Олеся Яворська та Анна Янковець з березня взялися готувати сухі борщі для українських захисників. З того часу вони навчилися робити різні супи, плов, харчо й банош. До них приєдналася команда із сотні волонтерів. А ініціатива переросла у соціальне підприємництво.
Для приготування однієї порції достатньо склянки окропу, 5-10 хв і можна їсти. Смачно, поживно та зручно. Репортер відвідав виробництво, розпитав засновниць про тонкощі справи й спробував на смак, передає Правда.іф.
Готували борщі, аби не сидіти без діла
Анна Янковець – двічі вимушено переїжджала через війну. До 2014 року жила в Донецьку, переїхала до Києва, а після повномасштабного вторгнення 3 березня – до Коломиї. Сидіти без діла не могла – надумала сушити пастилу або енергетичні батончики.
Попросила Олесю Яворську, з якою товаришувала по роботі, знайти сушку. На заклик відгукнулося багато людей, тож вирішили придумати щось, аби можна було сушити гуртом.
Анна знайшла Youtube-канал латвійського блогера, який половину інгредієнтів дрібнив у порошок.
Я надихнулася, 5 березня вирішили спробувати. Насушили всякого, прийшли на кухню Олесі. Половину подрібнили, змішали. Вийшло реально смачно з першого разу. Ми навіть не сподівалися, – розповідає Анна Янковець.
Діти – головні дегустатори, сказали, що смачно. Син Тарас донині просить зробити такий борщ, як у борщівні, – додає Олеся.
Відкоригували в рецепті лише кількість буряку – додали більше, аби борщ був насиченішим. І мережа дівчат та хлопців взялася до роботи. Починали близько 30 людей. А у квітні-травні активно допомагали вже майже 100. До травня все трималося на волонтерстві – люди сушили власні продукти й віддавали на борщі та супи для фронту.
Ми з волонтерами відвантажували великі об’єми. Люди допомагали хто чим міг. 15 жінок приходили все подрібнювати, перемішувати, фасувати. Ми і все довкола було в рожевій пилюці від буряка, – говорить Олеся. – Ми з Анею вантажили все в ящики в мою машину та возили вакумувати до місцевих підприємців. Не було пакетів для борщів – нам дали, не маємо солі – тримайте відро, так само і м’ясо давали.
Час, вкладений у пакетики
Спершу кожен пакет борщу був на каструльку з п’яти порцій. Аби приготувати обід з цього пакетика, потрібні кілька людей, які сядуть разом їсти, а ще – каструля, ополоник і кип’яток.
Були відгуки від знайомих, що вони звично по двоє ходять і не мають як їсти наші супи. Або що каструлі нема чи ще чогось. І тоді Аня знайшла пакети, в яких можна собі зготувати та їсти одному, ні від кого не залежати. Так виникли ті ж продукти, але однопорційні, – каже Олеся Яворська.
До великого пакета борщу, розрахованого на кілька порцій, жінки вкладають саше з томатною пастою. А для порційних пакетів потрібен був томатний порошок, без якого страва не мала потрібної кислинки. Після кількох спроб знайшли німецький – дорожчий, але якісний. Так з’явилися однопорційні борщі.
Це час, запакований в пакетики, – додає Анна Янковецька. –У наших хлопців на фронті може і є, де готувати їсти, але часу в них на це немає. Їм там є чим зайнятися. Коли закип’ятив води, залив і в тебе є страва, це – дуже добре.
Коломийські борщі волонтери готували до кінця квітня. Коли ж ціни на овочі почали рости, вирішили готувати й інші перші страви, аби було не так дорого.
Торбинки, які жінки приносили із сушеними продуктами, почали зменшуватися. Спочатку ми несли сушене у двох руках, потім одна з нас могла донести, а врешті все вміщалося в торбинку, – розповідає Олеся Яворська. – Люди трохи втомилися. Та й запас старих овочів закінчився, а нового врожаю ще не було. Придумали робити супи. В усіх випадках у нас усе вигадує Аня.
