В Івано-Франківську протягом 18 років діє група анонімних алкоголіків «Єдність». Вони називають себе ветеранами алкогольної війни і вважають, що колишніх алкоголіків не буває. Не встидаються цього і кажуть, що це болячка, яка не відпустить до кінця життя. Хтось постійно зривається і вкотре хапається за чарку, але багато вже десятиліттями байдужі до алкоголю. У кожного свої трагедії і перемоги, в групі анонімних алкоголіків збираються абсолютно різні люди, є навіть священник.
Всі п’ють, і я пив
«Всім привіт, мене звати Ігор, я алкоголік. Вперше спробував у 14 років. Хлопці налили 200-грамовий стакан і дали заїсти котлетою. А потім понеслося: горілка, самогонка… Коли женився, почав ще більше пити. Тричі опинявся у витверезнику. Багато разів лікувався, але тільки щоб уникнути скандалів удома. Я не хотів кидати пити. Та і не знав, як. Всі п’ють, і я пив. Того дня їхав додому п’яним на ровері, звалився посеред дороги і заснув там. Жінка з сином притягнули до хати. І тоді мені щось клацнуло в голові. Стало соромно перед сином, він у мене розумний, вступив до Києво-Могилянки. А який приклад я йому подаю? Група анонімних алкоголіків стала моєю останньою соломинкою. Вже 11 років, дев’ять місяців і два дні, як я тверезий. Спершу не знав, як жити тверезим. Дружина звикла, що я весь час п’яний, і все тягнула на собі. Тому на початках не хотіла прислухатися до мене, ставала дибки. «Оксанко, треба робити так!» – «А звідки ти знаєш?» – «Бо я тверезий».
Зібрання групи анонімних алкоголіків є закритими, але раз на місяць тут проводять відкриті збори – будь-хто може прийти, однак справжні імена алкоголіків мають залишитися конфіденційними (тому в статті всі імена алкозалежних змінені). Учасники розповідають свої історії і роздумують над якоюсь темою. Сьогодні обговорюють любов і терпимість.
Нині прийшли тільки четверо учасників, вони старожили спільноти – самі чоловіки. Хоча і жінки часто приходять. Зазвичай тут гуртуються з десяток людей. Мав бути ще один новачок, але коли дізнався, що навідається журналістка, передумав – бо йому стидно.
Сидимо навколо тенісного стола, посередині запалена свічка. Є чай, кава, печиво. Спершу хвилиною мовчання вшановуємо людей, які померли внаслідок алкозалежності, і тих, які повернулися до узалежненого способу життя. Далі зачитують правила групи і настанови до тверезості. Тоді діляться новинами зі свого життя від часу минулого зібрання. Здебільшого обговорюють ситуацію з карантином. Потім діляться своїми історіями боротьби зі спиртним. Кожен має по шість хвилин, аби висловитися.
«Я Іван, алкоголік. Спробував алкоголь ще дитям. Часто застуджувався, і мама згадала народний метод – пиво змішувала з медом, збитим яйцем, гріла цей гоголь-моголь і давала мені пити. Я то пив, поки не з’явилися камінці в нирках, викликали швидку. Але пиво у нас вдома все одно було звичним явищем. Тато давав мені авоську, кілька слоїків, і я біг на сусідню вулицю, де з великої бочки наливали пиво. Приносив те добро додому, і всією сім’єю ми пили пиво. Тато робив удома самогонку, і мені перепадало. Я завжди казав, що можу не пити, якщо захочу. Найстрашніше, коли вранці прокидаєшся після перепою і гадки не маєш, що з тобою вчора було, біжиш перевіряти, чи гаманець на місці, тоді до дзеркала – чи пика не розквашена… Якось після чергового запою йшов до кафе похмелятися і зустрів давню знайому, вона глянула на мене і тицьнула візитівку групи анонімних алкоголіків. Я зателефонував і прийшов. І не пив довгий час. Але не похороні друга зірвався. Вже місяць і 18 днів, як я тверезий».
