«Бандерівський Схрон» – саме під такою назвою існував перший і єдиний в Україні кризовий центр для ветеранів. Тут колишні бійці отримували психологічну допомогу та долучалися до розвитку соціального бізнесу.
Нині центр не працює, адже всі ветерани «різко перестали бути “кризовими” і взяли до рук зброю». Натомість організація повністю переформатувала свою діяльність та вже кілька місяців поспіль займається допомогою колишнім «схронцівцям», пише Правда.іф з посиланням на ШоТам.
Створили єдиний в Україні кризовий центр для ветеранів
Наша організація створила на Прикарпатті перший і єдиний в Україні центр довготривалого перебування учасників бойових дій, які опинилися у скрутній ситуації. Ветерани проводили у нас до пів року (а інколи й більше) та проходили повний курс соціалізації та адаптації.
Військових направляли з департаментів охорони здоров’я та соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Власне, гідних альтернатив для колишніх бійців не існувало. Так, є кілька подібних установ, проте, схоже, там працюють не зовсім професіонали.
У нас працювали фахові кризові психологи, а ще ми перемогли в грантовій програмі від Канади та отримали фінансування. Також кілька років поспіль нас фінансово підтримувала обласна рада: ці кошти спрямовувалися на соціальну та психологічну допомогу військовослужбовцям.
Планували розширення мережі Центрів
Цьогоріч ми планували розвиватися та збільшувати кількість центрів по Україні. Адже на цьому етапі могли одночасно приймати до 15-20 ветеранів, тоді як кількість людей у черзі сягала сотні. Це критично, оскільки часу для соціалізації одного ветерана потрібно чимало.
Планували й далі займатися допомогою військовим та розвивати соціальні підприємства, які мали допомогти з фінансуванням нашої діяльності. Це майстерня «Іграшки від Схрону» та підприємство «Кава зі Схрону».
«Бандерівський Схрон»
Ветеранська організація «Центр для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон”» юридично була заснована у 2017 році, а загалом працює з 7 квітня 2016 року. Її засновник Ігор Чернецький за освітою юрист, військовий аналітик, учасник Революції Гідності. У ніч проти 18 лютого 2014 року отримав перше важке поранення ноги, внаслідок чого опинився на візку. Відтак, уже маючи інвалідність, брав участь в АТО, мав декілька контузій.
Ігор заснував організацію, аби допомогти бійцям, які опинилися в скрутній ситуації. Кризовий центр розташований у селі Клубівці Івано-Франківської області. Першими психологічну допомогу від ГО «Бандерівський схрон» отримали побратими Ігоря з «Михайлівського руху» і ветерани АТО з різних куточків України.
Центр працював як Будинок ветерана, де бійці могли безкоштовно проживати у колі побратимів: із дозвіллям та консультаціями психологів. Організація існує коштом донатів та доходів від двох соціальних підприємств. Ветеранів залучають до робіт, аби відволікти від тяжких спогадів та думок. Отримані навички допомагають їм ставати більш конкурентними на ринку праці.
Про вторгнення знали заздалегідь
Ми готувалися до повномасштабного вторгнення понад рік. Кожен ветеран розумів, що велика війна неминуча, вона точно мала початися, і саме в такому форматі, як це й відбулося.
Якоїсь миті бійці розповіли, що триває підготовка до форсованих вторгнень. Складно не помітити, коли в тебе перед очима ворог до чогось готується. Наші військові завжди відслідковують, коли бойовики або продовжують окопуватись, або готують плацдарм і розчищають шлях для просування техніки.
Про ймовірне вторгнення ми почали серйозно повідомляти ще наприкінці минулого року. Особисто я робив це як член Руху ветеранів України. Зокрема ми зверталися до влади Івано-Франківщини та закликали сформувати повноцінну територіальну оборону.
За два тижні до 24 лютого ми з побратимами нарешті досягли свого: у регіоні почали створювати добровольчі формування територіальної громади. Але якщо де-факто ТрО була, то де-юре у бригади не було нічого необхідного, навіть особового складу.
Кризовий центр зачинили – допомагати було нікому
Кожен член нашої громадської організації знав і розумів, куди піде в разі вторгнення та що робитиме. Приблизно так все й відбулося 24-го числа. Ми зібралися та роз’їхалися по військових частинах, думок про якісь інші дії ні в кого з нас не було.
