить її на підготовку саме він.
Дануся та Андрій Нечитайлові на день батька Фото з сімейного архіву Нечитайлових
Тоді Вікторія почала розуміти, що ця людина, яка робить скільки зусиль над собою, їй подобається. Навіть під час однієї з зустрічей завели розмову про одруження. Тоді Андрій зрозумів, що потрібно діяти. У січні 2011 року вони заручились, у березні розписались, а у травні обвінчались.
Вікторія: Андрій мене попередив про освідчення. За два дні до освідчення він подзвонив до мене і запитав щось типу: «То приходити з квітами чи як?»
Андрій: А вона якось так відповіла. Не було ствердної відповіді.
Вікторія: Він завжди щось приносив, але не питав. Це може багатьох розчарувати, але я така людина, що все повинна зважувати. Я мала час подумати.
Андрій та Вікторія у ДРАЦСі Фото з сімейного архіву Нечиатйлових
Батьки Андрія були проти одруження з незрячою дівчиною. Не уявляли, як вони даватимуть собі раду. До того ж, Вікторія жила сама, відколи завершила навчання у виші. Й була проти життя молодої сім’ї з батьками. Тому розписалися вони без згоди Андрієвих батьків. Опісля він просто поставив їх перед фактом.
Андрій: Легше коли є любов і підтримка. Це фундамент, а не фізіологічні дані.
Дануся йде на балкон. Виявляється, там сховок її іграшок і приносить мені кілька, щоб познайомити. Їй, явно, уже нецікаво слухати цю розмову. Тому, коли почали говорити про її народження, вона дуже зраділа:
— Це про мене, про Данусю!
Маленька Дануся з мамою Фото з сімейного архіву Нечитайлових
На початку вагітність була шоком для Вікторії. Вона не уявляла. як вони справляться з немовлям, ще й живуть окремо від батьків. Проте, шок швидко минув, а розпочався процес приємного очікування.
Вікторія: Християнину завжди легше. Бог дав, значить, він знає, як має бути.
Перші три місяці доглядати за Данусею допомагала мама Вікторії. З того часу виховують дитину самі.
Андрій: Тоді я звільнився з роботи. Викладав комп’ютерну грамотність для незрячих. У нас є дві пенсії, підробіток (Вікторія — медсестра-масажист. — Авт.). В один момент ми вирішили, що краще бути вдома з дитиною, ніж багато грошей.
Маленька Дануся з татом Фото з сімейного архіву KalushNews.City
Вікторія: У нас інакше б і не вийшло. Ми розподілили обов’язки: Андрій — нянька, а я господарюю (сміються).
— Мені треба вас сфотографувати.
Андрій відразу піднявся і попрямував до Вікторії. Взялися за руки, притулились одне до одного. Андрію було важливо, щоб обличчя були близько одне біля одного.
Вікторія: Ви нас там гарно відфотошопите. Зробите мені таке довге руде волосся…
І Дануся— тут як тут. Навіть, коли прохали, що треба сфотографувати тільки маму й тата, вона хотіла бути в кадрі.
Андрій та Вікторія Нечитайлові під час розмови KalushNews.City
Вікторія: Я думаю, ви зрозуміли наш посил. У нашому випадку емоції не зіграли великої ролі на початку стосунків. Проте, вони весь час розвиваються в шлюбі. Шлюб — це праця. І над сім’єю потрібно працювати кожен день. Перед одруженням, я, в першу чергу, переживала чи зроблю Андрія щасливим. Виявилось, що він думав так само: чи зробить щасливою мене. Як на мене, це запорука щасливого шлюбу, коли ти дбаєш не лише про свої інтереси, а про іншого.
Андрій: Інколи, коли виникає якийсь конфлікт, то розумію, що треба щось робити, щоб повернутись до того рівня емоцій, які були до нього. Бо це неймовірні, наші емоції.
