Івано-Франківський підприємець Станіслав Онищук разом з німецькими інвесторами майже три роки будував заклад своєї мрії – клініку пластичної хірургії.
У цей проєкт вони інвестували близько 300 тис. євро, пише Економічна правда.
Заклад відкрили наприкінці 2021 року. До великої війни в ньому зробили шість операцій. Більше на комерційній основі клініка не працювала.
На час війни підприємець перетворив заклад на добровольчий хірургічний шпиталь, де безкоштовно лікують та виходжують поранених українських захисників.
Неподалік Онищук створив клініку загальної медицини, де теж безкоштовно приймають внутрішньо переміщених осіб.
У перші місяці колектив шпиталю, до якого доєдналися лікарі-переселенці з регіонів активних боїв, працював без вихідних і без зарплат. Працювати далі закладу допомогли грантові проєкти.
Як вдалося згуртувати медичну спільноту Івано-Франківська для допомоги переселенцям і військовим? Де заклад бере гроші на лікування, яке коштує 100-200 тис грн на місяць на одного пацієнта? Чому засновник закладу після війни не планує займатися пластичною хірургією?
Від дерматологічного кабінету до сучасної клініки
Історія клініки пластичної хірургії “Брасс” почалася за кілька років до того, як на околицях Івано-Франківська заклали фундамент будівлі сучасного медичного центру.
У 2014 році Станіслав Онищук почав приватну медичну практику – відкрив в Івано-Франківську невеликий дерматологічний кабінет. За два роки роботи масштаби бізнесу розрослися до чотирьох кабінетів. З’явився і пластичний хірург.
На початках Онищук проводив пластичні операції в комунальній лікарні, де щоразу орендував хірургічний кабінет і палату післяопераційного перебування.
“У комунальному закладі важко забезпечити такий рівень сервісу, якого хоче пацієнт. Ми були вимушені припинити співпрацю”, – пригадує підприємець.
Він вирішив, що краще мати свій маленький хірургічний центр, у якому можна анонімно проводити операції, щоб ніхто не бачив, коли пацієнт приїжджає і коли їде. Щоб підійти до цього професійно, підприємець подав грантову заявку до міжнародної організації “Служба старших експертів”.
Суть гранту полягала в тому, що німецький консультант допомагає з архітектурно-будівельним проєктом та стратегією розвитку закладу на пʼять років.
Консультант приїхав через кілька місяців і допоміг розробити будівельний проєкт та бізнес-план для невеликої клініки пластичної хірургії.
“Це чоловік похилого віку, йому 70 років, він має близько 40 років досвіду управління й антикризового менеджменту найбільших лікарняних мереж Німеччини. Завдяки його досвіду нам вдалося побудувати лікарню, яка повністю відповідає німецьким вимогам”, – пояснює Онищук.
Підприємець запропонував консультанту стати інвестором проєкту в обмін на частку в бізнесі або порадити когось з друзів, щоб клініка мала статус “українсько-німецької”.
Це було важливо з точки зору довіри до закладу. Крім того, один з пунктів стратегії передбачав вихід клініки на ринок Євросоюзу.
“Пластична хірургія в Німеччині не покривається страховкою. Німцям вигідно прилетіти літаком в Івано-Франківськ, зробити операцію і повернутися назад. Особливо враховуючи дуже істотну різницю в ціні. Якби німецький клієнт знав, що лікарня має перевірені стандарти якості, то він би сюди їхав”, – вважає засновник клініки.
Консультант погодився на пропозицію і з кінця 2019 року клініка стала українсько-німецькою. Німецький інвестор та його син вклали 100 тис євро та отримали 20% бізнесу.
Клініку збудували в селищі Лисець, що за два кілометри від Івано-Франківська. Відкрили заклад у листопаді 2021 року. Він був розрахований на одночасне перебування семи пацієнтів.
Через пандемію довелося переорієнтуватися лише на українського клієнта і додати послугу лазерної вапоризації аденоми простати. До початку війни в клініці провели шість операцій.
Перший добровольчий шпиталь
За кілька місяців до 24 лютого 2022 року Станіслав проходив військовий курс від Штабу оборони Прикарпаття, де навчали тактики міського бою, правил поведінки зі зброєю, тактичної медицини.
У перші дні війни він обговорив ідею створення добровольчого шпиталю з керівником цієї організації і той пообіцяв підтримку.
Тоді Штаб оборони Прикарпаття починав приймати допомогу від іноземних організацій та українців і запропонував допомогу з харчуванням пацієнтів, базовими гігієнічними речами та ліками.
