Поблизу містечка Бурштин на Прикарпатті в 1962 році почали будувати найбільшу на заході України теплоелектростанцію. І якби не поява Бурштинської ТЕС, життя у цьому краю було б геть іншим.
Замість русла річки Гнила Липа не з’явилося б водосховище більше як 7 кілометрів завдовжки й понад 2 кілометри завширшки. Не існувало б цілого кварталу з кількома десятками багатоповерхівок, який місцеві називають “Новий Бурштин”. Не було б тисяч робочих місць і династій енергетиків. А ще росіяни не скеровували б сюди ракети й дрони, пише Українська Правда
Ті, хто звик спостерігати за розвитком повітряних атак у Telegram-каналах, нерідко бачать повідомлення: “Ракети змінили курс на захід. Бурштину приготуватись!”. Від початку повномасштабного вторгнення ця точка на мапі стала однією з пріоритетних для РФ, яка вже кілька років мріє “вогнать Украину в каменный век”.
Влітку 2025 року очільниця Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук заявила, що Бурштинську ТЕС не можна відновити. Втім, у компанії “ДТЕК Енерго”, до якої входить станція, відповіли, що навіть не розглядають категорію “відновленню не підлягає”. Відродити потужності всіх ТЕС, що їх атакують росіяни, реально, стверджують у ДТЕК. Хоча на це потрібні навіть не місяці, а роки.
Останні дві атаки на Бурштин наприкінці минулої осені та за тиждень перед Новим роком були одними з найпотужніших. Попри те, що ТЕС розташована за містом, у деяких будинках громади повибивало вікна.
Після кожного обстрілу в Бурштині, де живуть майже 15 000 людей, трапляються перебої з електрикою й водопостачанням, але комунальної катастрофи вдається уникнути. Принаймні поки що. На випадок серйозних проблем із опаленням, за словами голови громади Василя Андрієшина, готові задіяти локальні, мобільні модульні котельні.
“Українська правда” побувала в Бурштині, де на відстані більш ніж тисяча кілометрів від лінії бойових зіткнень, не гірше за інших знають, що таке війна. І не лише через наявність важливого енергетичного об’єкту, що перебуває під прицілом росіян. А й через велику кількість військових, які, починаючи з 2014 року, захищають країну зі зброєю. Та волонтерів, які з того ж самого першого року війни допомагають ЗСУ.
Чому місто Бурштин значно більше й цікавіше, ніж місцева ТЕС? Як тут вдалося зберегти історичну пам’ять і виховати визначних бійців, серед яких комбат “Вовків Да Вінчі” Дмитро Коцюбайло? Та як Бурштин пов’язаний із Мігелем де Сервантесом і родиною Моцарта? Читайте в репортажі УП.
Титан і море
У сонячну суботу на каналі, за допомогою якого ТЕС скидає в Бурштинське водосховище теплу, технічну воду, збирається кілька десятків чоловіків – від школярів до пенсіонерів. Добре клюють окунь, судак, лящ, плотва, тому тут завжди багато рибалок.
“Сьогодні це ще мало людей. Буває значно більше”, – каже 42-річний Іван Зобків, волонтер із десятирічним стажем.
Місток через канал веде на доглянутий пляж зі стаціонарними шезлонгами. Далі простягається море – так називають водосховище. На іншому його березі – пагорби Касової гори, яка входить до Галицького національного природного парку і має найбільшу висоту 334 метри.
Купатися у цих водах не рекомендують, але рибу ловити можна
На кількох багатоповерхівках міста є мурали з птахами, яких можна зустріти на Бурштинському водосховищі, зокрема й “червонокнижними”. Місцеве море – популярне місце серед “бьордвотчерів”
Водоймище в Бурштині з’явилося в 1960-х. Коли побудували теплоелектростанцію, річку Гнила Липа перекрили. Затопили долину разом із хуторами й пасовиськами, які залишились під водою на глибині до восьми метрів.
“У нас з дитинства було море і наш корабель (прогулянковий теплоход – УП). Називався “Галичанка”. Батько в неділю брав мене, і ми плавали більше години по колу”, – згадує Іван Зобків.
До сьогодні “Галичанка” не дожила. У теплу пору на воду виходять катамарани та сапборди. А ще – не так багато, як до повномасштабного вторгнення – байдарки і каное.
“В Бурштині раніше була серйозно розвинута спортивна гребля, – розповідає Іван. – Є вихідний канал, який ідеально підходить для тренування. Течія йде в одну сторону від ТЕС, а спортсмени гребуть на байдарках проти неї. Зараз греблею теж займаються”.
Одна з мистецьких робіт на парковій алеї. Після повномасштабного вторгнення у Бурштині пройшов міжнародний фестиваль дерев’яних скульптур
Рельєфний мозаїчний “Прометей” на місцевому Палаці культури. Автори – художник-монументаліст Віктор Ельконін і скульптор Юрій Александров
До “нового” міста, яке виникло з появою ТЕС, від пляжу й водосховища вгору веде алея через великий парк. Тут є спортивний комплекс із футбольним стадіоном, діючий басейн із 25-метровими доріжками. Та Палац культури, торець якого прикрашає Прометей – пластична мозаїка 1974 року.
Міфічний титан, який подарував людству вогонь, міг би стати головним героєм для населеного пункту зі слоганом “Бурштин – місто доброї енергії”. Але його історію створювали й продовжують створювати не титани, а люди.