А Леся потім не знає, що з цим робити, – жартує Анна. – Втілюємо разом. Зробили кілька експериментів. Я з Донецька, моя бабуся суп робила з чого завгодно.
Бабусині супи, зелені борщі та харчо
Спочатку варили й сушили квасолю, з якої робили квасолевий супчик. А якось Анна Янковець принесла на виробництво кукурудзяні пластівці. Заварили, спробували, всім сподобалося. Вийшло ще й ситно.
Кукурудзяний «Бабусин суп» має – 611 Ккал. Це більше, ніж одна шоколадка. На вакуумоване пакування треба 1,5 л окропу. Виходить 2,5 л поживного, густенького, смачного супчику. Домашнього… – говорить Анна.
Потім додали до асортименту ще зелений борщ і суп харчо. Щавель на зелений борщ коломийські жінки вирощують навіть у жовтні.
З менш ніж 10 в’язками не приходять. Хтось і по 30-35 приносить. Надіються, що я прийду по щавель. Вони знають, що це для фронту, – розповідає Анна. – Ці 350 грн за щавель, вирощений власноруч, – теж їм допомога. Наприклад, пенсіонерка пані Марія при цьому ще й примудряється донатити зі своєї пенсії на фонд Притули та «Повернись живим». Каже мені, що тепер знає, для кого вирощує. Вранці встає та йде його поливати, бо будуть супчики для наших хлопців.
Для харчо рис варять до готовності, висушують, перемішують із сушеною засмажкою – цибуля і морква, спеціями хмелі-сунелі, часником, томатною пастою, подрібненим волоським горіхом. Додають копчені ковбаски-кабаноси. На п’ять порцій треба 1,5 л окропу та ще дати 15 хв настоятися.
З приходом осені й холодів вирішили додавати до супчиків поживні продукти.
Так Анна вигадала робити банош. А за ним і плов. Нині думають над тим, аби робити великі баноші на каструльку, запустити ще й грибний крем-суп.
Осінь йде, холоди йдуть. Хлопцям потрібна повноцінна страва, аби наїстися, – каже Анна Янковець. – Нічого такого в складниках немає: кукурудзяні пластівці, сухі вершки, сушена бриндза від місцевого виробника «Будз баран» з Шешорів, білі грибочки, сушені печериці, часничок, трохи лимонної кислоти. В одній порції 405 Ккал.
Кажуть, банош нині навіть популярніший за борщ. Анна Янковець показує повідомлення з фотовідгуком, де чоловік, який замовляв банош для інших потреб, вперше спробував його в пологовому.
Пише, дякую вам за вашу працю. Вийшло дуже зручно і дуже смачно, – додає Анна і показує фото з дитинкою. – З фронту теж багато схвальних відгуків. Це ж не консерва, нагадує домашню їжу.
Всередині кожного порційного пакета є киснепоглинач, який збільшує термін зберігання. Якщо борщ у вакуумі може полежати три місяці, то в порційному пакеті – рік.
Борщівня годує й допомагає
Починали фасувати борщі в кухні дитячого садочка. А вакуумувати їздили до місцевих підприємців. Згодом купили вакууматор – 1500 євро, вживаний, за свої гроші. Але домовилися, коли проєкт закінчиться, то його відпродадуть назад.
До приміщення, де нині працює виробництво, «Коломийські борщі» змінили кілька локацій. Але й воно – лише для кінцевої стадії змішування інгредієнтів та пакування страв. А от підготовчі процеси коломияни роблять вдома.
З травня ми переформатували волонтерський проєкт у соціальне підприємництво. Коли побачили, що пакунки із сушеними заготовками стають все меншими, запропонували людям відшкодовувати вартість продуктів, витрати на електроенергію, платити людям за фасування. Навіть 75 грн за годину – це допомога. Для нас сушать багато переселенців, – пояснює Олеся Яворська. – Ми надали людям в користування сушки. Компенсовуємо витрати і це – наш соціальний вклад.
