-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Як молода тренерка з Харкова навчає франківських дітей карате ФОТО

-Реклама-spot_img
spot_img

Карате сприяє розвитку фізичних та координаційних навичок, формуючи в дітей силу, гнучкість та вміння керувати своїм тілом.

FrankoNews поспілкувалися з Тетяною, тренеркою з карате. Дівчині 22 роки, вона переїхала до Івано-Франківська з Харкова на початку повномасштабного вторгнення та розповідає про свої враження від міста, його жителів та розвиток олімпійського виду карате на Прикарпатті.

“Я займаюся різними видами єдиноборств з 4,5 років: таеквондо, кікбоксинг, карате. закінчила Харківський політехнічний інститут за спеціальністю біотехнологія та біоінженерія. Від початку війни переїхала у Франківськ і продовжила навчання за спеціальністю “Фізична культура і спорт” в магістратурі. Взагалі треную діток я вже роки чотири, саме з карате – два. започаткувала в Івано-Франківську свій клуб “Окамі”. У цьому клубі я треную самостійно у двох залах: на вулиці Івасюка та Володимира Великого”

Тренерка розповідає як вдалося відкрити клуб та започаткувати Федерацію в Івано-Франківську.

“Десь на третій місяць війни я переїхала в Калуш. Там познайомилася з тренером і він розповів, що у Франківську немає карате. Є зовсім інший вид, бо у нас олімпійська версія карате, яка була представлена на Олімпійських іграх. Я з ним трохи потренувалася і він мені запропонував започаткувати клуб тут. По факту ми один клуб «Окамі». Просто він займається калуським напрямком, а я Франківським. Також ми відкрили федерацію в Івано-Франківську, тому що її, звісно, не було. На всю Івано-Франківську область існувало два клуби олімпійського карате — у Калуші і в Коломиї. Третьою вступила я – тому ми змогли відкрити Івано-Франківський осередок”

Чи можете розповісти, якими були перші дні повномасштабного вторгнення у Харкові?

“Ми дізналися про війну о 5 ранку 24 лютого. Я живу на окраїні Харкова, відповідно зовсім недалеко від росії, десь 40-50 км. Квартира на 12 поверсі, тому звісно мені було видно, як усе відбувалося — це спочатку й були вибухи незрозумілі, Спочатку подумали, що можливо будівництво розпочалося, але чомусь зарано — о 5 ранку. Коли ми подивилася у вікно, то побачили якісь ліхтарики, скоріш за все це були літаки чи щось таке – і після цього вибух і вогонь. Ми зрозуміли, що розпочалася війна. Спочатку ще ніхто особливо не розумів що робити. ми вирішили переночувати у метро. Було дуже багато людей, з тваринами, місця було дуже мало, але в той момент це нікого не бентежило. усі почали думати як бути далі – хтось виїжджав, хтось залишився”

photo 5472342231722612267 y 1

“Ми три тижні прожили в підвалі свого будинку, бо на 12 поверсі не дуже безпечно. Дуже багато літаків літало — це найстрашніше. Потім ми вирішили, що все ж таки краще поїхати в метро, бо туди приїжджали волонтери, годували, і якось спокійніше, бо там не чути нічого, що відбувається назовні. У метро ми прожили ще три тижні і прийняли рішення з хлопцем поїхати сюди. Тоді в Харкові мало що працювало, були великі черги в супермаркетах, а в черзі стояти було небезпечно, бо відомі випадки, коли прилітало”

Родичі дівчини потрапили в окупацію.

