Війна об’єднала всіх українців, навіть тих, хто давно покинув Батьківщину. Франківський медик Іван Швачук виїхав у США ще 25 років тому.
З початком повномасштабної війни Іван Швачук допомагає медикаментами франківським лікарням і воїнам на передовій, пише Репортер.
Медик у США вчиться щодня
Іван Швачук навчався у медичному коледжі, а потім – в медінституті в Івано-Франківську. Відпрацював кілька років фельдшером у Верховині, служив у армії. Потім був рентгенологом і терапевтом у Першій міській лікарні на Матейка. Пізніше перейшов працювати рентгенологом у кардіодиспансер Центральної міської лікарні на Мазепи.
В Америку переїхав у 1997 році. Каже, розчарувався в тогочасній українській системі медицини. На іншому континенті починати довелося з нуля.
У Франківську я добре жив, думав, що кар’єра вдалася. А у США довелося починати з підсобних робіт, – розповідає Іван Швачук. – Але була мотивація і я багато вчився. Складав медичні іспити, проходив інтернатуру, резидентуру (наступний етап після інтернатури – авт.). Крім того, довелося складати екзамени TOEFL на знання англійської. Враховуючи, що у школі й університеті я вчив французьку, то склав аж з четвертого разу.
Резидентуру він пройшов як сімейний лікар. Зараз працює медичним директором лікарні в місті Олбані, столиці штату Нью-Йорк.
Медичний директор – це аналог українського начальника за медичною частиною, заступника головного лікаря. Я відповідаю за медичний сервіс лікарні, – розповідає Іван Швачук. – У нас лікарня на 475 ліжок. Ми лікуємо всіх, з різними скаргами, як дорослих, так і дітей. Спочатку всі звертаються у загальну медицину, а тоді вже, якщо потрібно, ми кличемо вузьких спеціалістів. Щодня маємо десь понад 150 пацієнтів.
За словами Івана Швачука, суть американської системи медицини у тому, що в який штат чи місто не поїдеш, всюди рівень буде більш-менш однаково добрий. А для цього лікарі мусять довго й багато вчитися.
Мені 65 років і я щодня продовжую вчитися, бо інакше система мене викине, – каже лікар. – Тут вишкіл дуже сильний – немає тата, вуйка, грошей, як буває у нас. Поки не здаси, тебе ні до чого не допустять. Все мусиш пройти на власній шкірі.
Американці люблять допомагати
Родина й діти Івана Швачука мешкають з ним у США, але в Україні у нього залишилися родичі. Спогади про рідну країну, зокрема про Франківськ, у чоловіка якнайкращі.
Я постійно думаю про Україну. Івано-Франківськ – це половина мого життя. Тоді місто було набагато менше, ми всюди ходили пішки. Це приємні спогади, – каже Швачук. – Але на той час, у дев’яностих, хоч ми вже мали незалежність, але духовність в Україні була така низька, а жадоба наживи така висока, що я не міг з цим боротися.
Але Україна залишилася для пана Івана дуже важливою, тому з перших днів повномасштабного російського вторгнення він кинувся допомагати.
У перші дні був шок, ми побігли на мітинг. Наша діаспора почала добиватися до наших знайомих сенаторів, щоб вони щось робили, – пригадує Іван Швачук. – Ми підняли людей у моєму госпіталі, вони організували вебсайт зі збором допомоги. Американці – дуже доброчинні, їм дуже важливо комусь допомогти. Вони почали нести допомогу, хто що міг. Я організував у своїй лікарні відділ, де ми сортували все.
Спочатку чоловік надсилав різну допомогу на фронт, відправляв її через держадміністрації. Потім вирішив сконцентруватися на чомусь одному й допомагати лікарням.
Я відправляв речі, необхідні для фронту. Закупляв сотнями аптечки, кровоспинні джгути, бандажі, атравматичні ножиці, – розповідає Швачук. – Потім зрозумів, що є велика необхідність у протишоковій терапії, знеболювальних. А ще ми збираємо цілі комплекти для операцій в умовах війни. Наприклад, для операції на грудній клітці, при пораненні шиї, хребта, черевної порожнини і тазу. Хлопці із Запоріжжя мені писали, що на одному пакеті оперують трьох пацієнтів. Я був здивований їхньою економією, бо у нас такий комплект іде на одного.
Не забувати про війну
Зараз Іван Швачук в основному координує допомогу в Центральну міську лікарню на Мазепи, в Обласну дитячу лікарню, а ті вже діляться з іншими. На передову відправляють персонально, за запитом. Дуже допомагає вся місцева діаспора, українська Церква.
Також медик знайшов ще один спосіб: відправляти ліки й медичне обладнання, яке у США планували утилізувати.
Тут дуже велике марнотратство, – говорить Іван Швачук. – Наприклад, на упаковці шприців пише, що термін придатності виходить 22 жовтня. Це значить, що після 22 жовтня ці тисячі шприців у нас використовувати не будуть. Але насправді у них ніколи не виходить термін. Просто виробник хоче, щоб їх купували більше і ставить умовну дату.
Як розповідає лікар, зараз запал американців допомагати Україні трохи стих. Частково його вдалося підняти минулого місяця, коли у Вашингтон та Олбані приїжджали медики з України, зокрема і з Івано-Франківська. Вони змогли знову нагадати про наші потреби й про те, що тут триває війна.
Спочатку був великий підйом, а потім все стихло, люди думали, що війна скоро скінчиться. Але ми бачимо, що це не так, – каже Іван Швачук. – Американці вже заспокоїлися, спалах пройшов. Зараз події в Україні уже не так вражають. Та з приїздом українських лікарів знову мені починають дзвонити, пропонувати допомогу.
Так Іван Швачук продовжує нагадувати американцям про війну. А головне – допомагати Україні та своїм вкладом теж наближати перемогу.
Авторка: Ольга Романська
