Віктор Гавалешко у мирному житті був вчителем інформатики. Викладав у звичайній школі. Але на захист України став ще на початках війни, коли її сором’язливо називали – «антитерористична операція».
А в роту вогневої підтримки 109 окремого батальйону 10 бригади «Едельвейс» Віктор потрапив у березні 2022 року. Тоді захисники виконували бойове завдання у Київський області, пише пресслужба підрозділу.
Віктор – завжди зібраний, з почуттям гумору, без якого під час війни зберігати здоровий глузд вкрай важко. Тою буремною весною, коли все відбувалося дуже стрімко, він неодноразово після штурмових дій потрапляв до шпиталю з контузіями. Та замість відлежатись, часто навіть через скандали з лікарями, повертався до підрозділу. І це не було проявом безглуздя, а разом з його гумором та впевненістю ставало прикладом для молодих побратимів, піднімало бойовий дух.
У мене не виникало питань, чи буду я воювати, не маючи досвіду, – розповідає Віктор Гавалешко. – Я завжди притримувався трохи більше ніж просто патріотичних поглядів, був радикальним, знав що таке росія, і був готовий до того, що рано чи пізно велика війна може трапитись. Чесно кажучи, думав, що все закінчиться набагато швидше, – завдяки тому ентузіазму, який з’явився у людей на початку війни. Гадав, що війна буде максимум до осені, зважаючи на ті темпи, якими ми відбивали їхні атаки. Та, на жаль, так не сталося.
Наприкінці «київської кампанії старший солдат Гавалешко отримав звання молодшого сержанта.
Після Київщини батальйону дістався Бахмутський напрямок.
Там з початком того важкого, спекотного червня 2022 року Віктор вкотре отримав контузію. Але цього разу його, непритомного, виносили під мінометним обстрілом бойові побратими.
Ненависть до росії була моєю рушійною силою. Тоді, звісно, я ще не розумів, що все буде настільки складно й гаряче. Я просто знав, що мушу це зробити, – каже Віктор.
Вже зі шпиталю він постійно цікавився життям підрозділу та своїм характерним гумором підтримував моральний стан підрозділу.
Війна навчила істини: життя — воно зараз і тут, – говорить Гавалешко. – Треба вміти жити його у будь-яку хвилину. Твої рідні, друзі, побратими – найближчі люди, і треба намагатися не псувати з ними зв’язок, а цінувати його й берегти.
Зі шпиталю він вкотре повернувся до підрозділу та неодноразово був старшим позицій. Але восени під час успішних штурмових діях біля села Яковлівка отримав поранення руки. Підступний осколок засів у ліктьовому суглобі, й кожен рух руки віддавав сильним болем. Таке поранення надломило б будь-кого, але не Віктора.
Після кількох операцій була тривала реабілітація. Та попри це, здавалося, що він лише зараз десь від’їхав у справах і ось-ось повернеться, а не лікується у шпиталі.
Після його повернення з лікарні командування відправило молодшого сержанта Гавалешка до військового вишу здобувати офіцерське звання. Повернувся вже молодшим лейтенантом на початку весни 2023 року та потрапив у суміжний підрозділ старшим позицій. То були найзапекліші часи, коли ворог багаторазовими штурмами марно намагався «прогнути» наших захисників. Тільки впевненість, бойовий досвід і вмілі дії командира дозволили втримати позиції.
Відтак Віктор Гавалешко нарешті повернувся до свого підрозділу – роти вогневої підтримки 109 ОГШБ.
Бути офіцером – це бути прикладом та взірцем для підлеглих. Віктору здобувати авторитет не знадобилось, бо всі солдати поруч із ним бачать впевненість і великий бойовий досвід. А ще – притаманний тільки йому, знайомий ще з Київщини, їдкий гумор, який і в найзапекліші моменти просто з нуля піднімає настрій.