“Я думав, як максимально корисно використати свій ресурс і ресурс закладу з операційною, палатами та командою персоналу. Я б собі не пробачив, якби не спробував використати ці можливості, щоб допомогти людям, які постраждали від воєнних дій”, – пояснює Онищук.
Рішення про перехід на волонтерську роботу потрібно було погодити з німецькими інвесторами. Він попросив їх про термінову нараду через скайп.
“Мені було потрібне погодження, що на час війни ми забуваємо про комерційні інтереси і виконуємо громадянський обов’язок. Німці погодилися одразу”, – каже підприємець.
Того ж дня він зустрівся з працівниками і запитав, як вони ставляться до організації добровольчого шпиталю, де операції та реабілітації пацієнтів проводитимуть лікарі-волонтери.
“Я відразу сказав усім, що ми не зможемо платити зарплати, бо коштів на той час не було, клініка тільки запустилася. Близько 60% команди сказали, що готові працювати на волонтерських засадах, доки зможуть. Нас залишилося семеро”, – пригадує засновник закладу.
За його словами, найбільший страх був у тому, що такої кількості працівників недостатньо для викликів медицини воєнного часу. Потрібна була потужна команда: травматологи, хірурги, анестезіологи, медсестри, санітари.
Онищук записав відео, у якому закликав лікарів доєднатися до першого в Україні добровольчого шпиталю. Оголошення підхопили ЗМІ і за короткий час воно поширилося в усіх областях.
“Увечері я опублікував відео, а наступного вечора в мене вже було 105 людей у блокноті. Телефонували кандидати наук, професори, лікарі вищої категорії з величезним досвідом.
Були дзвінки від лікарів різних спеціальностей, кухарів, водіїв з різних регіонів.
Я був приємно вражений від людяності і готовності допомагати, навіть не знаючи, яке майбутнє цього проєкту”, – говорить засновник закладу.
За тиждень у добровольчому шпиталі була повноцінна команда лікарів-волонтерів – понад 40 людей. 7 березня заклад почав роботу.
До того часу підготували кабінети, документи, домовилися про постачання ліків.
Розіслали листи в медичні служби різних батальйонів про те, що шпиталь має ліцензії, обладнання, фахівців і готовий безкоштовно лікувати бійців з пораненнями.
15 березня шпиталь прийняв першого пацієнта. Усі перші пацієнти були бійцями Нацгвардії, ЗСУ та “Азова”, які отримали поранення в Маріуполі.
У наступні місяці надходили пацієнти з мінно-вибуховими пораненнями, травмами кісток, суглобів, легкими контузіями переважно з півдня Донецької області.
“Специфіка таких травм передбачає, що ми не просто прооперували пацієнта і відпустили. Його потрібно виходжувати, бо рання реабілітація найбільш доцільна на етапі підготовки пацієнта до операції і після неї. Це передбачає перебування пацієнта в нас близько місяця”, – каже Онищук.
Деякі пацієнти зі складними травмами, наприклад, з роздробленим плечем, перебували в клініці два-чотири місяці. За 2022 рік через хірургічний центр пройшли 109 пацієнтів.
“Начебто невелика цифра, але весь час усі ліжка були зайняті. Пацієнти не просто відлежувалися. Команда працювала, аби максимально зберегти функції тіла, щоб уникнути інвалідизації. Більшість бійців після лікування потрапляли у свої частини”, – каже Станіслав.
Якщо оцінити вартість лікування одного пацієнта в шпиталі за тарифами комерційних медичних закладів області, то за умови, що він місяць перебуває на стаціонарі з виконанням складних високотехнологічних операцій, сума коливатиметься від 100 тис. грн до 200 тис. грн.
З пораненими весь час працює психолог. Заклад безкоштовно пропонує пацієнтам заходи соціальної реабілітації – походи в театр та кіно.
“Щосереди в нас реабілітація на конях, ми домовилися з власником кінної ферми. Їздимо в гори, проводимо майстер-класи, школу танців, заняття з англійської”, – додає Онищук.
Він не лише надавав допомогу, а й радив, куди звернутися за безкоштовною медичною допомогою. До середини квітня Онищук уже координував три повноцінні підрозділи.
Крім хірургічного шпиталю, з’явилися поліклініка в центрі Івано-Франківська і виїзна бригада для роботи в області, які надавали медичну допомогу переважно внутрішньо переміщеним особам.