«Андрій, алкоголік. Перший стакан пива мені налили в 4 роки, на Новий рік, після того, як я розповів віршик. Потім були наливки, яблучний сидр. І це було ще до школи. А в 7-му класі я купив свою першу пляшку вина. Так і почалося. Ми з хлопцями вважали себе нормальними людьми: спортсмени, ходимо в походи і п’ємо алкоголь. Тих, які лише бухали і більше нічим не займалися в житті, ми зневажали, називали синяками. А тих, які взагалі не вживали алкоголю, називали білими воронами, хворими, з якими нема про що говорити – вони ж не п’ють. З часом я допився до ручки. Навіть на роботі пив, і мені вже було байдуже на якість, колір, запах, потрібен був лише градус, який мав би відключити мою свідомість. Життя здавалося складним, всі навколо – вороги, а я нещасна жертва. Одного разу я зрозумів, що можу померти. Більше не захотів так жити. Бог привів мене у цю групу, і мене витягнули алкоголіки, які за своє життя пройшли десятки диспансеризацій. Бо лише алкоголік може зрозуміти і допомогти алкоголіку».
Хіба не можна навіть пива?
Вони давно визнали себе залежними від спиртного, зустрічаються тричі на тиждень. Тут немає жодних внесків, належності до релігії і політики. Єдина умова – бажання кинути пити. Хтось тут уже роками, інші ж активно навідуються, а потім зриваються і знову повертаються за підтримкою.
«12 кроків» – серцевина програми особистого одужання від алкоголізму, ґрунтується на досвіді спроб і помилок перших членів Міжнародного товариства анонімних алкоголіків. Головне завдання кожного алкоголіка – не пити протягом 24 годин. І наступного ранку так само. І так день за днем. Бо малими кроками швидше і легше долається велика дорога.
Хіба анонімний алкоголік не може випити навіть пива? У спільноті нема примусу, і ніхто нікого не контролює, але узалежненому не варто ризикувати пробувати будь-який алкоголь, адже не важливо, що саме це буде: пляшка горілки, келих шампанського чи кухоль пива.
Учасники спільноти не вірять, що можна вилікуватися від алкоголізму повністю. Кажуть, що ніколи не зможуть повернутися до «нормального пиття». Франківська група «Єдність» має трагічний досвід так званого одужання від алкоголізму. Кілька років тому група розділилася на дві частини. Одна, основна група, продовжувала працювати згідно з програмою «12 кроків», інша вважала, що все страшне вже позаду, тому можна просто радіти життю, обговорюючи вільні теми. Вони створили свою групу і були доволі успішними. Але через деякий час повірили в можливість видужати від хвороби і почали експериментувати з алкоголем. Не минуло і пів року, як засновник групи помер від гострого алкогольного отруєння, три члени групи повернулися до старого способу життя, тобто запоїв, а решта просто зневірилися в дієвості програми для анонімних алкоголіків.
«Ви повернулися з пекла»
Історія організації анонімних алкоголіків сягає початку минулого століття, коли американець Білл Вілсон, який через пиятики вкотре потрапив до лікарні, залишався тверезим пів року. Відчуваючи спокусу напитися знову, він почав шукати бодай якогось п’яничку, який би потребував допомоги. Білл познайомився з Бобом Смітом, теж алкоголіком. У них виникла ідея, що, спілкуючись одне з одним, вони можуть протистояти недузі. Так зародилося Товариство анонімних алкоголіків. У грудні 1938-го сформували текст програми шляху до тверезості «12 кроків». До 2014 року співтовариство анонімних алкоголіків налічувало понад 2,5 млн людей, а групи товариства діють у 160 країнах.
В Івано-Франківську Рух анонімних алкоголіків ще 18 років тому ініціював місцевий підприємець Володимир Назарук. Сам чоловік не був узалежненим, але мав таких людей у своїй родині. Володимир побував на Форумі анонімних алкоголіків у Львові і, вражений побаченим, загорівся зробити таке саме у Франківську: «У залі було зо двісті тверезих алкоголіків, які виходили на сцену і ділилися свідченнями про свій шлях падіння і підйому».
Володимир заснував громадську організацію «Центр допомоги узалежненим «Єдність», знаходив місцевих алкоголіків і возив їх на такі регіональні форуми, люди поверталися додому з іншою свідомістю. А потім Володимир організував регулярні зібрання групи анонімних алкоголіків, до речі, з того часу чоловік повністю відмовився від алкоголю. Також щороку в Івано-Франківську проходить Форум анонімних алкоголіків.
