З квітня цього року Людмила Дорошенко з сусідами, друзями й навіть малознайомими людьми готує страви швидкого приготування для передової.
За цей час ініціатива «Станіславський борщ» нагодувала вже майже 125 000 захисників і захисниць.
Почали з борщів, нині ж мають широкий асортимент для м’ясоїдів і веганів. Й досі за допомогою небайдужих обіди від ініціативи «Станіславський борщ» їдуть на фронт безплатно. Як це вдається, бачив «Репортер», передає Правда.іф.
Працюють усі
Родинне подвір’я Людмили Дорошенко в Угринові, що біля Івано-Франківська. Над входом до невеликої прибудови типу літньої кухні висить банер «Станіславський борщ». Всередині гамірно.
Людмила якраз проводить екскурсію старенькій пані, яка приїхала з Канади. Тим часом знайомимося з донькою ґаздині – Яною Поляковою. Вона веде нас у сусідній гараж, де працює сушильна машина та зберігаються продукти. Янина бабуся викладає з сушки на стіл уже посушену цибулю.
Цибуля, до речі, сушиться найдовше – 48 годин, бо має багато вологи. Яна каже, коли сушиться, то запах чути на всю вулицю. Тому ніхто не хоче сушити її вдома. А цибулі треба багато – вона йде в усі супи. Капуста сушиться годин 12, м’ясо – трохи довше.
Суху цибулю, як і капусту та інші овочі, потім перемелюють. У горохову зупу дають сушену засмажену цибулю, яку отримують безплатно. Кажуть, цибуля з сушки – інша на смак. Смажена – солодша, сушена – пекучіша.
Як мама це все почала, так ми їй і допомагаємо. Батьки, брат молодший, бабця з дідусем тут – цілодобово. Майже щодня приходять допомагати люди, особливо сусіди. І навіть якщо це годинка чи дві – вони дуже важливі, – каже Яна.
В гаражі показує сушарку, в якій поміщається 70 кг продуктів. На кожній поличці – по два ряди овочів.
Сушка працює цілодобово, але її не вистачає.
Запитів на страви швидкого приготування отримуємо багато. З об’ємами не справляється ні наявна техніка, ні та кількість людей, яка переробляє продукти, – порізати, посушити, перемолоти, розфасувати, – говорить Яна Полякова.
На стелажах попри стіну лежать консерви та крупи, які ініціативі передають волонтери та інші організації. Яна каже, все йде в асортимент страв «Станіславський борщ». А якщо такої страви ще немає, її обов’язково вигадають, аби нічого не пропало.
Наприклад, звично до червоного борщу дають варену й сушену квасолю. Та якщо є консервована квасоля, то до пакування з сушеними інгредієнтами так і додають – цілу банку. На баняк для 5-7 людей якраз йде одна. Також пробували додавати квашену моркву і квашений буряк, попередньо теж висушені.
Перловку додають до супу харчо, рис – до зеленого борщу, сочевицю й нут – до сочевичного і нутового супів відповідно. До сочевичного ще додатково йдуть дрібні макарони, яким для приготування вистачає кілька хвилин в окропі. З білими грибами розробили ризотто на вершках – для вегетаріанців.
Люди приносять різну консервацію. До розсольника маємо квашені огірочки. Ми їх нарізаємо, а потім сушимо, – розповідає Яна
Великі справи з малих пакетиків
За словами Людмили Дорошенко, почалося все з рецепта борщу від ініціативи «Коломийський борщ». Вона вирішила спробувати готувати, аби робити свій внесок в перемогу. Каже, не сподівалася, що на це буде аж такий запит. Впросила чоловіка, аби той дістав їй сушку – і понеслося.
Наша мама коли щось придумує, то ховайся хто може, – жартує Яна.
Почали у квітні й донині ми свої страви не продаємо. Усе вдається готувати з фінансовою і фізичною допомогою людей. Є група у вайбері на 700 людей, Facebook, Instagram, – розповідає Людмила. – Я настільки вдячна, що люди доєднуються, донатять, допомагають. І поки є ця допомога, я страви продавати не буду. Це все дуже цінно.
У травні Анна Янковець передала Людмилі Дорошенко 200 кг кабаносів. Їх підприємці Дмитруки віддали для страв на фронт – також безплатно.
Ми почали додавати ті кабаноси в борщ, в який йде ще й м’ясо. Вийшло дуже смачно та поживно. Але вони швидко закінчилися, тож тепер ми їх купуємо. Раз купили 100 кг за 25000 грн, потім другий раз. Тепер кабаноси додаємо не в борщ, а в харчо, а ще до горохової та сочевичної зупи.
Нині в асортименті ініціативи “Станіславський борщ” понад 10 страв.
Це – борщ червоний і зелений, харчо, горохова зупа, розсольник, сочевична і нутова зупа, різотто з грибами і веганські: червоний і зелений борщ, нутова, сочевична зупа. Ще розробляють гарбузову зупу, банош і плов.
Рецепти усіх страв – ініціатива та робота Людмили Дорошенко та її сусідки Юлі Сорохтей. Юля з ініціативою – з першого дня разом з чоловіком і молодшою п’ятирічною донькою. Коли з’являються нові продукти, то сідають разом, куштують і підбирають досконалий рецепт.
