-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

-Реклама-spot_img
spot_img

Історії військових, які під час лікування та реабілітації освоюють новий для себе вид спорту.

Після початку повномасштабної війни заслужений майстер спорту, срібна призерка Олімпійських ігор-2000 Катерина Дубровіна разом зі своїми трьома дітьми та чотирилапими улюбленцями переїхали з Харкова до Івано-Франківська. Дубровіній запропонували роботу тренера в обласній ДЮСШ. Вона розвиває стрільбу з лука на Прикарпатті – цим видом спорту в регіоні займались близько 10 років тому. 

У Дубровіної тренуються близько 30 дітей, а нещодавно сформувалась ще й команда військових. Попри те, що воїни лікуються та проходять реабілітацію, занять стараються не пропускати. На одному з тренувань побували кореспонденти Укрінформу

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

“КЛАСНО ТРЕНУВАТИ, КОЛИ У ХЛОПЦІВ Є БАЖАННЯ” 

- РЕКЛАМА-

– Ти влучив! Добре! Тепер старайся без смикання, спокійно. Спробуй розслабити плече, – каже Катерина Дубровіна під час тренування для поранених на стадіоні «Юність» Івано-Франківської обласної ДЮСШ.

Розповідає, що ініціатива таких занять належить волонтерам, а спортсменка її радо підтримала. Зазвичай воїни тренуються просто на ґанку або у фойє обласної клінічної лікарні, але тепер стараються ще й приїхати у вихідні на стадіон. Для них це – непросто, бо майже всі пересуваються кріслом колісним.

– Стрільба з лука – гарна реабілітація для поранених військових. Ще торік ми помітили, наскільки хлопцям цікаво. Із дітьми було важче починати. Треба було під них підлаштуватись, заспокоїти кожного, бо ж діти – імпульсивні, одразу хочуть вигравати… А з військовими – легко, не треба припрошувати.  Відчуваю, що їм це потрібно, а тепер ще й гарні результати бачу, – запевняє Дубровіна.

За її словами, перші чемпіонати між пораненими провели в лікарні торік. Були і медалі, й нагороди. Лук зі стрілами зацікавив близько 50 військових. Частина з них роз’їхались після лікування по домівках, а інші продовжують займатись, тримають форму і навіть готуються до серйозних змагань.

– От Іван. Він у Франківську зовсім недавно, переніс багато складних операцій. Коли ми приїхали взимку в лікарню, дружина вмовила його вийти з палати і подивитись на тренування. А я увесь час думала, як зробити, щоб він зміг стріляти… Спочатку сказала йому: «Ти впираєшся правою рукою в лук, а я – твоя ліва рука». І у нас все вийшло, – посміхається тренерка.

Для роботи з Іваном вона перейняла досвід військового з Черкащини Вадима Мазніченка. Він втратив на війні руку і ногу, став призером на Іграх нескорених-2023.

– Ми зустрілися з Вадимом, записали для наших хлопців привітання. Потім  взяли шматок шкіри і пристосували його до тятиви лука так, щоб Іван стріляв зубами. Знаєте, класно тренувати, коли у хлопців є бажання, – додає вона.

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

НІЧОГО НЕ БАЧИВ ТРИ ТИЖНІ ПОСПІЛЬ

– Ого! Майже всі – в десятку, – не стримуюся від захоплення.

– Так, виходить! Дівчата кажуть, що можу їхати на змагання. Мені б ще кілька операцій на очах зробити, я б із 30-ти метрів стріляв, – посміхається Іван і ділиться своєю історією.

Іван Роман родом із Миколаєва. Його військова історія почалась у зоні АТО, неподалік Щастя. Після повномасштабного вторгнення брав участь у боях на Донеччині у складі 79-ї миколаївської десантно-штурмової бригади ЗСУ. На лікуванні – з січня 2024 року.

– Я був водієм. Нас четверо їхало… Перший приліт був поруч із машиною, вона зупинилась. Я попросив хлопців забрати речі й рушити пішки, а сам хотів відігнати авто подалі. Не встиг: дрон-камікадзе влетів у лобове скло. Я залишався при свідомості. На ходу вистрибнув із машини, котився до річки, але старався не впасти у воду – знав, що звідти мене буде важко витягнути. Одразу зрозумів, що руки немає, бо перед тим хотів відкрити двері, але вже не міг, – довелось іншою рукою. Побратими швидко приїхали, евакуювали… У Дніпрі прокинувся без ноги, – розповідає воїн.

Іван Роман
Іван Роман

Пригадує, коли вистрибнув із автівки, впав обличчям до землі. Каже, через це з’явилося зараження відкритої рани на нозі. Та й очі не вдалося вберегти.

– Тоді я не розумів, що не бачу.  Під ранок було темно. В лікарні жінка сказала, що очі залиті кров’ю. Я нічого не бачив три тижні поспіль. Суцільна темрява закінчилась у Києві, хоча й там жодних шансів на повернення зору не давали. Шанс дав лікар-волонтер. Під час першої операції забрали з очей потемнілу кров, зашили розірвані судини. Осколки тоді не витягували, це зробили під час другої операції, коли пересадили роговиці. Зір поганий, бачу лише силуети. Ви ж у білій вишиванці? – запитує Іван.

Я підтверджую. На тренування чоловік приїхав після чергової операції. Їх було вже близько десятка.

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

– Мій позивний «Тихий», бо я люблю тишу. А ще  – пісню «Тихо пішов, тихо прийшов, ворога знищено, як був наказ». Я служив у роті дронів, доставляв воїнів на позиції. Бувало, що й «пташок» підвозив їм під час бою. Складно було, та моє завдання – під’їхати тихо і повернутись без шуму, – пояснює військовий.

