У гуцульському селі Уторопи на Івано-Франківщині варять сіль з ропи. Її можна набирати з чотирьох місцевих джерел.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Упродовж останнього місяця люди до них стоять у черзі. Приїжджають за ропою і жителі сусідніх сіл та міст, пише Суспільне Карпати.
Століттями уторопці варили сіль та обмінювали її в інших регіонах на продукти, каже житель села Петро Грицюк. Чоловік живе поблизу одного із джерел з ропою, яку місцеві називають соровиця або сорвиця. Раніше разом з дружиною купляли сіль. Однак зараз вирішили варити її вдома.
“У магазинах немає багато солі та й подорожчала, тому люди кинулися сюди, йдуть по соровицю. Дехто варить. А є, що нею солять. Моя жінка вміє соровицею солити. А сіль варимо, щоб на стіл подати”, — каже Петро Грицюк.
З його слів, у селі є понад 70 криниць із солоною водою.
Більшість із них засипали. Зараз набрати соровицю можна із чотирьох джерел. Дружина Петра Ганна розповідає, що й назва села пішла від солоної води.
“Назва села — Уторопи. А чому Уторопи? Бо отут ропи. Колись навіть чумаки цим займалися, бо не мали з чого жити, чумакували й варили сіль. І дійсно, нема ніякої кризи, бо сіль – це перше. Посолив і вже ти собі маєш продукцію”, — пояснює Ганна Грицюк.
Набравши соровицю, подружжя Грицюків готує багаття та переливає ропу у цебер. Колись їхні предки варили сіль у посудині, яку називають “чирін”. Він був у кожній уторопській хаті.
Коли соровиця закипіла, до неї вливають молоко, щоб очистити сіль.
На дні утворюється сіль, яку поступово вибирають.
Приблизно за чотири години із 24 літрів ропи зварили п’ять кілограмів солі. Її висушують декілька днів на сонці. А у побуті користуються як нею, так і ропою, яка, каже подружжя Грицюків, завжди є в домі.
