Чимало великодніх звичаїв українців пов’язані із паскою. Її випікали в Чистий четвер, іноді – в суботу, значно рідше – у Страсну п’ятницю.
Беручись до роботи, господині вмивалися, одягалися у святкове вбрання. Тоді в хаті панувала особлива атмосфера. “Треба, шоб тихенько було, добренько. Не сваритись, не кричати, не гніватись”. Інколи запалювали свічку – аби великоднє печиво добре вдалося.
Про це на Facebook-сторінці написала “Локальна історія”, пише Правда ІФ
У давнину для замішування тіста на паску зазвичай використовували не хлібну діжу, а ночви. Замішуючи, українські селянки хрестили тісто, інколи молились. Обов’язково хрестили його під час всаджування до печі.
Щоб великодні хліби були жовтими та гарними, їх загнічували вербою – кидали в піч гілочку освяченої лози. У деяких місцевостях її клали згори на тісто – вважали, що так виросте паска. Бойки запікали три вербові галузки в самій хлібині.
У багатьох селах донині заборонено впускати до хати будь-кого, коли печеться паска. Вважали, що святковий хліб можна зурочити. “Будуть стукать дверями, да паска сяде, да не буде рости”.
У Карпатах вірили, що під час випікання паски не слід сідати – щоб не сіло й печиво. На волинсько-опільському етнографічному суміжжі для того, аби паска виросла велика, били лопатою об стелю і цмокали.
Описуючи великодні обряди українців, дослідники зазначали, що господині намагалися спекти якомога кращу й більшу паску. Траплялося, доводилось розбирати челюсті печі, аби вийняти звідти випічку. Народознавець Василь Кравченко зауважив, що навіть коли готували декілька пасок, старалися, щоб головна (якраз та, яку призначали для освячення) була найвищою.
Традиція пекти якомога більшу паску є, очевидно, проявом імітативної магії – обрядове печиво мало сприяти доброму врожаю, який якраз сіяли-садили навесні. На думку дослідників, ритуал випікання і споживання хліба навесні, у період посіву, був засобом заклинання родючости ще в дохристиянський період.