Іван каже, що щасливий, бо свого часу прийняв пропозицію коханої жінки одружитись. Ларису зустрів на війні. Після поранення вона поруч із чоловіком. Подружжя планує залишитись у Івано-Франківську, аби Іван продовжив тренуватися.

– Чому я почав стріляти з лука? Спершу спробував, щоб час у лікарні швидше минув. Але мені сподобалося. Із перших днів влучаю в десятку. Я ж стріляю зубами, мені лише встановлюють стріли і підказують, куди влучив, а я вже далі налаштовуюсь…  Дуже цікаво. Я б не сказав, що легко. Потрібен час і зусилля, щоб щось виходило, – додає “Тихий”. 

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

У ЛІКАРНЯНИХ СТІНАХ РЯТУВАЛИ СПОРТ І ХОРОШИЙ ТРЕНЕР 

– У мене був лише дерев’яний лук. А це – вже професійний. Через місяць я планую взяти участь у змаганнях серед людей з інвалідністю. Представлятиму Франківськ. Планую тут залишитись. Ось чекаю у гості сина, йому 11 років, – посміхається Олександр Зірка.

Він із Дніпра. Перший бойовий досвід здобув у зоні АТО. З початком повномасштабної пішов добровольцем у батальйон «Дніпро-1», пізніше воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Його позивний – “Зірка”, від прізвища. Поранення отримав у Авдіївці.

Артем Алєксєєв
Іван Роман, Артем Алєксєєв та Олександр Зірка

– Я ночами ходив відновлювати розгромлені бліндажі. Одного разу за мною вчепився ворожий дрон. Пробував тікати, але, бачу, вже нікуди. Тоді просто обійняв дерево, – знаєте, звився, як змія. Думаю, або ноги відірве, або голову. Пощастило. Травмувало лише ногу, – розповідає Олександр.

Військовий переніс кілька операцій, ампутацію ноги. На лікуванні перебуває вже п’ятий місяць.

– У мене на другій ще розірвана п’ята, численні переломи. Дякую лікарям, що все зробили, і тепер я можу займатись стрільбою. Завдяки цьому зрослась п’ята, бо коли стріляю – постійно на неї спираюсь, – ділиться Олександр.

Зізнається, що спорт і хороший тренер його спочатку рятували в лікарняних стінах, а тепер допомагають будувати життя і дивитись у майбутнє. Олександр нещодавно придбав професійний лук: хоче з ним перемогти на змаганнях і знайти себе в спорті.

СТРІЛЬБА – ЦЕ СПІЛКУВАННЯ І ПІДТРИМКА ОДИН ОДНОГО

Про власний лук віднедавна міркує й Артем Алєксєєв. Це його перші заняття з тренером. Артем родом із Харкова, із 2014 року – киянин. На початку 2024-го мобілізувався на фронт. Через три місяці потрапив під гранати, які скидав ворожий дрон.

– Скільки я переніс операцій? Уже навіть не рахую. Осколок перебив коліно, є множинні поранення. Ногу просто посікло, – каже Артем. 

На фронті чоловіка кличуть “Капеланом”, бо він уміє підтримати важливі розмови з бійцями.

Артем Алєксєєв
Артем Алєксєєв

– Я – віруючий. А там не вистачає людей, які можуть щось порадити, підказати. Тому й назвали мене “Капеланом”. Наша душа потребує лікування, а для цього є лише слово Боже, – зауважує Артем.

На його думку, стрільба, першочергово, – це спілкування і підтримка одне одного: “Для нас це важливо. Нам треба ставити ціль і рухатися до неї. Спочатку мені хотілося б добре навчитися стріляти, а змагання – вже потім”.

Як у Франківську поранені бійці готуються до змагань зі стрільби з лука

ПРОПОНУЄМО ВІЙСЬКОВИМ УСЕ, ЩО МАЄМО 

– Наше завдання – розвинути стрільбу з лука настільки, щоб ми могли запрошувати на змагання в Івано-Франківськ спортсменів, – ділиться планами Катерина Дубровіна.

За її словами, перші змагання всеукраїнського рівня зі стрільби з лука проведуть в Івано-Франківську цього літа. У них візьмуть участь військові та дитячі команди з сусідніх областей. Щоправда, ця першість пройде у непростих умовах.

– У нас багато труднощів. Ось гримить і накрапає дощ, тренування треба завершувати, бо немає навісу… На змаганнях не буде табло. Потрібна інклюзивна вбиральня. Усе маємо зробити самі. Але в нас є головне – результати, – запевняє вона.

Поки на стадіоні для стрільби використовують шість щитів і близько 20 професійних луків. Придбали за власні кошти та з допомогою благодійників. 

– Ми пропонуємо військовим усе, що маємо… У суботу на стадіоні можна перебувати увесь день. Сюди приходять і наші діти, й воїни. Тепер ми започаткували один вихідний для відпочинку. Разом навіть їздимо на риболовлю. Військові – надзвичайні люди. Хочеться для них робити більше, – зізнається Катерина Дубровіна і поспішає допомагати своїм хлопцям пересісти в авто.

Тренування довелось завершити дочасно через рясний дощ. Але військові вже домовляються про наступні заняття, адже треба готуватися до перших змагань.

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Світлана Якимчук
Світлана Якимчук
Інформаційний оглядач інтернет-сайту Правда іф.юа. Випускник філологічного факультету Прикарпатського національного університету
-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні