ССО “Азов” продовжує відбір добровольців з подальшим вишколом та перспективою поповнити ряди підрозділу. Традиційно відбіркове коло триває два дні.
Цензор.НЕТ побував на частині випробувань близько тридцяти осіб, передає Правда.іф.
Інструктори наголосили, що побачене – випробовування передусім на моральну витривалість та свідомість вибору, а вже потім – на витривалість фізичну. Це відбір для тих, хто потенційно працюватиме на “нулі” і на першій лінії, тобто безпосередньо на фронті. Системний вишкіл та розподіл за бойовим фахом – це наступний етап для тих, хто пройшов.
“При відборі наголос робимо і на фізичній підготовці, і на моральній витривалості. Бо були випадки, коли люди не витримували польових умов. Звичайний приклад: починали копати окоп, вимастилися, і зрозуміли, що це не для них. Хоча рити окоп – це буденна річ. Тут ми створюємо умови, що максимально наближені до життя на передовій. Вони мають бути готові і звикнути до воєнного побуту. Зрештою, вони повинні розуміти, що їх чекає”, – пояснює Ігор Вільний, прес-офіцер ССО “Азов Київ”.
За його словами, щоразу відбір проходять близько 80% добровольців. Добровольцям, які не проходять фізичний тест з першого разу, дають шанс підготуватися і перескласти його.
“Був хлопець, який приходив тричі. Перші два рази він не виніс фізично. На третій раз травмував коліно. А на четвертий раз він пройшов відбір і зараз в строю. Ось що робить характер і намір служити в “Азові”, – розповів інструктор Красс.
“Банально потрібно бути готовим, що ти ніколи не повернешся додому, або лишишся без руки, без ноги, або й без обох кінцівок. Це перше, що потрібно зробити – прийняття смерті. І лише по-друге, фізична підготовка.
Багато не потрібно, щоб людина замислилася над своїм життям і прийняла рішення. Достатньо піти в ліс на два дні з наметом, залишивши телефон. Це буде інша людина – її або зламає, або вона стане кращою”, – додав він.
Красс, як й інші інструктори, що присутні на відборі, до повномасштабного вторгнення належав до азовського руху, проходячи регулярні вишколи, але у бойових діях участі не брав. Пройшовши справжні бої і зазнавши травм, нині ці воїни працюють з рекрутами.
Фізичне випробування, тобто покарання за те, що 4 людини з 30 неправильно вирили окопи:
“Вони тепер повинні усвідомити, наскільки залежать одне від одного. Не потрібно бути такого: мовляв, чому присідати повинен я, якщо окоп неправильно вирив він. На передовій це не пройде. Воїни – один організм і це запорука виживання та вдалого виконання завдання”, – пояснює існтруктор Цербер, який власне і “ганяє” рекрутів.
Одна з важливих навичок – риття окопу. Після теоретичної частини добровольці виконують завдання – вирити окоп в лісі за правилами на швидкість.
Тим часом Цербер провокує. Час від чути з його боку чути: “Може хтось хоче назад? У тепле ліжечко, до мами?”. “Ніяк ні”. – те, що очікувано почути і що лунає від рекрутів.
“Навіщо ви сюди прийли?”. “Щоб стати воїнами!”. “То давайте ними ставати”.
За словами інструкторів, раніше в українському війську не приділяли достатньо уваги інженерній підготовці – зокрема навичкам окопуватися, і зараз це дається в знаки.
“Окоп – це основне, що рятує життя. Вояки окопуються скрізь – у містах, селах, полях, лісах”, – пояснює Вільний.
Фізичний стан і бойові навички завжди можна підтягнути, говорять на відборі. Основне – моральний дух.
“Я завжди наводжу приклад з боїв за Мощун, – зізнається командир групи інструкторів Істок. – Вже закінчилися бої, наші розбили ворожу беху та взвод піхоти. Тому москалі, коли не змогли прорватися, почали заряджати 120-ки і попросту вибивати нас з позицій. Перші три міни залетіли мені в КСП. За секунд 10 до того до мене прибіг друг “Рижий” і попередив: “Братан, зараз по нам працюватимуть”. Одразу за ним впала перша міна, ще дві – у перестінок і трохи далі. Рижий загинув, а я взагалі нічого тоді не розумів, думав, що в мене посічене обличчя, бо все пекло (це розжарена земля навалилася на мене). Тут заскочив друг “Чорний”, і здивувався, бо думав, що ми з “Рижим” разом 200-ті. Почав мене витягувати. Все, що далі пам’ятаю – це як в кіно, спалахи спогадів. Біжить нацгвардієць без ноги, тобто вона перетягнута турнікетом. І міна потрапляє прямо в нього. Ми саме встигли застрибнути в окоп. Тільки но звідти вибігли, просто на наше місце залетіла ще одна міна. І такими перебіжками ми перебрались до траншеї.
Це приклад того, як можна потрапити в халепу, але на відміну від мене, не вижити. Виживання на війні – це фортуна, плюс твої вміння”.
“Люди мають розуміти, куди вони йдуть. Але і мають розуміти, що вони тут дуже потрібні. Не тому, що в нас великі втрати, навпаки завдяки грамотному управлінню й вишколу втрат в “Азові” реально мало. А тому що ми розширюємося, для того, щоб на передовій більш масштабно працювати”, – додав він.
Відео й фото: Олег Богачук.
