Волонтери-медики оперують захисників у колишній клініці пластичної хірургії. Реабілітують – у горах, верхи на конях, під час щирих розмов та творчості.
Пише Правда іф з посиланням на Шерифи для нових громад.
У листопаді 2021 року в селищі Лисець поблизу Івано-Франківська підприємець Станіслав Онищук з німецькими інвесторами відкрили клініку урологічної та пластичної хірургії. До 24 лютого 2022 року тут встигли провести 6 операцій, опісля – переорієнтувалися на допомогу постраждалим від війни. Так виник “Перший добровольчий хірургічний шпиталь”.
Команда “Першого добровольчого хірургічного шпиталю”
Використати все для спільної боротьби
У перший день повномасштабного вторгнення Станіслав зрозумів, що війна змінить умови життя кожного українця. Заклад, який проєктували для цивільного життя, має навчитися працювати у нових реаліях.
“Відчув потребу бути актуальними та корисними українському суспільству в боротьбі, яка проти нас почалася. Мій з командою громадянський обов’язок – спробувати використати те, що ми маємо: себе, обладнання, накопичені медикаменти, ліцензії, цілий медичний заклад”, – ділиться медик.
Увечері 24 лютого 2022 року відбулася перша нарада зі співробітниками. Вирішили працювати на волонтерських засадах. Забути про комерційні інтереси погодились також німецькі партнери.
Станіслав Онищук, засновник “Першого добровольчого хірургічного шпиталю”
Ідея без фінансування
Клініка не була адаптована до роботи з травмами воєнного часу. З попередньої команди у добровольчій ініціативі залишилися 7 людей, а інші переїхали через війну. Для якісної роботи не вистачало фахівців. Станіслав записав відповідне відеозвернення у соцмережах і щиро здивувався кількості людей, які відгукнулися.
За два дні зателефонували близько 200 медиків з Херсона, Сум, Києва, Миколаєва, Маріуполя та інших куточків України.
“Люди розуміли, що це волонтерська робота, бо ми не маємо фінансів. Та вони переїздили на захід України через війну. Хотіли застосувати корисні знання та вміння. Це їхній спосіб бути причетними до боротьби”, – коментує медик.
Люди відгукнулися на ідею, адже детального плану чи концепції добровольчого шпиталю у перші дні ще не було. Разом сформулювали місію – надавати безоплатну медичну та психологічну допомогу людям, які постраждали від війни задля прискорення перемоги України.
Упродовж тижня згуртувалася команда з 40 лікарів-волонтерів. Це були 4 хірурги, 4 травматологи, 2 анестезіологи, 8 медсестер та інші.
У процесі дискусій команда формувала концепцію добровольчого шпиталю. Знайомилися, дозбирували обладнання та медикаменти, визначали, які послуги найбільш потрібні, вчилися взаємодіяти та оформляти документи військових.
Інформацію про шпиталь поширили в медичні служби військових формувань. Тоді система охорони здоров’я була у стресовому стані. Було багато поранених, у тому числі азовців та інших військових полонених, які потребували лікування. Вже 15 березня команда провела першу операцію військовому.
Де та кому допомагають
Сьогодні у команді 25 людей, адже частина повернулася у звільнені від окупації домівки.
У Лисці працює хірургічний шпиталь. Тут допомагають військовим, які отримали поранення. Працює ортопед-травматолог. Найчастіше справа з пошкодженням опорно-рухового апарату, пошкодженням рук та ніг. Акцентують на відновленні рухомості стоп і долонь.
Довготривалі курси відновлення тут пройшли 145 осіб, 90% з них – військовослужбовці.
“Перший добровольчий хірургічний шпиталь” на Івано-Франківщині
Амбулаторну допомогу переселенцям Івано-Франківська та області надають у поліклініках, за адресами вулиця Січових Стрільців, 18 та 28. Є сімейний лікар, терапевти, кардіолог, психологи, невролог, гінеколог, дерматолог, хірург, ортопед-травматолог.
