Кров потрібна завжди. Та наскільки великою є потреба, як її здають, і що дратує донорів найбільше?
Коли вмирає дитина
«Я вже шостий рік співпрацюю з «ДонорUA», це всеукраїнська організація, яка займається пошуком донорів для тих, хто їх потребує, – розказує франківська активістка Людмила Лінник. – У нас є своя база, зараз вже 18 тисяч зареєстрованих донорів по всій країні».
За словами Людмили, вона прийшла до донорства, коли у сусідів дитина захворіла на рак. Тоді жінка дізналась, що кров потрібна не лише людям після аварій чи травм, а й онкохворим, бо за один курс лікування вони потребують 30-40 переливань.
«Але дефіциту крові в Івано-Франківській області немає, – говорить Лінник. – Ми заохочуємо людей реєструватися на сайті і приходити саме тоді, коли комусь необхідна саме їхня група. Просто здавати кров літрами – нема потреби».
Каже, часто люди приходять і сваряться, бо хочуть здати кров саме на АТО. А їм пояснюють, що ця кров туди не поїде, бо її використають на Прикарпатті.
Найбільші проблеми з донорством тромбоконцентрату. Це складова крові, яка відповідає за згортання, його не можна заготувати наперед. На Франківщині його беруть лише у чоловіків, бо один набір для збору дуже дорогий – 6900 грн. Лікарі побоюються, що якщо брати у жінок, то можна зібрати недостатню кількість тромбоцитів, хоча в інших областях здають і жінки теж.
«Бувало, що тромбоконцентрат потрібно дуже терміново. На жаль, у Києві був випадок: донор уже сидів підключений до апарату, а дитина померла – не встигли, – розповідає Людмила Лінник. – Або тут у дівчини не взяли тромбоцити, хоча вона вже здавала в іншому місті та показувала свою картку з відміткою. А людям була потрібна саме ця група. В результаті батькам довелося платити донору. Ціни не знаю, чула різні: 500, 800, 2000 грн. Коли у батьків на руках вмирає дитина, вони просто платять. Наша організація хоче зробити так, аби цього не було».
«Ура, про мене написали!»
Заступниця головного лікаря обласної станції переливання крові Ірина Федик каже, одна порція крові може врятувати одразу три життя. Адже людина здає цільну кров, а її розділяють на компоненти: еретроцити, плазму і тромбомасу. Кров може зберігатись до 42 діб, плазма – 14, а тромбоконцентрат – лише п’ять, але після певної процедури ще на два дні довше. Лікарка запевняє: такого, аби їхні запаси спорожніли, ще не було. Та ніхто не може передбачити, яка саме група крові знадобиться найближчим часом.
«Для донорів є різні заохочення. Окрім двох вихідних і обіду, якщо студент здав двічі максимально допустиму дозу (сукупно 900 мл), то він має доплату до стипендії, а ті, хто здав кров 40 разів – мають звання почесних донорів та доплату у 10 % від прожиткового мінімуму до пенсії, – розповідає Ірина Федик. – На Прикарпатті є понад 3500 почесних донорів і знаю точно, що є один заслужений – здав кров аж 100 разів. Левова частка – медики, саме вони першими приходять на допомогу».
За словами Ірини, кожна п’ята людина рано чи пізно потребує компонентів крові. А стосовно захворювань, то система, яка перевіряє кров, настільки чутлива, що вона спрацює, навіть якщо людина вранці з’їла одне смажене яйце – таку кров не приймуть. Інфекція може міститись у плазмі, а плазма йде на карантин на шість місяців і після того повторно тестується.
За негласною статистикою, каже Ірина Федик, більшість заражень у лікарнях відбувається від рук медсестер. Вона переконана, що людина, яка отримає кров – не заразиться. Що ж стосується донора, то тут усе стерильно, інструменти є одноразовими і відкриваються перед донором.
«У 2013 році студенти вперше організували флешмоб і започаткували нашу пам’ятну стіну, де кожен може залишити свої емоції, – хвалиться лікарка. – Зазвичай сюди рідко приходять пацієнти, але був випадок, коли маленький хлопчик прийшов з родичами і побачив там своє ім’я. Йому настільки було приємно, дитина кричала: «Ура, тут про мене написали!». Знаєте, здається у той момент не тільки нам тут у серці тьохнуло, а й тому донору, який здав і написав».
Ірина впевнена, людина, яка прийшла з бажанням стати донором, – вже велика людина.
Без умов
«Початок мого донорства – ціла історія, – ділиться Марія Цимбал. – У 2014-му, на Новий Рік, ми з родиною приїхали з Краматорська в гості на Прикарпаття. У мене були проблеми зі здоров’ям і так сталось, що у новорічну ніч мені стало погано, ледь до ранку дотягнули. Вранці приїхали у Франківськ на обстеження і одразу шпиталювали. Годину я була на операційному столі. Дякую лікарям, вони тоді просто чудо зробили. А лікар так і сказав, ще година, і все – могли не врятувати. Під час операції мені вливали чиюсь кров – не знаю, хто був донором, але завдячую йому життям».
За словами Марії, коли вона переїхала до Франківська у 2016 році – одразу було бажання здавати кров.
«Кожні три місяці намагаюся здавати, – розказує Цимбал. – Зазвичай, коли питають, для кого, все кажу, що для онкохворих дітей. Їм треба. Їм важливо. Та і я знаю, що мені від цього гірше не буде. Ось, зараз збираю талончики з кожного прийому, вже чотири маю».
«У 2003 році я вчився на першому курсі, якось до нас на пару прийшов заступник декана і попросив повнолітніх здати кров, – ділиться досвідом донорства речник Івано-Франківського міського суду Михайло Савлюк. – Вночі у гуртожитку з вікна шостого поверху випала студентка нашого факультету, їй потрібна була кров, підходила будь-якої групи. Оскільки я не був готовий до пари, то пішов добровольцем. Це був мій перший досвід і за всі 15 років найгірший. Коли мені під’єднали систему та сказали помпувати кулаком, медсестри взялись жваво обговорювати якийсь серіал і забули про мене, а коли згадали – рука вже заніміла, у мене був шок і величезна гематома».
За словами Савлюка, до вечора та фіолетова гематома стала чорною і була близько 40 см у довжину. Загоїлось швидко, але він ще довго не здавав кров, та батько його товариша захворів…
Потім протягом року вони з товаришем постійно здавали плазму для онкохворих дітей, вже батьки цих дітей один одному передавали їхні номери телефону. Та найбільше Михайла дратує, коли батьки намагаються всунути за це гроші. А раз пропонують, то хтось їм мусив сказати, що за кров треба платити. А донори зголошуються без будь-яких умов.
