«В неділю рано сонце сходило, сади вишневі розвеселило…» — це перші рядки з колядки, яку чутно вже більше ста років на Гуцульщині. Традиція коляди є частиною Різдвяних свят ще з дохристиянських часів і вона, не перериваючись, триває дотепер. Ні навернення у християнство, ні радянські заборони не змогли розірвати цю тяглість традиції — чоловічого співу та ритуалу коляди саме в цьому селі посеред Карпатських гір.
Сьомого січня всі колядницькі партії у Верховині їдуть до церкви і там беруть благословення на коляду в священика. Потім ідуть у коляду і ходять з нею до людей аж до Водохреща. Колідницька партія має мати свого музиканта-скрипаля і ” Березу” – того хто збирає і тренує партію. Скрипаль то окремо, а “береза” то окремо, пише West News.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
У давні часи колядники були втіленням духів предків. Тоді святкували народження сонця. Потім архаїчна та християнська культури поєдналися, з язичницької коляда стала більш християнською, тобто народження сонця і Ісуса поєдналось. Тоді священики почали разом із гуцулами складати нові коляди. Вважається, що коляда уособлює модель церкви, бо й розпочинається вона на її подвір’ї. Колядники зробили можливим, щоби ця церква побувала в кожній хаті: не лише в тих, що внизу, біля річки, а й у тих, що загубились у високогір’ях.
На Різдво колядники поволі сходяться на церковне подвір’я. Трембітарі готують свої інструменти, що вже встигли залежатися, до роботи, змочуючи їх горілкою, а решта колядників та гостей слухають службу і йдуть до мировання (обряд помазання вірян єлеєм — ред.). Тоді весь гурт колядників, селян і гостей села пересувається у двір церкви. Колядники формують коло, як універсальний символ сонця, всередині шикуються «берези» (провідники колядницького гурту. — ред.) та скрипалі. І починається дійство, на яке всі чекають цілий рік:
В неділю рано сонце сходило
Сади вишневі розвеселило.
В саду вишневім цвіток біленький,
Ой народивси Христос маленький.
Бартки (гостра вузьконоса сокира. — ред.) здіймаються вгору, ніби відбиваючи ритм; трембітають в трембіти і дують в роги; крисані (гуцульський капелюх. — ред.) переливаються різними кольорами і пір’ями на зимовому сонці — така собі кольорова колядницька хвиля.
Особливо зір і серце вбирають малі коляднички, що ростуть і вбирають в себе силу і міць цієї древньої колядницької тайни…І світ не зникне, бо у Верховині підростають “нові Берези”…
ФОТОГРАФІЇ – РУСЛАН ТРАЧ
