У свої 29 майор Тарабалка рішуче винищував окупантів, що бомбардували мирні українські міста. Атакуючи ворога в повітрі, він зберігав життя людей на землі.
Степан Тарабалка народився на Коломийщині, в родині, де ніхто жодного стосунку до армії не мав. Коли єдиний син ще підлітком впевнено заявив про бажання стати військовим льотчиком, батьки були переконані, що це просто юнацький максималізм. Хоча і розуміли, що проживання поряд із військовим аеродромом зіграло свою роль, пише ПІК із посиланням на АрміяInform.
Він самостійно вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею, а потім до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Гриз граніт авіаційної науки настільки завзято, що ні у кого не виникало сумнівів — стане асом!
«Саме за такими хлопцями — майбутнє авіації», — впевнено заявив командир підрозділу, коли лейтенант прийшов на службу. В країні якраз розпочалась війна, тож про спокійну службу мови не йшло. Саме тоді молодий офіцер зрозумів, наскільки відповідальну й потрібну професію обрав.
“Степан приїхав із дружиною Оленою, з якою вони познайомились ще у Харкові, та маленьким синочком Ярославом, — ділиться побратим. — Це справді офіцер нового формату! Сучасний, креативний, активний! Він постійно цікавився авіацією, щось читав, вивчав, професійно зростав. Про хороших офіцерів часто кажуть, що «здобув авторитет усього за кілька років». Так от, Степан здобув його за лічені дні! Коли командир казав, що за такими, як Степан — майбутнє, він не перебільшував ні на йоту”!
Звання за званням, посада за посадою. Участь у навчаннях, льотні зміни, покращення навичок пілотування, бойові ротації. Здавалося б, лише 8 років тому отримав офіцерське звання, а вже такий колосальний досвід! На Степана давно рівнялись підлеглі та побратими, та й командир завжди був впевнений у тому, що в льотчика все під контролем.
“Для мене Степан був не просто людиною із неймовірними навичками та досвідом, не просто патріотом, а справжнім другом, — розповідає льотчик, товариш загиблого Героя. — Ми разом виконували поставлені завдання, разом літали, ділились побутовими переживаннями, обговорювали війну та Перемогу! Степан так любив свою сім’ю! Пам’ятаю, як 24 лютого він ділився, що хвилюється за дружину, сина, хоче проводити із ними більше часу… Вона — зі сходу, він — із заходу, такі різні, але так кохали один одного. На жаль, гинуть дійсно найкращі… Не лише найкращі фахівці, а й найкращі друзі…”.
Товариші по службі підтримують батьків та дружину з сином, як можуть. Та зізнаються, триматись рідним вкрай непросто, надто важка втрата…
” Учора був у гостях в батьків Степана, — розповідає колега офіцера. — Кажуть, що він і досі літає, захищає українців з неба. Тато каже, що йому часто здається, що син повернеться після війни, адже Степан завжди переконував, що все буде добре. Навряд чи колись батьки оговтаються від горя. Один день вони тримаються, два — ні… Підтримуємо зв’язок і з Оленкою, важко їй, тримається за сина… Кажуть, час розставить все на свої місця, але на разі в це мало віриться”.
Побратими Степана в пам’ять про друга продовжують робити найважливіше — якісно тримати і закривати українське небо — небо, яке так любив і яким жив офіцер Тарабалка.
13 березня 2022-го наш герой вступив у нерівний повітряний бій із силами противника, що переважали. Він не дав окупантам завдати удару по українському місту, чим врятував цілі житлові квартали від авіаційної атаки. У небі над Житомиром героїчний льотчик загинув, що стало справжнім потрясінням і для рідних, і для колег.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 19 березня 2022 року майору Тарабалці Степану Івановичу посмертно присвоїли звання «Герой України».