З початку року безплатну медичну допомогу тут отримали майже 3500 людей.
Також діє мобільна бригада. Психолог, терапевт та травматолог відвідують внутрішньо переміщених осіб в області, де ті знайшли прихисток.
Операція у “Першому добровольчому хірургічному шпиталі”
Шеврон “Першого добровольчого хірургічного шпиталю”
Гранти, влада та благодійники в поміч
Лікарі-волонтери працювали безплатно пів року. Вони розуміли, що довго так тривати не може, адже всім потрібні одяг, їжа та житло. Тому у квітні минулого року команда почала подавати заявки на різні українські та міжнародні грантові проєкти. Роблять це й тепер.
З початку війни написали близько 50 проєктів, 13 з яких успішні. Деякі довготривалі, інші – скоро закінчаться. Наприклад, “Лікарі без кордонів Іспанії” забезпечують медикаментами хірургічний центр і частину поліклініки, допомагають пальним для мобільних бригад та утриманням приміщень поліклініки. Методистська церква США оплачує роботу лікарів. Польська фундація відшкодовує витрати на ремонт техніки, автомобілів. “Oxfam” допомагає з медикаментами для ВПО.
Не стоїть осторонь місцева влада. Станіслав Онищук зауважив, що франківська та лисецька влади закривали всі питання в межах їх компетенції, щодо яких зверталися волонтери. Наприклад, від першого дня війни до сьогодні Лисецька громада забезпечує їжею працівників та пацієнтів. Також надала сміттєві контейнери.
Франківська влада посприяла з отриманням в оренду комунального приміщення на вулиці Курбаса. Там облаштують реабілітаційний центр. За кошти міського бюджету його обмелюють.
Про Перший добровольчий хірургічний шпиталь знають, роботою захоплюються та підтримують. Родичі військових, переселенці, різні організації та благодійники роблять свій внесок у роботу закладу.
“Брасс” (саме так називався шпиталь до повномасштабного вторгнення) відвідало чимало іноземних делегацій. Це були медики-волонтери з Чехії, Словаччини, Швейцарії. Навесні завітав британський нейрохірург та письменник Генрі Марш. Влітку очікують гостей зі США. Допомагають як гуманітарно, так і поширенням позитивних відгуків про роботу та благородну справу в соцмережах.
“24 лютого я розумів, що маю це спробувати, але оцінював шанси знайти команду, яка спрацюється, на 10%. Та знайшлася велика кількість людей, готових жертвувати своїм часом, працювати понаднормово та безоплатно. Співпрацюють люди з різних куточків України, які нещодавно побачилися вперше. Те, що люди можуть так об’єднуватися – одне з моїх найяскравіших відкриттів”, – каже засновник шпиталю.
Без вихідних, зарплат та з вигоранням
Перед роботою шпиталю стоять кілька викликів. Перший стосується фінансування.
“Ми працювали без жодного вихідного з понеділка по неділю. Кожного дня у нас були люди, люди, люди. І ми не втомлювалися. Вдень працюємо, а ввечері пишемо проєкти. Ми не мали жодного фінансування. Частина команди повернулася додому, але основний кістяк нашої команди залишився. Команда сформувалася на повній відсутності грошей, а грантові проєкти фінансують вже сформовану команду”, – коментує він.
Другий виклик – це вигорання, яке настало на кінець 2022 року. Його було видно з втоми та конфліктів у команді. Ідея об’єднала все ж 25 різних людей. Та цей рік став легшим, адже питання щодо зарплат та медикаментів вирішене.
Наступне – виклики масштабування. До війни у шпиталі було 7 ліжок для пацієнтів, тепер – 14. Команда спрацювалася. Без труднощів можуть робити 2-3 операції в день. Та потрібне місце, де пацієнти проходитимуть реабілітацію. Тому команда думає про добудову корпусу на 50 ліжок, щоби при тій самій роботі хірургічної бригади допомагати більшій кількості людей.