Саме відтоді ми перестали існувати в напрямку допомоги кризовим ветеранам. Усі наші «кризові бійці» різко перестали бути «кризовими», взяли до рук військові квитки та пішли до військкоматів. Навіть ті ветерани, які мали інвалідність. Власне, серед них і я, тож сьогодні несу службу в одному з підрозділів ЗСУ.
Місце ветеранів зайняли їхні рідні, які були змушені залишити свої домівки в прифронтових містах та поїхати. З лютого по липень у «Схроні» проживали 18 дружин та дітей наших побратимів.
Замість допомоги ветеранам – підтримка Сил оборони
Ми повністю переформатувалися на допомогу Силам оборони та нашим побратимам і посестрам, які раніше були в. Працювати почали за всіма можливими волонтерськими фронтами: і машини закупляли та переобладнували, і гуманітарну допомогу доставляли, і допомагали з медичною та бойовою підготовкою.
З самого початку взялися за напрям доставлення медикаментів та продуктів до Київщини, Запоріжжя та Харківщини. Кожні 2-3 дні туди вирушали декілька наших машин. Ми роздавали бійцям те, що отримували від закордонних партнерів: харчі, амуніцію, транспорт.
Потім почали самостійно закуповувати машини та передавати їх підрозділам, де проходять службу ветерани зі «Схрону». Члени нашої громадської організації відправили на фронт уже понад 30 автівок, із яких 5 – переобладнали під потреби Сил оборони.
Ми досить серйозно зупинилися на медицині. Так вийшло, що одна з членкинь команди місяць тому пішла служити медиком. Вона добре розуміється на тому, чого саме бракує на фронті. Тому наша команда уважно передивляється все медичне обладнання, що надходить з-за кордону та прямує до шпиталів чи військових частин. Загалом ми сформували та передали на передову тисячі тактичних аптечок.
Коштами допомагають небайдужі та держустанови
Серед ветеранів, які були у складі команди ГО, наразі лише двоє не є чинними військовими. Оскільки ми змінили напрям роботи, то команда оновилася десь на 70%. Вірю, що після перемоги постійні члени «Схрону» до нас повернуться.
Ми сьогодні і далі отримуємо прибуток від нашого соціального підприємства «Кава зі схрону». Люди купують каву, а також «підвішують» її для бійців. Тому ми і каву військовим відправляємо, і маємо фінанси для закупівлі всього необхідного для фронту.
Певне фінансування, яке в нас було до лютого, ми витратили ще до кінця березня. Зараз здебільшого «живемо» завдяки донатам і переказам від діаспори. Фінансово нам допомагає Івано-Франківська обласна лікарня, обласне управління Державної служби охорони, Головне управління податкової інспекції. Вони щомісяця перераховують одноденну зарплату на рахунок організації. Також фінансово підтримують декілька українських айтівців.
Звісно, з часом тенденція донатів пішла на спад. Але «Бандерівський схрон» – це не умовний «Фонд Притули». Ми ніколи не прагнули масштабів фонду, бо маємо свій напрямок. Краще хай буде так, як є, і ми зможемо більшій кількості людей допомогти, ніж будемо «ловити в небі журавля і втрачати синицю з рук».
Кризовий центр точно відновимо, та бракує фахівців
Зараз наше основне завдання – забезпечити теплим одягом та взуттям тих, кому це не може надати держава. Також працюємо над можливістю поновлення індивідуальних аптечок, бо речі з них витрачаються. З цим трохи складно, адже ціна турнікетів досить висока. До того ж ми обираємо винятково турнікети, які мають міжнародні сертифікати та використовуються силами НАТО.
Ми точно відновимо наш кризовий центр, адже не бачимо іншого виходу. Планували зробити це після перемоги, але, можливо, доведеться і раніше. Вже понад місяць до мене надходять запити від психоневрологічних лікарень та особисто заступників командирів із морально-психологічного забезпечення. Вони просять допомогти тому чи іншому бійцю в певній ситуації з нашого профілю: психіатрії та психології.
Якщо кількість цих запитів буде збільшуватися, то задумаємося над спробою відновлення роботи. Але, на жаль, частина наших кризових психологів виїхали за кордон, а інші – пішли на службу.
Крім того, за час повномасштабної війни я отримав вже три звернення з проханням поділитися досвідом роботи кризового центру. І це не проблема, я готовий безкоштовно розповідати про всі підводні камені, які в нас були, аби тільки люди не зіштовхнулися із цими проблемами. Хоча й вважаю, що шишки краще набивати на власних помилках. Проте найголовніше – розуміти, що цей час витратиться даремно, що люди дійсно відкриють власні центри, а не «перегорять» цією ідеєю.
