І досі найвідоміша універсальна інтернет-енциклопедія Вікіпедія за запитом пісні “Мій друже, ковалю” видає в своїй російськомовній версії присвоєний росіянами “білогвардійський “хіт «Поручик Голіцин». Чому так сталося?
Музику та оригінальний текст українського романсу “Мій друже, ковалю” написав Георгій Гончаренко Георгій Іванович (літературний псевдонім
Юрій Галич). Гончаренко народжений у Варшаві, сам з роду полтавських дворян. Генерал-майор при Скоропадському, потому- генерал-лейтенант у Колчака.
Закарпатський поет Микола Матола (1952–1993) на цю мелодію написав вірша «Мій друже Ковалю…», який присвятив «Карпатській Січі» та воїнам УПА й СКВ. Тобто, пісню написали українці — Гончаренко-Галич і Матола, полтавчанин і закарпатець.
Марія Матола – дружина Миколи, донині мешкає в Ужгороді, підтверджує авторство тексту і наголошує що Микола любив цей романс. Гончаренко ж є автором первинного тексту і вочевидь музики, хоча РФ цього не визнає.
З нього пізніше, у 1970-х Міхаіл Звєздінскій «створив» у США «білогвардійський» романс «Поручик Голіцин», який на початку 1980-х отримала популярність в СРСР і серед тодішніх радянських емігрантів.
Серед росіян прийнято вважати, що першим датованим виконанням пісні є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977 року, а текст пісні підготував Владислав Коцишевський.
Проте насправді україномовна пісня “Друже Ковалю” була популярною ще за довго до виконання шлягера про якогось Голіцина.
Василь Лютий (сучасний виконавець пісні) розповідає, що композиція була написана в 1949 році. Тобто, по суті, росіяни приписали собі “бандерівську” пісню.
Слід додати, що композиції “Поручик Голицын” немає ні в яких збірниках автентичних білогвардійських пісень, емігранти старшого покоління в 1970-1980-тих її не знали.
Також можна порівняти тексти “Друже Ковалю” і плагіату на неї. Так, в оригіналі – “четверту добу уриваються плови”. Плагіат – “четвертые сутки пылают станицы”. Далі в оригіналі – “не плачте душею, мій друже Ковалю”, в плагіаті – “не падайте духом, поручик Голицын”. У третій строфі оригіналу – “кудись наші коні помчали далеко”, в плагіаті – “а в сумерках кони проносятся к яру”.
А “заміна” рядка “ізнову прикрили московські полки” на “и девочек наших ведут в кабинет” говорить про морально-етичну характеристику російських авторів.
Один з перших виконавців на великій сцені — Василь Лютий. Цю пісню тепер виконують Тарас Житинський, Орест Лютий (Антін Мухарський), Тарас Силенко, Світлана Мирвода та інші.