Не лікар-пацієнт, а людина-людина
Пацієнтам потрібна не тільки фізична, а й соціально-психологічна реабілітація. Крім розмов про пережите та роздумів про цінності, щотижня для бійців та переселенців організовують цікаві заходи. Вони ходять у театр, дивляться фільми, малюють картини, слухають музику, їздять верхи на конях.
“З пацієнтом потрібно говорити. Дати емоційне підґрунтя, щоб вилікуватися та повернутися у суспільство чи на фронт. Це не менш важливо, ніж правильно скласти зламану кістку”, – каже Станіслав.
Психологічну допомогу з колегами надає Анна Галущак. Фахівчиня родом з Харкова. Там працювала кризовим психологом з військовими та переселенцями. Коли почалося повномасштабне вторгнення поїхала до Франківська. Побачила оголошення у соцмережах про добровольчий шпиталь та влаштувалася волонтером. Для дівчини це вклад у загальну справу. Працює в хірургічному, поліклінічному відділенні та мобільній бригаді. Спілкується з ВПО, захисниками, родичами військових. Організовує тренінги, реабілітації, поїздки у гори, театр тощо.
З пацієнтами працює за протоколом. Встановлює контакт, визначає потреби. Якщо треба, скеровує до невролога чи психіатра. Адже у бійців та цивільних, які бачили та відчули жахи війни, часто буває депресія, ПТСР, тривожні розлади, проблеми зі сном, увагою чи пам’яттю. Захисників тут мотивують одужати.
“Важливо не забувати пережите, а інтегрувати в досвід. Сприймати ті події не як щось, що повністю розриває життя на “до” та “після”. Це вже сталося, це нікуди не подінеться та це неможливо забути. Це треба переосмислити та докладати зусиль, щоб одужати”, – каже психологиня.
Психологиня Анна Галущак
Від ізраїльських спеціалістів Анна почула про реабілітацію у горах. Для захисників та переселенців – це позитивні емоції, які сприяють відновленню. Одноманітне лікування у палаті втомлює, а поїздки дають більше сил на відновлення. Тоді людина думає не тільки про свою травму.
“Враження від поїздки стають ще однією темою для розмов між побратимами у шпиталі. Відбувається спілкування на рівних: не лікар-пацієнт, а людина-людина. Тобто людина, яка потребує допомоги та людина, яка може допомогти. Для людей з обмеженими функціями це є стимулом жити повноцінним життям, робити більше в плані реабілітації та знати, що це принесе позитивні результати”, – каже Анна.
Також з пацієнтами “Брассу” практикують іпотерапію. Це лікування під час взаємодії людей з кіньми, що позитивно впливає на психіку людини. Працівник кінно-спортивного клубу «Wesendorf» у Павлівці супроводжує пораненого та допомагає їздити верхи.
Як проходить реабілітація
Серед людей, яким ти небайдужий
Вразила та змотивувала лікарів історія пацієнта-захисника з Донеччини. У перші дні війни чоловік отримав поранення від пострілу гранатомета. Були пошкоджені очі, складний перелом ноги та руки. Потрапив ще до української лікарні в Маріуполі, яку згодом окупували росіяни. В останні хвилини медики знищили його документацію та написали, що він цивільний. Тому його лежачого та незрячого не чіпали, а побратимів забрали невідомо куди. Близько місяця його годували одним чаєм та двома шматками хліба на день. Сталося диво, тому йому вдалося евакуюватися. Допомогла донька, яка зараз є його поводиркою. Свою історію захисник розповів Станіславу Онищуку в добровольчому шпиталі. А медик розповів про це американському радіо. Там сконтактували з провідними медиками, які запропонували дослідити зір пацієнта. На жаль, через певний час Станіслав повідомив пацієнту й доньці невтішні новини – зір не вдасться відновити, минуло занадто багато часу. Донька плакала, чоловік був сумний. Та пацієнт з іншого ліжка щось запитав про благодійний забіг, де збиратимуть кошти на карету швидкої допомоги для Азову. І тут чоловік, який 2 хвилини тому дізнався, що зір не відновлять, каже, що й він хоче на ньому бути. Попросив нашого працівника супроводжувати його на інвалідному візку. Казав, що хоче бути соціально активним, попри втрату зору. А також знайти роль, що допоможе боротися за незалежність.
