Ранок 24 лютого в Івано-Франківську почався з вибухів – росіяни вдарили крилатими ракетами по аеродрому на околиці міста. Франківці, як і всі українці, прокинулися в новій реальності масштабної війни.
Шок і розгублення тривали недовго: франківська громада швидко включилася в справу допомоги ЗСУ та переселенцям. Одним із найпотужніших центрів, довкола яких закрутилася франківська волонтерка, став драмтеатр.
Колектив вирішив не зупиняти роботу у воєнний час. А вже на п’ятий день вторгнення на базі драмтеатру розгорнувся гуманітарний хаб.
Як пригадує головний режисер драмтеатру Ростислав Держипільський, спочатку у них виникла ідея зробити прихисток передовсім для митців. До Івано-Франківська у березні переїхало чимало акторів, музикантів, художників з Києва, Харкова та інших міст, які потрапили під російські обстріли.
«І ми заявили: у нашому театрі ви завжди знайдете притулок. Ми пропонували переночувати в наших гримерках, організували харчування», – каже Держипільський.
Але первісна ідея допомоги «своїм» швидко переросла в масштабну ініціативу Координаційний штаб «Рух опору — Рух допомоги». Цехи драмтеатру почали працювати на військо: у швейному цеху замість костюмів взялися шити одяг для військових, кухня запрацювала для переселенців, частину приміщень перетворили на склад для збору і сортування гуманітарної допомоги.
Не припиняючи грати у виставах, актори театру займалися логістикою, сортуванням і пакуванням, нарізали джгути з шин, куховарили… За час волонтерської роботи колектив театру зібрав, здебільшого з-за кордону, і передав потребуючим майже 500 тисяч тонн гуманітарної допомоги – продуктів, медикаментів, засобів гігієни тощо.
«Окрім продуктових пакунків, ми даємо людям щось більше — радість, спокій, підтримку та відчуття дому. Навіть у моменти найбільшої втоми ми знаємо, як сховати негативні емоції, яких і так останнім часом вдосталь. А особливо у тих людей, які покинули все, рятуючись від війни», — розповідає Надія Левченко, актриса театру та волонтерка координаційного штабу. Всього за майже 5 місяців роботи театр сформував та передав «сімейні набори» для 13 000 людей.
Драмтеатр долучився до програми Shelter Ukraine, і разом з іншими франківськими волонтерами щовечора закуповували речі першої необхідності та харчі, пакували, а вранці роздавали готові набори переселенцям. Завдяки цій програмі роздали людям 458 продуктових пакетів та 300 наборів гігієни. Як каже Ростислав Держипільський, «у війну у нас до театру щодня вже дві черги: одна вранці за допомогою, друга увечері – на вистави». Також у драмтеатрі відкрили «дитячу кімнату», де актори займаються з дітками переселенців.
Театр об’єднує і лікує від наслідків токсичної російської пропаганди, каже Ростислав Держипільський.
«Ні для кого не секрет, що українців свідомо роз’єднували і зіштовхували десятиліттями Схід і Захід. Казали, що там малороси, а тут – бандерівці. І ця пропаганда не минулася безслідно. Але я переконаний, що у такі важкі моменти історії нашої нації прокидаються на генному рівні якісь надсили і здатність пробачати, любити і об’єднуватися. У мене теж, як і в кожного галичанина, деколи з’являються такі відчуття, що от ідеш по місту, а то ніби не твоє місто… Але потім я в собі це починаю тамувати, бо розумію, що ці люди були б щасливіші бути не тут, а у своїм містах, у своїх будинках, яких у багатьох з них вже й не лишилося. Тому вважаю, що ми маємо бути терплячими і співчутливими, а от власне мистецтво, і особливо театр, і може бути оцим скріплюючим фактором. Бо коли витягується назовні чиста емоція, душа, без отих ідеологічних нашарувань, які нам втюхували роками, а душі в нас хороші, то після цього ми стаємо разом, єдині. Театр – це дуже сильний інструмент», – міркує Держипільський.
І при такому завантаженні колектив не припиняв грати вистави. Одразу в березні почали проєкт «Театр у бомбосховищі». Працювали за графіком, і це, мабуть, був єдиний театр в країні, який зберіг звичний режим роботи. За місяць давали по 30 вистав! Сцену перенесли в підвал – в укриття, оскільки неодноразово під час вистав лунала повітряна тривога.
У репертуарі воєнного часу – «Нація» і «Солодка Даруся», «Енеїіда», «Шаріка», «Гамлет» та інші п’єси. У п’єси, які грали ще до війни, почали додавати елементи сьогодення. Так у «Енеїіді» з’явилися згадки про «рускій ваєнний карабль» і нищівне висміювання путіна.
«Наш театр завжди мав чітку патріотичну позицію, і в нашому репертуарі й до війни було багато вистав з чіткими політичними меседжами для суспільства. І зараз такі вистави, як «Нація», «Солодка Даруся», «Енеїда» дуже актуальні, по-новому зараз сприймаються і знаходять відгук у глядачів. Коли почалася війна, всі були розгублені, стресували… Всі такі: що робити? Як? Що буде далі? І ми почали оцей проєкт «Театр у бомбосховищі», – розповідає Держипільський. – А в мене був великий острах: чи це потрібно зараз? Чи ми ще гірше не зробимо людям? І от нам написала відгук жінка з Ірпеня: «Я не плакала, коли вперше почула вибухи за вікном, я не плакала, коли зрозуміла, що треба виїжджати, і ми виїжджали під обстрілами, я не плакала по дорозі, коли приходилося ночувати з дітьми в полі, коли ми приїхали до Франківська і не знали, куди подітися… Але я потрапила на «Націю» – і мене прорвало… Я проплакала всю виставу – і мені стало легше». І я тоді переконався – точно треба. Бо це катарсис, очищення. Затиск, стрес, страх – він паралізує волю, здатність до життя. Тільки коли ти очищуєшся, оновлюєшся, ти можеш тверезо дивитися на речі, думати, що робити далі. Тому театр має працювати. Бо мистецтво загалом і театр зокрема має цю чудодійну здатність очищувати людину».
У травні до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом драмтеатр долучився до мистецького благодійного проєкту «Бій за Україну», щоб зібрати кошти на ЗСУ. А вже в червні актори придбали для бійців мікроавтобус. Незабаром планують купити ще одну машину та амуніцію.
Театральний сезон драмтеатр завершив 10 липня. Наступний, як завжди, восени. Але штаб «Рух опору — Рух допомоги» працює і щодень допомагає переселенцям та ЗСУ. Підтримати роботу «Руху Опору» можна за посиланням.
