Варити сир – чоловіча справа. Тут за головного ватаг – Кирило Коб’юк, родом з села Космач. Для тутешніх – просто Кирило Кирилович. Чоловік ділиться, що на цій полонині працює вже шосте літо, загалом стажу – 21 літо.
В обов’язки ватага входить дойка 25-ти корів, приготування їжі для усіх та безпосередньо виготовлення сиру. Пан Кирило розповідає, що ще в 90-х зацікавився цієї роботою.
“Десь в 90-х роках почав вчитись у родичів, виходив в полонину, старався подивитись як то, хто що робить. Сир роблю десь 14 років. Спочатку я ходив з вівцями чи коровами, а потім став ватагом”,- пригадує пан Кирило.
Сезон сироваріння на полонині розпочинається у травні, а закінчується переважно у вересні. Все залежить від погоди. Влітку підйом о 4:30, а зараз чоловіки встають о 5:30. Процес виготовлення сиру – не складний, але довготривалий. Загалом на виготовлення бриндзи йде майже два тижні
“Вранці першим ділом потрібно помитись та помолитись, а вже тоді приступати до роботи. Доїння корів займає приблизно годину. Далі я ціджу молоко і глєджу, тобто додаю глєк – частину шлунку теляти. Я грію молоко до 32-х градусів та додаю 100 грамів глєгу. Це все кипить до години. Потім збиваю та витягую сир. Щоб він дозрів треба добу цідити, потім ставлю на 10 днів в коптильню, аби його окутав дим. Роблю все за унікальною рецептурою, як колись”,- пояснює чоловік.
Зі 165-ти літрів молока виходить близько 15-ти кілограмів бриндзи. https://b715a9d8b24854a84fa993eadb8ce247.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-37/html/container.html
Завідувач полонини Іван Пуршега ділиться, що у них є всі зручності: світло, телевізор та навіть мобільний інтернет. Все завдяки генератору, який заводять щовечора. Тож після робочого дня, який переважно закінчується о 23:00, трішки розслабляються.
Що стосується харчування – з цим проблем також немає. Переважно готує пан Кирило, але завідувач з дружиною теж полюбляє куховарити. Продукти привозять на полонину раз у два дні. Харчуються переважно смаженою картоплею з салом та м’ясом. Люблять також овочі, макарони, гречку та рис. Що цікаво, у коморі, де готують сир, є спеціальне місце для ватри. Іван Пуршега зазначає, вона не гасне ніколи.
Робота вівчарів та бугарів напряму залежить від погоди. Дружина завідувача полонини Тетяна розповідає, що одного дня тут спека, іншого – сніг.
“Два дні тому був мороз. А у червні взагалі випав сніг. Коли дощ і туман – тут дуже холодно, треба обов’язково мати зимову куртку та шапку. Але я люблю навіть зимою їхати сюди на свіже повітря відпочити і заодно перевірити, чи не понищили нічого. Бо бувало і таке. Як гарна погода, то і дітей сюди везу. Вони люблять бувати тут”,- розповідає жінка.
Туристи також не оминають “Луковицю”. Тут раді кожному, ба більше, грошей з мандрівників не беруть. Зустрічати гостей люблять з піснями та посмішкою.
На високогірній полонині “Луковиця”, яка примикає території Гринявського лісництва, процвітає традиційне скотарство та виготовлення молочної продукції за технологіями дев’ятнадцятого століття.
Так, на висоті 1503 метри над рівнем моря п’ятеро прикарпатців живуть так, як жили гуцули понад 100 років тому. Вони без вихідних виготовляють традиційні гуцульські сири – будз та вурду. А вже з будза готують справжню гуцульську бриндзу. Кореспондентка Бліц-Інфо вирушила на полонину, аби побачити давнє мистецтво карпатського сироваріння.
Варити сир – чоловіча справа. Тут за головного ватаг – Кирило Коб’юк, родом з села Космач. Для тутешніх – просто Кирило Кирилович. Чоловік ділиться, що на цій полонині працює вже шосте літо, загалом стажу – 21 літо.
В обов’язки ватага входить дойка 25-ти корів, приготування їжі для усіх та безпосередньо виготовлення сиру. Пан Кирило розповідає, що ще в 90-х зацікавився цієї роботою.
“Десь в 90-х роках почав вчитись у родичів, виходив в полонину, старався подивитись як то, хто що робить. Сир роблю десь 14 років. Спочатку я ходив з вівцями чи коровами, а потім став ватагом”,- пригадує пан Кирило.
Сезон сироваріння на полонині розпочинається у травні, а закінчується переважно у вересні. Все залежить від погоди. Влітку підйом о 4:30, а зараз чоловіки встають о 5:30. Процес виготовлення сиру – не складний, але довготривалий. Загалом на виготовлення бриндзи йде майже два тижні
“Вранці першим ділом потрібно помитись та помолитись, а вже тоді приступати до роботи. Доїння корів займає приблизно годину. Далі я ціджу молоко і глєджу, тобто додаю глєк – частину шлунку теляти. Я грію молоко до 32-х градусів та додаю 100 грамів глєгу. Це все кипить до години. Потім збиваю та витягую сир. Щоб він дозрів треба добу цідити, потім ставлю на 10 днів в коптильню, аби його окутав дим. Роблю все за унікальною рецептурою, як колись”,- пояснює чоловік.
Зі 165-ти літрів молока виходить близько 15-ти кілограмів бриндзи. https://b715a9d8b24854a84fa993eadb8ce247.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-37/html/container.html
Завідувач полонини Іван Пуршега ділиться, що у них є всі зручності: світло, телевізор та навіть мобільний інтернет. Все завдяки генератору, який заводять щовечора. Тож після робочого дня, який переважно закінчується о 23:00, трішки розслабляються.
Що стосується харчування – з цим проблем також немає. Переважно готує пан Кирило, але завідувач з дружиною теж полюбляє куховарити. Продукти привозять на полонину раз у два дні. Харчуються переважно смаженою картоплею з салом та м’ясом. Люблять також овочі, макарони, гречку та рис. Що цікаво, у коморі, де готують сир, є спеціальне місце для ватри. Іван Пуршега зазначає, вона не гасне ніколи.
Робота вівчарів та бугарів напряму залежить від погоди. Дружина завідувача полонини Тетяна розповідає, що одного дня тут спека, іншого – сніг.
“Два дні тому був мороз. А у червні взагалі випав сніг. Коли дощ і туман – тут дуже холодно, треба обов’язково мати зимову куртку та шапку. Але я люблю навіть зимою їхати сюди на свіже повітря відпочити і заодно перевірити, чи не понищили нічого. Бо бувало і таке. Як гарна погода, то і дітей сюди везу. Вони люблять бувати тут”,- розповідає жінка.
Туристи також не оминають “Луковицю”. Тут раді кожному, ба більше, грошей з мандрівників не беруть. Зустрічати гостей люблять з піснями та посмішкою.