«Пам’ятаю, як запросив на відкриття форуму Владику Софрона Мудрого, – розповідає Володимир Назарук. – І він прийшов. Вийшов на сцену, став на коліна і звернувся до присутніх: «Ми, священнослужителі, ще не були в пеклі, а ви вже звідти повернулися. Ви є прикладом для нас».
Психолог КНП Прикарпатський наркологічний центр Ольга Гаєвська каже, що дієвість отаких терапевтичних груп насправді висока, адже тут працює принцип «рівний рівному»: я подолав залежність і тепер навчу іншого.
«Є кілька факторів, які сприяють алкоголізації людей, – продовжує фахівець. – Найперше – це генетика. В Україні зараз проживає третє покоління генетичних алкоголіків. Також це психофізіологічний фактор. Поступово організм пияка починає жити на алкоголі, як на батарейці. Щось болить – випив. Щось не вдалося – випив. І найбільш руйнівний фактор – соціальний. У соціумі все настільки пов’язане з алкоголем, що людина собі навіть уявити не може життя без спиртного. Хто не вживає, одразу отримує ярлик хворого, тобто бути тверезим – це діагноз».
Психолог Наталка Чаплинська додає, що групова терапія дійсно дієва, адже поодинці вони вже пробували боротися, і нічого не вдалося. А коли є підтримка одне одного, з’являється енергія і сила, яка допомагає людині перемагати залежність.
Якщо хоче покаятись
47-річна Світлана половину свого життя «не просихала». «Нащо? – сумно всміхається жінка. – Бо в тверезого завжди є повно проблем, а коли вип’єш, світ стає таким безтурботним. Здається, що якось воно та й буде…» Світлана допиячилася до того, що їй навіть соромно було вийти надвір – здавалося, ніби всі знають, що вона алкоголічка: «Я взагалі не розуміла, як це можна – жити і не пити горілку. Я вже була готова до того, що вмру десь п’яна під парканом».
Схаменулася, коли тіло спаралізувало, просила Бога, аби зразу забрав – не хотіла бути тягарем для родичів. Потроху Світлана відійшла, з переляку перестала пити. Минуло два роки, вона працює кухарем, відвідує групу анонімних алкоголіків.
«Пам’ятаю, коли вперше прийшла туди, то була шокована, – пригадує жінка. – Я завжди себе вважала лєцтою пиячкою, але на групі побачила інтелігентів, які мають по кілька освіт, бізнесменів… І вони усвідомлюють, що є алкоголіками, та відкрито про це говорять… Мене це так вразило! Захотілося бути з ними поруч».
Франківському священникові Олегові 70 років, він не вживає алкоголю 13 років, три місяці і 11 днів. Майже весь цей час відвідує групу анонімних алкоголіків. Жодного разу не зірвався і каже, що тепер цілковито байдужий до чарки. Але так було не завжди.
«Я вживав спиртне, але, як і більшість узалежнених, не бачив у цьому проблеми, – розповідає священник. – Кожна святкова чи важлива подія супроводжувалася алкоголем, причому я не знав міри, не міг спинитися. Кожен день закінчувався фляжкою пива, і я не вбачав у цьому нічого поганого, бо сприймав це як засіб для розслаблення. А наступного дня після кожної великої п’янки, коли сповідав людей, доводилося добряче відхиляти голову набік, бо з рота тхнуло перегаром. Мусив їсти лавровий листок або мускатний горіх».
Отець Олег досі править Літургії, має чудове здоров’я, дуже жвавий і активний. Свою належність до групи анонімних алкоголіків не приховує, всі священники про це знають. «Бог не дивиться на твоє минуле, Бог націлений на те, ким ти є зараз, – каже він. – Найбільші святі свого часу були найтяжчими грішниками. Але Господь нікого не відкидає, якщо людина щиро хоче покаятися».
Наталя МОСТОВА
P.S. Більше дізнатися про групу анонімних алкоголіків в Івано-Франківську можна за номером 0677040968.
