Більшість людей, які покидали Донбас у 2014 році, думали, що це не надовго. І ось війна триває вже восьмий рік, а їм довелося шукати новий дім в інших кутках України. «Репортер» продовжує говорити з тими, хто знайшов себе у Франківську, у проєкті «Різні разом».
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Дружня родина Соколових тепер називає Прикарпаття своїм другим домом. Тут вони продовжили те, що люблять і вміють найкраще, – садівництво.
В один момент
Сергій Соколов зустрічає «Репортер» у теплому приміщенні своєї лабораторії на вулиці Максимовича. Каже, прийшли дуже вчасно, бо якраз зможе показати й розказати про всі рослини, які вирощують в їхній науково-виробничій компанії «Екопарк». Кілька днів тому рослини обробили від різних грибків і тепер біля них можна сміливо ходити. Про садівництво Соколов знає все. Жартома називає себе ботаніком-фанатиком.
Сім років тому родина Соколових переїхала до Франківська з Луганська. Починали все з нуля – як і саджанці. Спершу голий ґрунт і лише з часом починають з’являтися маленькі паростки. Вони ростуть, дозрівають і врешті приносять плоди. На все потрібен час, терпіння й віра.
Пан Сергій розказує, що у Луганську в них було нормальне життя. Каже, у тому житті він був завідувачем кафедри садово-паркового господарства та екології Луганського університету імені Шевченка. Готували добрих фахівців, які нині працюють у великих компаніях по всій Україні.
«Ми мали дім, я собі невеличкий пенсійний фонд робив – маленький розсадник прямо біля Луганського аеропорту, за 4 км у селищі Переможне, – розказує Соколов. – Займаюся ягідними культурами з 2004 року. Те, що знаєш, вмієш і на тому стараєшся заробити. У нас було все, але в один момент цього всього не стало».
Їхня родина завжди була проукраїнська. Згадує, коли ще вчився в аспірантурі, мав хороших наставників і друзів. Вони й вплинули на нього, мовляв, ніякий СРСР, маємо свою окрему чудову історію, і ми європейці за всіма ознаками. Каже, таку позицію у Луганську підтримував завжди.
Коли почався конфлікт, Соколови всіляко допомагали проукраїнським рухам. Наприклад, дружина Оксана була в Автомайдані. Привозила нашим хлопцям, які були в аеропорту, воду, їжу, цигарки.
«Ми й з сусідами пересварилися, – емоційно говорить Оксана Соколова, яка щойно прийшла в лабораторію. – Я мала чорну «Шкоду Фабію» та й поїхала, накупила прапорів, хоч вони у мене й так були, обліпила ними всю машину. Чоловік ще казав, що її спалять. А я йому відповіла, що по телевізору говорили, мовляв, у Луганську взагалі немає українців, що тут все «рускій мір», а ми є – тож мусимо показувати».
Руки, ноги й голова на місці
У травні пан Сергій відправив родину у Павлоград до родичів, а сам ще лишився у Луганську. Треба було випустити студентів. Згадує, що у червні почалися обстріли, і він машиною їхав дорогами, які вже прострілювалися.
Далі родина перебралась у Старобільськ, туди перевели і Луганський національний університет. Пан Сергій працює там досі, двічі на рік їздить на сесії.
«Уявіть маленьке містечко на 20 тисяч людей і тут в один час до тої кількості доїздить ще 60 тисяч переселенців, – розказує Соколов. – Люди виїхали з Луганська, з-під обстрілів. Вони приїздять, а у найближчих населених пунктах навіть сараї коштують до 8 тис грн за місяць. А ти виїздиш з сім’єю і де тобі бути?».
Тоді він пообіцяв доньці й дружині, що будуть рухатись далі. Кидав різні запити на Запоріжжя, Київ. Але одного разу донька Оля сказала, що батьки її подруги запропонували пожити в їхньому будинку у Франківську, хоча б перезимувати. Ольга за рік до війни поступила до Варшави на магістратуру, тож у Франківську батьки могли бути ближче до неї. Це і стало вирішальним.
У жовтні 2014 року родина виїхала на Прикарпаття. Оксана Соколова згадує, що два дні жили у нових знайомих, досі згадує той стан, коли відчувала себе безпомічною. Згадує слова пані Мирослави, бабусі доньчиної подруги, мовляв, аби не переживала, руки, ноги й голова на місці, тож усе буде добре.
За якийсь час пан Сергій забрав до Франківська і тещу з тестем. Потім переїхали й решта рідних.
Лише з порядними
За словами Сергія Соколова, у Франківську вони ніколи не відчували якоїсь агресії до себе.
«У мене принцип такий, я що там у Луганську спілкувався з гарними й порядними людьми, що тут, коли переїхав, – говорить чоловік. – Тому всі інші, не кажу, що якісь погані, вони просто інші. Я їх просто відсікав із кола свого спілкування і все».
Каже, на початках найважче було дружині Оксані, адже всі побутові клопоти впали на її плечі. «От ви ніколи не задумувалися про виделки та ложки, бо їх у сім’ї є багато – це таке сімейне надбання, – каже Соколов. – А тут в момент не стало навіть цього».
За перші гроші, які заробили, купили сину іграшкового ведмедя – такого, як дитина мала раніше.
Кажуть, їм пощастило, що вдалося продати нерухомість, що була у Луганську. Хоч і за безцінь. Але потрохи Соколови придбали свій будинок у селі Рошнів, недалеко від Франківська. Там орендували ділянку, аби займатися тим, що й у Луганську. Кинули клич серед друзів, і одні надали Соколовим товарний кредит – живці.
«Ми ці живці тут вкорінили, потім виростили саджанці, продали, – розказує Сергій Соколов. – Звісно, не за ринковою ціною, значно дешевше, але нам і це було суперово, бо все забрали».
Далі у Соколових з’являлися нові знайомі, згодом компаньйони, з якими на їхній землі у Рошневі зробили невелике підприємство. Потім орендували лабораторію на Максимовича.
Їхня компанія «Екопарк» займається розмноженням саджанців ягідних культур. На першому місці – лохина. Свого часу вивели свій сорт, внесений у реєстр – Фіолент. Ще мають жимолость їстівну, малину, ожину, смородину, порічки, аґрус й полуниці.
Чоловік розказує, що перші саджанці лохини закупили у підприємства «Долина Агро» – десь з 10 тисяч. Наприклад, цьогоріч у поле пересадили 45 тисяч рослин. Загалом їхня лабораторія може робити у невеликих масштабах десь до 100 тисяч мікроживця. Працюють за авторською технікою мікроживцювання.
На їхньому підприємстві у сезон є близько десяти працівників, взимку в лабораторії – п’ять. Хвалять персонал, що дуже дружній і відповідальний.
Соколови кажуть, клімат Луганська і Франківська дуже відрізняється.
«Для розвитку розсадництва тут унікальний регіон, бо достатньо вологості, – говорить пан Сергій. – От, згадайте який був серпень – +35, сухий вітер. У Луганську така погода з 15 квітня і до 15 листопада. Дощів практично нема».
«Раніше ми їздили на різні семінари й фестивалі, то Сергій приїжджав і казав, ну як це так, що не тикнеш у землю – все росте, а у нас води давай і давай! – посміхається пані Оксана. – Здається, тоді ще казав, що треба переїздити».
