В Івано-Франківську завершився перший Український Шекспірівський фестиваль. Попри повномасштабну війну, з інших міст України та з-за кордону з’їхалися актори й літератори, щоб говорити, грати, рефлексувати про відомого драматурга та його актуальність у сучасному українському контексті.
Фест вийшов насиченим і змістовним, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Шекспір по-українському
Зі сцени Франківського драмтеатру троє італійців англійською мовою грають «Гамлета». Це – новаторська постановка, свого роду новий погляд на відому п’єсу. Троє акторів виконують усі ролі, переважно у гротескному стилі.
Франківська публіка жваво реагує на все, що відбувається на сцені, дарма що тим, хто не розуміє англійської, доводиться читати субтитри, які не можуть передати акторської імпровізації. Наприкінці – довга овація та вигуки «браво!». Це – остання вистава у рамках фестивалю. Організатор і директор Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський підсумовує: «Мрія гуцульського хлопця про Шекспірівський фестиваль у Франківську здійснилася. Тож не бійтеся мріяти!».
Загалом, за словами Ростислава Держипільського, ідея провести в Івано-Франківську фестиваль, присвячений творчості Вільяма Шекспіра, з’явилася ще у 2017 році.
Тоді франківські актори вперше побували на фесті такого формату в польському Ґданську.
Там ми дізналися, що існує ціла мережа шекспірівських фестивалів, – каже директор драмтеатру. – І оця, на перший погляд, можливо, абсурдна ідея, – створити в Івано-Франківську такий фестиваль, жила в мені довго. Інколи я опускав руки, бо мене не дуже розуміли. Але ось нарешті ця мрія здійснилася.
Спочатку створенню такого фестивалю завадила пандемія, потім – повномасштабне вторгнення. Але врешті стало зрозуміло: культура на часі навіть під час війни, тим більше якщо це черговий час нагадати про Україну світові.
Одним з неписаних правил у Російській імперії було те, що не дозволяли ставити Шекспіра іншими мовами, крім російської. Вважалося, що це – елітна драматургія, а українці мали сидіти з гарбузами за тином, – говорить Ростислав Держипільський. – Тільки після Першої світової, у 1921 році, наш корифей Лесь Курбас вперше поставив «Макбета» українською. А у 1943 році, під час німецької окупації, у Львові поставили україномовного «Гамлета». Перший шекспірівський фестиваль в Україні теж створюється у час страшної війни. Ми використаємо Шекспіра для привернення уваги для світу.
Справді, в Івано-Франківську Шекспір мав українське обличчя. Це було видно і на плакаті фестивалю, де з-за спини британського драматурга виглядає гуцульська бартка і вежа франківської ратуші. А також у скороченій назві фестивалю – «IF Shakespeare UA», що є грою слів: з одного боку «IF» – це Івано-Франківськ, а з іншого – «якби» англійською мовою. Що, якби Шекспір був українським?..
Зв’язок з Європою
Здавалося б, що є банальніше й затертіше, ніж п’єси Вільяма Шекспіра? Втім, зараз у більшості театралів є сучасний погляд на відомі сюжети.
Насправді, чому Шекспір і яким є Шекспір сьогодні? За ХХ століття кардинально змінився театр і сьогодні Шекспір – це такий собі конструктор “лего”, – пояснює програмна директорка фестивалю Ірина Чужинова. – Він втратив чітку приналежність до Британії, він тепер громадянин світу, його п’єси – фактично фольклор. Шекспір – це той пластилін, з якого різні театри світу конструюють свої історії.
Зокрема, такий фестиваль є ще однією ланкою, яка зв’язує Івано-Франківськ із загальноєвропейським культурним простором. Адже мережа Шекспірівських фестивалів по світу – це не лише про вистави, а й про спільноту науковців, дослідників та інституцій.
Ми сперечалися, чи не забагато в назві тавтології – «український фестиваль у Франківську». Але так хотіли підкреслити, що наш Шекспір – український, – каже Ірина Чужинова. – Ми популяризуємо свою культуру, а саме високу культуру. Саме в цьому нам багато століть відмовляли.
