У грудні 2022 року в селі Криворівня на Прикарпатті відкрився музей гуцульської мисткині Параски Плитки-Горицвіт. Його офіційне відкриття переносилося на понад рік через повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
Про значення Параски Плитки-Горицвіт для її рідного села, найцікавіші експонати та збереження пам’яті про мисткиню із Суспільним поділився директор музею Павло Рибарук, передає Правда.іф.
Природне продовження феномену Криворівні
“Криворівня має багато феноменів, тобто саме село є явищем. І Параска — його внутрішнє, природне продовження. Це вже не гості — не Коцюбинський, Франко чи Гнатюк. Це — наша мисткиня”, — каже Павло Рибарук.
Родина Параски Плитки-Горицвіт походила із сусіднього Бистреця. Одначе дитинство і все життя художниці після повернення із заслання проходило саме у Криворівні, до якої вона була тісно прив’язана.
Павло Рибарук розповідає, ідея створити музей з’явилася після виставки робіт мисткині в Мистецькому арсеналі у 2019 році. Тоді зібралася ініціативна група людей, які продовжують справу Параски Плитки-Горицвіт.
“Це — мій батько, отець Іван Рибарук і мама — Оксана Рибарук-Зеленчук, яка була її ученицею, тобто люди, які були причетні до неї за її життя. А також люди ззовні — Олександр Чайка з Центру Леся Курбаса та Максим Руденко, який зняв фільм “Портрет на тлі гір” і допомагав робити виставку разом з Інгою Леві й Катериною Бучацькою”, — каже директор закладу.
Аскеза Параски Плитки-Горицвіт
Музей складається із двох локацій. Перша — це виставкова зала в приміщенні Криворівнянського старостинського округу.
“Там — три кімнати: центральна біографічна — це Параска та її фотографії; наступна — з книжками та малюнками; і ще одна — це, власне, колекція світлин, зроблених нею”, — пояснює директор музею.
Друга локація — це хатинка в присілку Грашпарівка, де й мешкала мисткиня. Утім вона потребує серйозного ремонту, для якого хотіли скористатися грантовими можливостями. Через вторгнення Росії в Україну це не вдалося зробити.
“Хатинка стоїть там нагорі й дійсно потребує ремонту. Люди могли б приходити до неї в гості — туди, де вона жила. В хатинку, яку Параска довгий час хотіла мати, аби просто творити. Мати свою аскезу”, — розповідає Павло Рибарук.
“Найцінніший експонат — це її стиль життя”
За словами директора музею Параски Плитки-Горицвіт, багато своїх робіт мисткиня дарувала людям. Їхнє повернення — це праця, яка триває довгий час. Утім більшість експонатів знайшли саме у хатинці художниці.
“Зараз вони зберігаються у школі, бо там є всі умови для збереження цих речей. І ми сподіваємося, що у музеї буде змінна експозиція. Час від часу можна буде робити щось тематичне”, — пояснює Павло Рибарук.
Є й ті експонати, які виставлялися у Мистецькому арсеналі протягом чотирьох місяців у 2019 році. Це — великі професійні фотографії, надруковані спеціально для тієї виставки.
“Та найцінніший експонат — це Парасчин стиль життя. Можливість причаститися до того, що це була людина у своїх душевних масштабах. Власноруч виплетені книжки та неприкладний підхід до життя — сам обсяг цього у теперішній епосі перенасичення”, — каже директор музею.
З його слів, чимало речей досі залишилися у хатинці на горі, яка слугувала Парасці Плитці-Горицвіт житлом. Однак з приведенням тих експонатів до ладу ще багато роботи.
“Шлях праведності — найбільший експонат, який вона залишила людям, де любов до природи, Бога та ближніх своїх повністю виражена у цих тисячах фотографій, сотні книжок, витинанок, скульптур, ікон та ілюстрацій. Про це треба говорити. Особливо тепер, коли нарешті українці вертаються увагою до свого”, — додає Павло Рибарук.
“До Параски завжди йшли люди”
“Насамперед хотілося, щоб у людей був доступ до всіх її книжок та набору ікон. Цей її народний примітив — щирий, природний — добре було б мати як фізичний екземпляр на продаж”, — каже директор музею Параски Плитки-Горицвіт.
До оригіналів доробку мисткині має бути розумний підхід — вони повинні зберігатися у сховку. Однак оцифрування спадщини художниці — довга і клопітка робота.
“Ми хочемо, щоб цей простір був живим, бо до Параски завжди йшли люди. Це — як червона глина, з якої робили давні чайні набори. Якщо вона стоятиме в музеї як експонат і не омиватиметься водою, то почне тріскатися. Тому цей приємний образ для мене — уособлення музейної справи. Як зробити так, щоб пам’ять про неї жила далі? Параска, на щастя, під добрим омофором. А хатинку треба зберегти, тому що це — місце намолення, і то дуже варто та необхідно людям приходити туди, лягати на ліжник, взяти кілька книжечок і просто побути там”, — говорить Павло Рибарук.