Знаєте як народилася горохова зупа? Технічні працівники ліцею № 26 нам щодня нарізають від 100 до 200 кг овочів. Уявіть собі! Разом з овочами вони постійно передають сухарики, паковані в кульочки, – говорить Людмила. – Згодом батьки зібрали гроші на подарунок вчительці з нагоди закінчення навчального року. А вона сказала купити натомість щось для борщів. То вони купили нам сіль і запропонували горох, який швидко вариться. І так до тих сухариків ми вирішили робити горохову зупу.
На початку батьки ліцею №26 навіть самі закуповували продукти для «Станіславських борщів». Тепер Людмила з чоловіком вранці завозять овочі до ліцею, а технічні працівники їх чистять та одразу натирають. Для цього батьки учнів придбали їм комбайн.
У кінці дня порізане і потерте забирають в пакетах по 10 кг і розвозять людям, які сушать овочі вдома. Ініціатива «Станісласький борщ» має вже 50 таких волонтерів.
Наступного дня з такого кулька на 10 кг виходить пакетик на 1 кг – зсихається у 10 разів. І з таких малих пакетиків ми робимо великі справи, – каже Людмила.
В житті вона має гуртівню канцтоварів «Наш партнер». Каже, взялася за страви швидкого приготування для захисників, бо дуже любить готувати їсти.
До нас звертаються усі ті, хто не має змоги варити – треба залити і з’їсти. Хлопці з-під Миколаєва, Бахмута їдять лише одну мівіну, – розповідає жінка. – Нам багато мороки, бо, наприклад, горох, квасолю, рис треба замочити, відварити, посушити, перемолоти. Але наші зупи виходять настільки ситні, що якби робили це комерційним, було б невигідно. Але на армію не шкода. Хай хлопці з’їдять, і це буде, як вдома.
Аби замовити страви «Станіславського борщу» на передову, потрібно заповнити форму. Людмила каже, там черга на місяць наперед.
Сила людей
Заходимо з Людмилою у двері під вивіскою «Станіславський борщ». Каже, на початку так і працювали в маленькій кімнатці. Тут стоїть млинок для подрібнення овочів і вакууматор. На стінах і столах – роздруковані рецепти. Потім почали розширятися і й на інші приміщення. Проходимо повз ящики з уже підготовленими на виправляння борщами й супами. Людмила дістає з одного пачку дитячих малюнків, ангеликів ручної роботи й вервички. Каже, навіть не знає, звідки це все береться й кому дякувати.
У третій більшій кімнаті якраз працюють три волонтерки – Тетяна Шерепот, Богдана Кузик і Алла Дейнега. Вони – працівниці авіаційної метеостанції. Приходять двічі на тиждень і працюють по п’ять годин – з 10.00 до 15.00.
Ми працювали в аеропорту, а зараз не можемо туди ходити. У нас вивільнився час і ми взялися за це волонтерство. Обрали дні, узгодили з Людмилою та й приходимо. І наші колишні колеги теж приходять. Робимо це з великим задоволенням, – говорить Тетяна Шерепот. – Богдана виростила картоплю і моркву, то нині принесла. У неї чоловік на війні. І в ще одної колеги – чоловік, а в інших двох – сини. Усі ми з цими подіями змінилися.
Зізнаються, робота непроста – весь час на ногах. Та й різати тверді кабаноси, то треба мати силу. А порохи з буряка й капусти ще довго залишаються в носі після перемелювання овочів на млинку.
З квітня родина Людмили з волонтерами приготували й передали на передову 15500 великих пакетів зі стравами, кожен – на 2-3 літри рідини.
Тобто, вдалося нагодувати щонайменше 90 тисяч бійців. Окрім того, виготовили ще 2500 порцій в індивідуальних пакетах. Загалом на це все пішло 2,5 млн грн, які зібрали небайдужі люди.
Допомагає і бізнес. Одна компанія безплатно надсилає спеції, інша дає пакети для вакуумування.
Я цих людей ніколи в житті не бачила, не знала. Самі подзвонили, що будуть давати й це буде їхній вклад, – говорить Людмила.
Небайдужі люди допомогли придбати й нове обладнання, з яким працювати швидше і легше. Наприклад, старий вакууматор, який теж дали небайдужі, запаковував по одному 10 пакетів, а потім мав годину відпочивати через перегрів. На купівлю нового наважилися, лише коли цей остаточно вийшов з ладу.
Поштовх на це дала дівчинка, яка приїхала з Канади поволонтерити. У три роки вона з батьками виїхала з Харкова в Едмонтон. А нині приїхала в Україну допомогати. До нас її спрямували волонтери. Вона тиждень з нами робила борщі. Працювала і з оцим вакууматором, тож захотіла нам допомогти, – розповідає Людмила.
Канадська волонтерка разом із друзями передала на новий вакууматор 22 000 грн. Саме тоді старий і поломився. Тож довелося оголосити збір на новий. Тим часом фасували разові порції, для яких потрібен лише апарат для запаювання порційних пакетів.
Збір підтримало багато людей. За тиждень зібрали понад 100 тисяч. За ці гроші купили не лише новий вакууматор, а й новий млин. Я не могла наважитися просити на техніку, бо й так збираю то на продукти то на машину товаришу, то на тепловізор. Але люди в нас – неймовірні! – говорить Людмила.