“У складних обставинах людина не покладає рук і мислить, як докласти зусиль, щоби країна перемогла. З нас ніхто не має права жалітися та казати, що нам важко і ми здаємося. Чоловік дійсно пішов на забіг. Це мотивує”, – поділився Станіслав.
Вражений лікуванням та реабілітації у добровольчій клініці Артем Градун з Сумщини. 25 лютого захисник потрапив до лав 206 батальйону територіальної оборони Києва. Через 9 місяців фронту отримав поранення обох ніг у Бахмутському районі. Після евакуації, операцій у лікарнях Львова та Чернівців за підказкою товаришів опинився на Прикарпатті у “Першому добровольчому хірургічному шпиталі”. Тут його вразила безплатна допомога приватного закладу. Тут йому, вчора ще лежачому пацієнту, дали милиці. Хлопець після перших кроків відправив рідним довгоочікувану фотографію, де він на своїх двох.
Артем Градун
Тиша, спокій, свіже повітря, вид на гори та поля у Лисці створили відчуття, наче хлопець у рідному селі Дубинка під Конотопом. Відчуття дому підсилює привітний колектив, який мінімум 5 разів щодня питає про справи.
Сподобалась реабілітаційна розмова з психологинею, хоча думав, що йому, вольовому та веселому хлопцю, вона не потрібна.
“Я усвідомив, що зі мною трапилось, звідки я приїхав, що мені дуже пощастило, що я взагалі залишився живий при всіх своїх органах. Та Аня каже: “Я знаю, що ви всі сильні, ви сміливі, ви пережили те, що ми не бачили. Але можливо ти хочеш чимось поділитись?”. На шляху евакуації, операційному та післяопераційному мені розмова знадобилася. Відчув, що я небайдужий людям, які бачать мене вперше. Я бачу по інших, “Шпиталь” не тільки відновлює людей, а змушує переосмислити навіщо жити”, – поділився захисник.
Сподобалися поїздки на конях, настільні ігри з волонтерами, пісні та інші заходи. Артем навіть зміг на милицях піти на 3 поверх на показ фільму “Памфір”, що вважає показником гарної роботи шпиталю.
“Треба мати велику силу волі, що щодня ходити до фізично та психологічно травмованих, працювати з ними та покращувати їхній стан. Люди стараються, допомагають, щодня покращують якість своєї роботи та дарують частинку себе. Я вдячний цим людям. Моя щира рекомендація – їдьте реабілітуватися у це місце”, – додав захисник.
Вдячних за роботу добровольчого шпиталю багато. На стіні закладу вони встановили дошку з компліментами, де дякують за вилікувані тіло та душу.
На початку літа перший в Україні добровольчий хірургічний шпиталь «Брасс» став переможцем національного конкурсу «Благодійна Україна – 2022. Благодійність на захисті України» – у номінації «Благодійність малого та середнього бізнесу».
До речі, працівники та волонтери добровольчого госпіталю також зайняли призові місця у конкурсі «Благодійна Україна 2022».
Зокрема, хірург закладу Оксана Мироненко зайняла третє місце у номінації «Волонтер року».
Оксана Мироненко
Почесне третє місце отримав медик та найактивніший волонтер шпиталю з Чехії – Vit Samek у номінації «Допомога з-за кордону».
Лауреатами номінації також стали представники культурної асоціації українців в італійському Трентіно «RAZOM».
Подяка шпиталю від пацієнтів
Фото: Надані шпиталем та Юрія Валька
P.S. Проєкт “Громадські центри права в Україні” реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров’я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.
