Дев’ять років тому подружжя Бартків з Прикарпаття заснували сімейне виробництво під брендом «Міх чаю». Починали двоє, основний збуток був на нічному базарі у Кутах. На початках робили 50 упаковок чаю за тиждень. Нині у них з десяток найманих працівників, виготовляють по 500 штук готової продукції щодня, а їхніми карпатськими чаями смакують в Японії, Австралії, Європі, США та Канаді, пише Репортер.
Дбайливі руки
Мініпідприємство зосередилось у Галичі. У невеликій будівлі справжній вулик, бо потрапили якраз у розпал робочого процесу. І пахне тут, якось по-літньому – травами, квітами та щойно висушеним сіном.
Оксана Бартків проводить коротку екскурсію. Веде в апаратну. Тут кремезний чоловік, схожий на Данила Галицького, сидить за якимсь апаратом й дерев’яним сувенірним мечем помішує подрібнені трави, аби рівномірно потрапляли в той апарат, який фасує їх у фільтр-пакети. Тут таких апаратів кілька. Кожен працює з іншим видом чаю.
Звідси напівфабрикат у вигляді пакетиків переходить у дбайливі жіночі руки пані Олі. Вона рахує та складає їх у паперові пакети. Від неї все наскладене йде у фасувально-пакувальний відділ, де ще дві жінки перетворюють його у готовий продукт.
От, зараз складають набір «Чайні дари Карпат». Тут та-а-ка швидкість рук, що й автоматів не треба! Далі готові набори несуть на запайку – це вже кінцевий етап.
Вдень одна фасувальниця може наскладати 500 штук фільтр-пакетів, – говорить Оксана Бартків. – Але все залежить від того, скільки дадуть готового з апаратної та чи маємо замовлення. У нас вони нерегулярні. Є замовленні на фільтр – робимо фільтр. Є замовлення на набори – робимо їх. Нема замовлень – наробляємо наперед те, що може стояти. У нас на всю продукцію термін – два роки. Але, наприклад, ягідні чаї ми не нароблюємо вперед. Ягоди фасуємо, як кажуть, – лише з-під ножа.
Герасівки до вишиванки й до чаю
Побачили як робиться чай, то тепер можна куштувати. Оксана пропонує трав’яний, ферментований чи ягідний. Обираємо останній, а поки він запарюється, Оксана розказує, як усе починалось.
Мої батьки багато років займалися сувенірним бізнесом й ми з чоловіком їм допомагали, – розповідає вона. – І в тій сувенірній справі помітили, що для людей чай – більше як подарунок, ніж як напій. Перше, що спало на думку, що треба зробити продукт, який не соромно комусь привезти. Який буде передавати той дух гір і своїм зовнішнім виглядом показувати, що тут живуть талановиті люди. Я родом із Косова і виросла при тому баченні краси. І ми вирішили, що треба це якось перенести в нашу сферу.
Придумали красиве крафтове упакування. Його прикрашала тоненька кольорова стрічка, виткана косівськими майстринями на верстаті. Оксана, пояснює, що на Косівщині такі тонкі стрічки називають – герасівки, а ширші – крайки. Ними підперізували вишивані сорочки. Тому свій перший чай назвали – «Вишиванка». Це був розсипний трав’яний чай, який досі на сувенірних ринках продавали у кульках.
Розповідає, що ті перші чаї та упаковування робили у себе на балконі. Самі з чоловіком і трави збирали. Акуратно різали та сушили під стріхою. Вирощували у мами на городі чорнобривці та мелісу. Згодом до роботи залучили надомниць – жінки вдома фасували й складали чай і потім їм передавали готове.
Вісім років поспіль ми щосуботи торгували на нічному базарі у Кутах, – згадує Оксана. – Там у нас завжди була найбільша реалізація. Такого щоденного продажу ми не мали. Люди писались у список, аби ми їм на другу суботу зробили чай. За тиждень могли робити 50 штук готового продукту, а тепер на кожну суботу можемо мати по 500 штук різної продукції, а її 30 видів.