Після Станіслава та Яремчі, про які ми писали раніше, Бакман рушив далі по області. І, судячи з поштівок, які потім вийшли у Києві, він проїхався популярним туристичним маршрутом «Карпатське кільце». Їдемо за ним, пише Репортер.
За Яремчею дорога біжить паралельно Пруту. Річка бере початок під Говерлою, тече через Яремчу, Коломию, Чернівці, далі емігрує до Молдови, а наприкінці впадає в Дунай. Важко сказати, де зроб¬лене фото № 1, можливо, у Микуличині або в Татарові. Через Микуличин Танфель Бакман точно проїжджав, але найбільше село Карпат його не надихнуло.
Натомість, Татарів удостоївся одразу двох поштівок. За совітів село називалося Кремінці, оскільки під час боїв 1944-го німці спалили там танк радянського старшого лейтенанта Кремінця. На поштівці № 2 бачимо колишній санаторій польських колійовців «Znicz» (Смолоскип), збудований у 1930-х. Після війни там розміщувався надвірнянський районний тубдиспансер. Він стояв за Прутом, ліворуч від мостика – навпроти санаторію МВС. За незалежності диспансер знесли, територію роздерибанили й забудували приватними садибами.
Інша поштівка (№ 3) підписана просто – «Санаторій № 1». Але історія будівлі досить непроста. Кам’яницю спорудив для себе архітектор Єжі Ромашкан, чий брат Ян був війтом села Татарів. Краєзнавець Світлана Флис каже, що у 1931 році споруда вже існувала. Вона мала дещо незвичну назву «Страшний двір». За однією з версій, на вікнах висіли червоні штори і ввечері будівля мала «криваву» підсвітку. За іншою – власник тримав величезну колекцію усіляких гадів – отруйних павуків, змій, ящірок. А ще є легенда, що господар на ніч випускав на двір собак і одного разу вони загризли сусідських хлопців, які полізли за яблуками.
Під час німецької окупації на віллі був відділ гестапо, який активно винищував євреїв з навколишніх містечок. 30 липня 1942 року під час інспекційної поїздки будинок відвідали губернатор Польщі Ганс Франс і керівник дист¬рикту «Галичина» Отто Вехтер.
Читайте також: Невідома стометрівка Франківська – парний бік
За совітів тут працював санаторій «Прут», де лікували хвороби верхніх дихальних шляхів. Спочатку санаторій був для дорослих, і тут поправляв здоров’я відомий публіцист Лев Гінзбург. Екскурсоводи також розповідають, що у «Пруті» знімали кілька сцен серіалу про Штірліца, але Світлана Флис цю байку спростовує.
Пізніше санаторій перепрофілювали у дитячий оздоровчий заклад. На початках незалежності перейменували у «Берегиню», згодом закрили, а землю віддали в оренду керівнику будівельної фірми «Гаразд Україна» Костянтину Бородайко. Нині тривають суди між сільською громадою і підприємцем, який хоче повністю викупити об’єкт, а «Страшний двір» стоїть закинутий і потроху руйнується.
Далі Бакман повернув до Ворохти. Там розташовувався єдиний на все Прикарпаття санаторій «Гірське повітря», де лікували хворих із відкритою формою туберкульозу (№ 4). Будівля мала численні балкони – за лікарськими приписами пацієнти спали на свіжому повітрі. Але заклад збудували не совіти й навіть не поляки. Ще за Австрії, у 1912 році тут постав санаторій Францішка Міхалка. Цікаво, що цей пан сам хворів на туберкульоз. Збереглося автентичне меню, де, крім усіляких легумінів і чоколадів, хворим пропонували… вино або пиво. Щоправда, з дозволу лікаря.
У міжвоєнний період заклад викупила Каса страхової медицини, яка призначила головним лікарем Єву Цибульську. Кажуть, ця пані творила справжні чудеса – хворих привозили на ношах, а покидали заклад вони вже на своїх двох. Санаторію пощастило – він дожив донині. Але зараз там пацієнти з менш складними легеневими хворобами.
Читайте також: Івано-Франківськ середини 1980-х – деякі місця нині не впізнати
За логікою, з Ворохти Танфель Бакман мав прямувати на Верховину і далі – на Косів. Однак, минувши Жаб’є (саме так тоді називалась Верховина), він несподівано звертає праворуч у Верхньому Ясенові і рухається вздовж Черемошу. Сьогодні там жахлива дорога і водії намагаються туди не пхатися. Але тоді Бакман ризикнув. За це йому відкрилися чудові краєвиди Тюдівської скелі (№ 5), що біля Кутів.
Але у видавництві трохи дали у штангу. Поштівка підписана як: «Закарпаття. Річка Черемош». До честі друкарів, вони виявили помилку, слово «Закарпаття» затушували і зверху зробили надпечатку «Прикарпаття» (№5а).
Нарешті, кружним шляхом, фотограф Бакман дістався Косова. На згадку про візит залишилася єдина поштівка «Їдальня санаторію «Косів» (№ 6). За словами краєзнавця Мирослава Близнюка, заклад заснував у 1893 році доктор Аполінарій Тарнавський. Порядки у лічниці трохи змахували на концтабірні, а девізом могли служити слова «голод і праця». Хворі гарували на городі, їли лише вегетаріанське (і то малими порціями), мусили дотримуватись суворого розпорядку дня та повної заборони на каву, алкоголь і тютюн. Порушників режиму одразу виганяли, гроші не повертали.
Санаторій «Косів» успішно функціонує дотепер, навіть є пам’яткою архітектури. На його території кілька корпусів, одним з яких є симпатична дерев’яна їдальня у закопанському стилі. Вперше вона фігурує на австрійській поштівці 1907 року. На жаль, нині будівля ніяк не використовується, двері зачинені, стан поганий. Це вже третій курортний об’єкт у цій статті, якому за часів незалежності приходить… Чи не забагато?