“Ми поїхали, а мама залишилася в Харкові, тому що наші бабуся з дідусем були в окупації, і вона хотіла їх звідти забрати. Вони жили в селі за 15 км від Харкова. Ми поїхали, щоби допомагати звідси, надсилати гуманітарну допомогу, ліки, адже бабуся хворіла. Їй потрібні були ліки, а в окупації ніхто нічого не давав. В Україну вони не пускали, а в росії – ти нікому не потрібен. Мої дудісь з бабусею виїхали за два дні до звільнення села, просто стежками, яких ніхто не знав, окрім місцевих жителів. І вони спочатку виїхали в бік росії, щоби об’їздною дорогою виїхати на Харків. Чесно, навіть не знаю як, бо усе було заміновано. Бачили вони багато страхіть, але виїхали. І коли приїхали до Харкова бабуся була в передсмертному стані, а через кілька місяців таки померла”

photo 5472342231722612268 y

Дівчина розповідає, що Франківськ їй дуже припав до душі

“Я жила у великому місті, тому коли приїхала сюди, то спочатку було незвично, що це місто трохи менше. Але мені подобається, що воно розвивається. І мені подобається, що ті, хто сюди приїхав хочуть розвивати це місто. Наприклад, я відкрила клуб. У Франківську не було карате і по факту, ми зараз будуємо історію. Провели перші змагання в місті з цього виду спорту, ми відкрили федерацію. І дуже багато таких прикладів”

photo 5472342231722612261 y

“Мушу сказати, що мене дійсно здивувало, то це люди, відкриті, щирі, допомагають. Мені дуже подобається ставлення один до одного, і навіть коли йдеш в лікарні, в якісь установи – мені здається що люди добріші. Хоча харків’яни також дуже щирі і я не один раз це бачила. Наприклад, коли були проблеми з зоопарком, не було фінансування, люди просто їхали машинами, везли допомогу”

Розкажіть детальніше про змагання, які вже відбулися на Прикарпатті?

“Коли ми відрили федерацію, нам треба було провести Кубок Івано-Франківської області. Це були змагання в Калуші з олімпійського карате WKF (World karate federation), разом з іншими осередками. Учасники були не тільки з Івано-Франківської області, а й приїхали з Запоріжжя, були представники з Бердянська, Харкова. До речі, дітки в нас займаються буквально три місяці наразі, а на той момент – узагалі два, але в нас були і чемпіони, і ті, що зайняли призові місця”

photo 5472342231722612260 y

Тетяна розповідає про свої плани – у майбутньому хочуть розширитися та організувати в Івано-Франківську всеукраїнські спортивні змагання.

“Ми плануємо розширюватися, хочемо відкривати клуби у Франківську і в області, у невеличких селах, тому що розуміємо, не всюди є такі спортивні секції. Плануємо проводити великі змагання весною в Івано-Франківську, маю на увазі всеукраїнські. Їх зазвичай проводяться у Чернівцях чи Львові, хоча ми можемо спокійно це дозволити тут, провести досить у безпечних умовах, наскільки це можливо під час війни”

Тетяна, зазначає, що не менш важливим фактором у вихованні майбутніх олімпійських чемпіонів є мотивація та підтримка батьків.

“Мені дуже пощастило з усіма батьками. Бо буває, що дітей приводять на тренування і заставляють. У мене зараз в клубі близько 25 дітей, і Я можу сказати з впевненістю, що немає жодної дитини, яку заставляють батьки. Тобто усі, хто ходить, роблять це за власним бажанням. І це Круто. І всі батьки підтримують своїх дітей, розуміють їхні бажання та поважають мене як тренера. І це найголовніше. Бо коли так, тоді будуть результати. Не обов’язково всі стануть олімпійськими чемпіонами, мається на увазі результат — це виховати особистість, яка в майбутньому буде чітко знати, чого вона хоче. І виховати здорове покоління, яке в майбутньому буде нашим продовженням”

Що Вас мотивує?

“Діти. Сто відсотків. Коли ти бачиш, що до цього дитина робила так, а зараз вона робить такі речі, за два місяці це дуже класний результат. І коли вони з посмішкою ходять на тренування, ти розумієш, що все ж таки робиш усе правильно. Або коли до тебе підходить дитина, робить про тебе презентацію на уроці, як про людину, яка мотивує”

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Ігор Василик
Ігор Василик
Журналіст, фрілансер. Закінчив факультет журналістики ЛНУ в 2008 році журналістка, власкор регіональних та центральних ЗМІ. Закінчила Києво-Могилянську академію у 2019 році.
-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Квартири Івано-Франківськ

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні