Ветеран російсько-української війни Василь Семко займається різьбленням по дереву. Від гігантських скульптур до невеликих мініатюр – під його стамескою оживає цілий світ лісів Бойківщини та молитов до святих.
Це, каже, допомагає йому позбутися жахів війни, які постають перед очима, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Різьбив з дитинства
Майстерня Василя Семка розташована у Перегінську колишнього Рожнятівського, а тепер Калуського району. Всередині – запах дерева, за вікном – звук лісопилок. Вперше в очі впадають дві великі статуї мироносиць, вищі за людський зріст. Це приватне замовлення, яке вже скоро заберуть. А на стінах – картини, ікони, мисливські медальйони…
Різьбярством Василь Семко почав займатися ще в юності. Чоловік родом з Перегінська, а тут традиційним є все, пов’язане з лісом.
Я почав, певно, з 14 років, робив підставки, вішаки, щось на мисливську й лісову тематику. Тиждень походив на навчання до майстра й він сказав, що я вже все знаю. Але я вчуся все життя, – розповідає різьбяр. – У молодості це було і хобі, і можливість заробити копійку. Я вмію добре малювати, тож придумував різні композиції, виходило непогано. Батько завжди мене підтримував у цьому.
Після школи Василь Семко пішов в армію, відслужив. А далі став лісорубом, як і більшість місцевих. Працював і в Україні, і за кордоном.
Коли розпочалася АТО, чоловік зізнається – дружина не відпустила, навіть заховала військовий квиток. Тоді діти були ще малі, тож Василь залишився вдома. А в лютому 2022 року одразу пішов у військкомат.
Уже 2 березня я пішов воювати. Воював у 110 окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка на Авдіївському напрямку, – стримано розповідає Василь Семко. – Отримав поранення у перших боях, але йшов воювати далі. Згодом був поранений важко, мене забрали в госпіталь, далі було лікування. А у 2023 році вже повністю звільнився з армії.
Коли повернувся додому, був тривалий процес реабілітації, у першу чергу – психологічної. З цим дуже допомогла улюблена справа.
Бог уберіг від смерті
Різьблення для мене було переважно реабілітаційним, – говорить Василь Семко. – Після лікувань був важкий стан – психологічний, емоційний, я дотепер відновлююся. Війна не виходить з голови, вона завжди тут. Добре, що маю таку творчу роботу. З цим легше, бойові травми притуплюються.
Легше стає і коли допомагаєш своїм, каже ветеран. Він часто їздить на схід, спілкується з побратимами, привозить допомогу – дрони, РЕБ, техніку.
Також Василь Семко влаштовував реабілітаційні майстеркласи для бійців, які проходять реабілітацію у Львові. Планує продовжувати.
Це більше спілкування ветеранів, спільнота хлопців, які провоювали, – каже Василь Семко. – Це братерство. Звісно, у кожного свої проблеми, психологічні травми. Адаптуватися після цього дуже важко. Але творча робота дає можливість зануритись в інший світ, подивитися на все по-іншому.
На жаль, багато побратимів, з яким Василю Семку довелося воювати, загинули. Але тим, хто ще воює або на реабілітації, різьбяр не скупиться на подарунки. Наприклад, недавно вирізьбив побратимові «бойові нарди», у військовому стилі.
А от ікона, де зображений Ісус Христос, який молиться, висить у майстерні на чільному місці.
Цю ікону я зробив одразу, коли звільнився зі служби, – показує військовий. – Тут Авдіївка, гори, янгол та Ісус, що молиться. Це символічна ікона, яку я придумав, коли повернувся з Авдіївки. Дуже багато моїх побратимів там полягло. Я немало там смерті бачив, але мене вона оминула. Бог уберіг.
Енергія ручної роботи
А улюблені роботи Василя Семка – колекція дерев’яних мініатюр із зображенням бойків та опришків. Їх робив на замовлення, але під час роботи дуже прикипів душею до творіння, тож залишив собі.
Мені привезли старе дерево, під яким ще Довбушеві опришки ходили. Я почав з нього робити тематичні фігурки, – каже майстер. – Це смерека, її зазвичай для різьблення ніхто не використовує. Більше підійде липа – м’які й пластичні матеріали. Але вийшов десяток бойків та опришків. Люблю всі свої роботи, але улюблена – оця.
Є й скульптура із зображенням бойківського Різдва, а є скриня – точна копія столітніх бойківських скринь, з притаманними їм елементами. Тутешні вироби відрізняються від тих, що в інших регіонах. Широко використовуються такі елементи, як дубові й кленові листки, виноградна лоза. Часто поєднували теми флори й фауни.
Колись різьбярство у цьому краї процвітало, але зараз почало занепадати. Крім Василя Семка, залишились тільки декілька майстрів.
Тут колись робили медальйони, композиції на лісову тематику. Такі медальйони, як предмет декору, були практично у кожному будинку, – розповідає Василь Семко. – Зараз цього вже майже ніхто не практикує, багато людей повиїжджали. Станки з числовим управлінням заміняють різьбярів. Тож різьбяри стали столярами. А мені подобається енергія саме ручної роботи.
На столі у Василя Семка – десятки, а то й сотні інструментів різних розмірів. Деякі він замовив з-за кордону, деякі створив сам. Власні стамески – найулюбленіші, бо зроблені точно так, як потребує майстер.
Це трохи травматичне заняття, у мене часто всі руки порізані. Потребує уважності, – каже різьбяр. – У нашому краї різьбярство було притаманне переважно чоловікам. А за кордоном є й різьбярки. Хоч ця справа трохи силова, але у першу чергу це – мистецтво. Тож усе вийде, головне бажання.
Зараз Василь Семко різьбить і для себе, і на замовлення. Звертаються і місцеві, і з-за кордону. А недавно брав участь у фестивалі льодових скульптур у Латвії. З льодом працював уперше, але хоче спробувати ще.
А ще справу Василя Семка продовжує його син – теж любить різьбити з дерева. Тому ремесло не занепаде.
Авторка: Ольга Романська
