У високогірному присілку Переніз, що на Івано-Франківщині люди живуть на відстані семи і більше кілометрів до найближчого магазину та центральної дороги.
Після дощів тут дорога перетворюється на суцільне болото, а взимку сюди можна дістатися лише позашляховиком або пішки. Магазинів і постійного транспортного сполучення тут немає, тому мешканці розраховують передусім на власне господарство.
На схилах збереглися дерев’яні хати, частині з яких понад сто років. Оселі розкидані на значній відстані одна від одної, між ними — польові дороги, які з часом майже зливаються з ландшафтом. Попри складні умови, люди не поспішають залишати рідні місця, пишуть Версії.
Мешканка хутора пані Анна показує родинну реліквію — старовинний образ із зображенням імператора Франца Йосифа I. За словами жінки, ікону передають у родині з покоління в покоління ще з австрійських часів.
Кілька років тому їй пропонували пів мільйона гривень за цю річ.
«Тут є спорядження, в яке він призивався в армії. Голова наклеєна. Тут, подивіться, кілька гербів. І ці національності, як вбиралися. Я йому дала додому. Він перефотографував. Приглашав мене, аби я сі подивилася», – зазначила пані Анна.
Жінка додає, що навіть якби запропонували більшу суму, рішення навряд чи змінилося б.
«Я не маю жадності до грошей. Я чесно не люблю гроші. А якби зараз дали вам мільйон? Я його б і не взяла. Я би ще порадила з дітьми, чи можу його продати. Не за стільки, але чи мож його продати», – розповіла пані Анна.
У хаті зберігаються десятки старих фотографій — родинні портрети, весільні світлини. Частина архіву датується 1950-ми роками.
Життя в Перенізі вимагає постійної фізичної праці. Сіно заготовляють самостійно, тримають худобу, обробляють городи. Восени збирають листя, яке використовують у господарстві.
«Але я прибираю, бо вони будуть лист носити, то я загребу корові, вони та так спалять. Так, стелити на зиму. Сіно шкода, бо корова з’їсть», — пояснює пані Анна.
За її словами, до зими готуються завчасно: заготовляють дрова, сушать сіно, перевіряють хлів і хату, щоб холодна пора не застала зненацька.
Окрема частина життя хутора — пісенна традиція. Пані Євдокія співає давні повстанські та історичні пісні, які чула ще від своїх батьків. Серед них — пісня про Карпатську Україну.
Жінка Євдокія розповідає, що народилася в Дорі, а в Перенізі живе вже понад 50 років. Має більше сорока років трудового стажу, отримує пенсію, й далі працює по господарству. Тут бережуть старі хати, родинні реліквії, архівні фото та пісні, що передаються з покоління в покоління. І саме ця тяглість традиції робить маленький гірський хутір живим свідком історії Карпат.
Переніз — це присілок міста Яремче Івано-Франківської області на висоті 800 метрів над рівнем моря. Він розташований поруч із селом Дора, який знаходиться поблизу гори Яворова і є популярним пішохідним маршрутом.
Нагадаємо, у віддаленому присілку Яремче – Перенізі, на Івано-Франківщині журналісти hromadske відвідали самотню 90-річну жінку, яка десятки років мешкає у віддаленій хатині без електрики.
Жінка розповіла про свою непросту життєву історію, демонструючи унікальний досвід життя високо в горах.
У найвищій точці присілка Переніз, 90-річна горянка, все своє життя прожила без електрики, зберігаючи традиційний гуцульський спосіб життя та особливу філософію самодостатності.
“Я привикла, що мені дуже добре без світла. Я не боюся, що забула виключити, мені не треба переживати, бо прийде рахунок”, – розповідала старенька мешканка гір, яка навчилася знаходити переваги у своєму відокремленому способі життя.
Щоденне життя горянки наповнене традиційними заняттями, серед яких особливе місце займає вишивання, котрим вона займається при світлі гасової лампи:
“Я маю солярку, куплю собі, сиплю солярки і вишиваю. Я рушники вишивала, я до серця взорі вишивала, я чоловічі сорочки, я діточі сорочки”, – ділилася жінка своїм досвідом рукоділля.
Непроста життєва історія жінки включає період роботи в місцевому кар’єрі, куди вона добиралася щодня пішки через гори:
“Як йшла в кар’єр до роботи, то я йшла з п’ятої-четвертої години, й сніг отакий, й пішки через Маковицю. В день грузимо машини, там хлопи колять камінь, то машини самосвали грузимо”, – згадувала горянка про свої трудові будні.
Незважаючи на відсутність сучасних технологій, жінка не відірвана від світу – вона регулярно слухає радіо, через яке дізнається про новини в Україні та світі, зокрема про перебіг війни та політичні події, демонструючи неабияку обізнаність у сучасних подіях.
“Я знаю, я маю радіо, я все чую, новини як убиває людей. Я чую, що дитину вбило, жінку вбило, чоловіка, як убило їх сім’ю всю”, – розповідала жінка про своє сприйняття сучасних подій через радіоприймач.
Щомісяця горянка долає складний шлях до селища, аби отримати пенсію та придбати необхідні продукти:
“Тепер як я йду в долину, то й ти йду часом понад 2 годин. Я наберу то хліба, то оливи, то солі – того сумку, ти напереби, тай потім з тим вертаюся”, – описувала вона свої регулярні подорожі до цивілізації.
Попри численні пропозиції переїхати, жінка залишається вірною своєму гірському помешканню:
“Приходили такі, що хотіли мене, я була дівков тоді, але я не пішла би з хати. Я сказала, що я не йду ніде, я не піду”, – твердо заявляла горянка про свій життєвий вибір.