У програмі фестивалю не було «класичних» шекспірівських постановок. Наприклад, франківські «Hamlet» і «Romeo & Juliet» – новаторські та авангардні постановки у підвалі театру, з оригінальним поєднанням музики, декорацій і костюмів. «Буря» від Національного театру імені Марії Заньковецької зі Львова – трагікомедія про правителя Просперо, теж із сучасним баченням, і не лише через костюми і мізансцену. В оригіналі у п’єсі Вільяма Шекспіра наприкінці Просперо говорить великий монолог про прощення ворогів. Враховуючи українські реалії, «український» Просперо каже, що не знає, як сьогодні пробачити тих, хто заподіяв стільки болю.
Режисер із Модови Міхай Церна також привіз сучасне бачення Шекспіра – виставу «Макбет». Тут теж є алюзії на сьогодення, наприклад, закривавлені сорочки, які пере головний герой, можуть асоціюватися із замордованими українцями.
«Гамлет. Подвійна гра» від The English Theater Company та La Ribalta Teatro із італійської Пізи розділив постановку на дві частини. У першій – короткий переказ шекспірівської драми, а у другій – сцена на цвинтарі з могильником і привидом. З комічності вистава переходить у серйозну площину, показуючи новий погляд на відому п’єсу. А «Сон літньої ночі» від Київського національного академічного Молодого театру і взагалі переніс дію постановки в Україну, під час народного обряду.
Всього під час фестивалю франківці могли побачити 10 вистав – вісім професійних та дві студентські постановки.
«Війна за Шекспіра»
Крім вистав, організували багато інших подій. Це – і презентації наукових та художніх творів, пов’язаних з творчістю Шекспіра, і майстерклас із субтитрування, і круглі столи та дискусії на тему актуальності шекспірівської творчості.
Зокрема, була можливість відвідати публічне інтерв’ю із письменником Юрієм Андруховичем, який є найвідомішим сучасним перекладачем творів Вільяма Шекспіра.
Україна сьогодні у стані жорстокої війни, вона захищає своє право на існування і відстоює свої цінності. А паралельно захищає і цей, західніший від нас світ, з його культурними надбаннями, – каже Юрій Андрухович. – Ця війна ведеться, зокрема, і за Шекспіра – не лише українського, але й за Шекспіра універсального.
Крім того, на фестиваль до Франківська приїхали і поважні гості з Великої Британії. Зокрема, посол в Україні, директор Європейської мережі Шекспірівських фестивалів Роберт Парр, професорка Вустерського університету Ніколета Чінпоеш, директор Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету у Стретфорді-на-Ейвоні Майкл Добсон.
Потрібно мати певний рівень божевілля, щоб почати такий фестиваль під час війни, – каже Роберт Парр. – Але Шекспір говорить з нами майже усіма мовами, ми усі його собі присвоїли. І важко знайти інший проєкт, який би міг усіх нас так об’єднати.
Тож франківський фестиваль – це була у першу чергу можливість діалогу з іншими країнами – як культурного, так і політичного.
У промовах президента Зеленського спічрайтери цитують Шекспіра. Бо це глобальний культурний код, який зрозумілий всім, – каже Ірина Чужинова. – Це та мова, якою ми можемо пояснити світу, що з нами сьогодні відбувається. Зараз українців у світі вважають незручними, занадто радикальними, бо ми за будь-яких обставин говоримо про війну, скасування російської культури. Мова мистецтва – один із способів робити це прямо. Бо, коли говорять чиновники і дипломати, – це сухо і не так зрозуміло.
У майбутньому фестиваль планують продовжувати, а якщо ситуація покращиться, зробити його більш масштабним. У планах у Ростислава Держипільського – фест із поєднанням різних жанрів мистецтв, як колись «Порто Франко». А в ідеалі, щоб щороку він поєднував Вільяма Шекспіра і якогось українського письменника. Все для того, аби ще краще популяризувати українську культуру для світу.
Авторка: Ольга Романська
