У кінологічному центрі поліції Прикарпаття посилено готують собак-детекторів. Вони – специ з пошуку зброї та вибухівки. Наразі чотири вівчарки – Джекіл, Ларс, Ені й Тана – разом зі своїми кінологами вже готуються до виїзду у звільнені міста.
Крім них, у центрі навчають ще чотирьох чотирилапих у підмогу, бо роботи не бракуватиме, пише Репортер.
Хто перший
Уже сумки зібрані, вже мали їхати, але поки дали відбій, – говорить начальник кінологічного центру Володимир Струсінський. – Люди готові. Тут сваряться, хто перший їде. З інших західних областей вже поїхали. Вони зараз у Києві та Ірпені. Нас можливо відправлять на Чернігівщину.
У кінологічному центрі працюють, тренуються 24 собаки. Тут і цуцики, і досвідчені спеціалісти з пошуку людей, наркотиків, зброї та вибухівки. Також окремо готують собаку з пошуку трупів, бо ця робота теж буде дуже потрібна. Її звати Лора.
Струсінський пояснює, що якраз готують м’ясо на закладки. Це ціла спецпроцедура. М’ясо має добре настоятися, потім його закопують на різну глибину. І Лора так тренується.
Будуть братські могили, різні захоронення, – говорить Володимир Струсінський. – Собака має працювати вже на зачищених та розмінованих територіях. Зараз по свіжих слідах все ще видно й такої потреби нема. Але там, де окупація буде довший час, коли земля проросте, роботи для таких собак буде більше.
Рекордсмен Джекіл
За словами Володимира Струсінського, майже усі робочі собаки були в АТО. Джекіл їздив чи не найбільше, з різними кінологами – у 2014-2018 роках.
Йому сім років. Джекіл спокійний і дуже витривалий. Може працювати 40 хвилин, а норма – 10-15 хвилин інтенсивної роботи, тобто нюху.
Ще один із четвірки – Ларс. На відміну від старшого Джекіла, він дуже енергійний, але це не заважає такій специфіці роботи. Ще є Ені, яку недавно почали запускати у роботу, й Тана. Остання була на резерві. Її готували для роботи з вибухотехніками.
Міно-розшукових собак, кажуть, не готують, хоча були спроби. Цим займається Міноборони. У поліції таких собак нема.
Наші собаки працюють на блок-постах при обшуках, – говорить Струсінський. – А там інша специфіка роботи. Наші працюють від рівня поверхні й вище, а ті собаки – тільки по землі. Вони мають навчитися скрупульозно винюхувати кожних 10 сантиметрів поверхні. Їм треба з-під землі витягнути запах, а наші працюють фоном. Якщо міна буде під верхом, то наші також зможуть її занюхати.
Родзинка прикарпатських кінологів
На базі кінологічного центру є спеціальний клас для навчання й підготовки собак-детекторів. Аналогів, кажуть франківські кінологи, в Україні більше нема. Цей клас та різні застосунки – розробка заступника кінологічного центру Руслана Третяка.
Це велике просторе приміщення з перегородками, які можна пересувати, й робити різні конструкції.
Є собаки, які добре працюють на великій території, а коли обмежена площа – губляться, – пояснює Руслан Третяк. – З цих перегородок можна зробити звичайну квартиру. Собаки звикають до таких умов, коли навіть елементарно на підлозі є плитка. Це також впливає, адже якщо вона ніколи не працювала на плитці, то й не стане. Тут усе важливо.
За словами Руслана Третяка, сильний акцент на тренуванні собак з пошуку вибухівки в Україні зробили, коли миротворці почали їздити у Косово. Він двічі був у таких місіях, як і Володимир Струсінський. Але у Косово вибухівки не знаходили, а от наркотиків було багато.
На Балкани як йшов відбір і приїздило сім людей з собаками, а треба було три-чотири, то тяжко було підібрати, – говорить Третяк. – Якби зараз проводили такі відбори, то вже була б конкретна рубка, бо рівень собак сильний.
За словами Руслана Третяка, різні області мають свою родзинку. Прикарпаття, наприклад, спеціалізується на підготовці собак-детекторів. А от Запоріжжя готує собак-антитерористів.
До речі, собаки-детектори – це ще й ті, які шукають наркотики. Методика навчання схожа. Єдине, коли на наркотиках, то собака може гавкати й дряпати, а на вибухівці тільки пасивне позначення. Тобто лягти чи сісти у тому напрямку, де вона щось виявила.
Як гра в шахи
Для такої роботи вибирають собаку, що має розвинене апортування – навичку приносити предмети за командою. Дивляться на поведінку собаки. Буває, цуценя носить м’ячик, але йому сподобалося щось інше, він кинув м’ячик. Тоді для такої роботи не годиться. Той м’ячик мусить бути найціннішим, що лише може бути.
Усе навчання побудоване на цьому, – говорить Володимир Струсінський. – Наприклад, у якийсь з ящиків ховається м’ячик, і ми добиваємося того, аби собака його знайшов. Далі поступово до м’ячика додаємо якийсь запах – пороху, тротилу, пластиду чи патронів. У собак виробляється асоціація, де запах вибухівки – там м’ячик. Той м’ячик – винагорода, зарплата.
Кожна собака має свій характер та манеру пошуку. І за кожним треба уважно дивитися. От, кінолог на завданні бачить, що пес повів головою – значить, вловив якийсь запах. Але через свій темперамент пробіг далі. Отже, треба повернути та ще раз пройти те місце.
Кінолог Микола Мільковський готує на пошук вибухівки молоду вівчарку Елю. Каже, це дуже клопітка робота, прирівнює її до гри в шахи.
Мозок має працювати наперед, – говорить Мільковський. – На вивчення одного запаху йде чотири дні. Собака заучує один, далі починаємо працювати з іншим. Їх є вісім. Коли собака вже завчить їх, додаємо сторонні різкі запахи. Наприклад, куркуму, ваніль чи бензин, аби вчилась вирізняти запах вибухівки від інших.