Тоді ж «Коломийські борщі» почали продавати волонтерам та військовим за собівартістю, аби продовжити цю справу. Також можна підвісити борщі – оплатити їх виготовлення для захисників на фронті. Підвішені страви дівчата передають тим підрозділам, які воюють на нулі та не мають змоги готувати.
Між собою жінки називають виробництво – борщівня.
Тут світло й просторо, а з дверей пахне спеціями. Анна й Олеся зустрічають у білих халатах. В першій кімнаті вакуумують вже готові порції, наліплюють етикетки та фасують по стелажах. Олеся пакує борщі й супи до коробок. Великі коробки – це переважно для волонтерів, поїдуть на фронт. Менші – приватні замовлення.
Анна виносить цілу папку дитячих малюнків, які теж вкладатимуть у посилки військовим. Їх малюють діти з місцевих шкіл, садочків. Саме ці – принесла гімназія №4, де навчається дитина Олесі.
Ми інколи буваємо розчулені та вражені тими образами, які діти промальовують. Стільки тепла, турботи, переживань у цих малюнках, – каже Анна Янковець.
У цеху працює Христина. Вона за потреби досушує інгредієнти, подрібнює. Важить спершу все окремо, потім перемішує, розважує та пакує. Працює щодня до обіду.
В одній пачці – понад п’ять годин трудовитрат. Треба спершу все закласти, аби сушка посушила, потім зняти, підготувати, подрібнити, поважити, змішати, пофасувати, – говорить Анна.
За останній місяць зробили особливо багато. Лише за тиждень виготовили близько 4000 порцій.
«Не маємо права зупинятись»
В цеху на стелажі зберігаються запаси моркви подрібненої, буряка, капусти, пластівців, зелені. Анна Янковець показує пакунок зі смаженою, сушеною та потім завакуумованою морквою. Усе, що лежить про запас, вакуумують, аби не окислювалося. Каже, морква солодка, смачна.
Окремо готують страви для вегетаріанців. Борщ з квасолькою, харчо, плов і зелений борщ із соєвим м’ясом. Відрізнити такі страви від м’ясних можна за листочком на етикетці.
На фронті багато людей, які не їдять продуктів тваринного походження. Тому вирішили нагодувати й вегетаріанців. Хто не їсть м’ясо на фронті, кажуть, що ми молодці, просять продовжувати, – каже Анна Янковець.
Попри «Коломийські борщі», в Олесі Яворської є бізнес, вона власниця магазину сантехніки “Панна ванна”. Анна Янковець – бізнес-консультантка, налагоджує виробництва по всій Україні.
Її клієнти з консалтингу теж допомагають ініціативі. Так власники бренду «Дмитрук. Кабаноси» у березні прислали тонну снеків-ковбасок, які вкладали у великі пакування борщу, бабусиного супу й супу харчо. А коли не могли знайти, де купити томатну пасту, ТМ «Руна» привезла спершу 3000, а потім ще 5000 саше. Недавно ще 5000 саше томатної пасти передали з ТМ «Королівський смак».
Ми навіть якби хотіли зупинитися, то не маємо права, поки усе не переробимо, поки не буде 5000 упаковок борщу, – говорить Олеся Яворська. – Нам довірили це, то мусимо використати й віддати.
Яскраві етикетки для «Коломийських борщів» розробила харківська ІТ-компанія OutCroud. Їхня команда дизайнерів розробила також технічну складову сайту. А коломиянин Назар Качурак – візуальну складову.
Я розумію, що не можна з цим досвідом і з цією експертизою в час війни нічого не робити. Нам важко, звісно, бо навантаження велике. Але це наш вклад у перемогу і робитимемо це до перемоги точно, а потім – подивимося. Хто як не ми? – каже Анна.
Авторка: Ольга Суровська
Фотограф: Олександр Рожко