Онищук домовився з іншими комунальними та приватними лікарнями про те, що вони будуть безкоштовно допомагати в межах лікарських спеціальностей, яких немає в поліклініці.
Мобільна бригада, де були терапевт, психолог і травматолог, їздила по притулках області і допомагала людям, які не могли приїхати до Івано-Франківська.
До шпиталю часто приїжджають волонтери з-за кордону. Серед них – не лише лікарі, анестезіологи та медсестри, а й будівельники, які змайстрували приміщення для генератора.
Пʼять місяців без вихідних і зарплат
Після запуску шпиталю волонтери думали, як забезпечити його ліками, зверталися до міжнародних фондів. Першими прийшли представники міжнародної організації “Лікарі без кордонів”.
Коли вони перебували в клініці, почалася тригодинна повітряна тривога. За цей час у бомбосховищі працівники шпиталю детально розповіли про себе і про клініку.
“За нашим запитом організація надає медикаменти пелетами для поліклініки та хірургічного центру. Ми можемо розписати лікування, не думаючи, скільки той чи інший препарат коштує.
Із середини травня ми мали впевненість: якщо напишемо список необхідних ліків, то 90% з нього приїдуть від “Лікарів без кордонів”, – зізнається засновник шпиталю.
У травні “Лікарі без кордонів” орендували більше приміщення для добровольчої поліклініки зі складом для ліків. До того лікарі приймали пацієнтів у трьох кабінетах загальною площею 45 квадратних метрів разом з рецепцією. Щодня до клініки приходили на прийом 20-25 переселенців.
Із середини травня команда шпиталю почала подавати грантові проєкти в міжнародні та українські організації. З 40 написаних проєктів виграли 12. Серед них – грант від Zagoriy Foundation.
Організація впродовж трьох місяців оплачувала послуги стоматолога, УЗД, гінеколога і роботу двох адміністраторів. Це був перший грант, який забезпечив зарплатою двох працівників лікарні.
До кінця липня команда працювала без вихідних і зарплат. Лише в серпні неділю зробили вихідним днем. Пізніше завдяки “Лікарям без кордонів” почали платити по 5-6 тис. грн усім членам колективу.
Згодом кількість працівників добровольчого шпиталю зменшилася до 20 осіб. Багато міст та областей були деокуповані і фахівці почали повертатися у свої регіони.
“Коли в Києві стало спокійно, то десять людей з нашої команди повернулися до столиці. У мене не було важелів, щоб їх стримати. Якщо лікарні відновили роботу і кликали їх назад, то що я міг протиставити? Ні фінансів, ні впевненого майбутнього, нічого”, – каже Онищук.
У грудні 2022 року – січні 2023 року добровольчий шпиталь виграв кілька проєктів, які дозволили покрити витрати лікарні на тривалий період і забезпечити колектив заробітною платою.
Проєкт від міжнародної гуманітарної організації Oxfam забезпечив піврічне фінансування поліклініки. Він передбачав лікування лише ВПО.
Грант від Американської методистської церкви протягом року фінансував хірургічний центр: покривав зарплати та основні витрати шпиталю, наприклад, ремонт техніки та медичної апаратури.
З липня 2022 року по січень 2023 року лікарня з Німеччини St.Franziskus Hospital фінансувала зарплату лікарів. Грант від американської організації Alight покривав додаткові витрати.
Крім того, на пів року була розширена співпраця з “Лікарями без кордонів”.
У 2023 році поліклініка хоче укласти контракт з Національною службою здоров’я, для чого потрібно набрати необхідну кількість пацієнтів і найняти сімейних лікарів. Грант покриє їхні зарплати.
“Це дозволить поліклініці через пів року вийти на мінімальну окупність, щоб ми могли мати сталий розвиток без підтримки благодійних фондів”, – пояснює Онищук.
Зараз у поліклініці та хірургічному центрі працюють 25 людей. Близько половини з них – внутрішньо переміщені особи.
Зокрема, у шпиталі працює лікарка-травматолог з Луганська Оксана Мироненко, яка у 2014 році переїхала до Бучі, а у 2022 році мусила тікати від війни і звідти.
Коли закінчиться війна
Після війни, каже Онищук, медичний центр навряд чи повернеться до пластичної хірургії.
“Ми змінилися за цей час. Зараз лікуємо травми військових, пов’язані з війною, але травми – це нерозривна частина нашого життя.
Ми б хотіли займатися цим далі, бо травми бувають і в побуті, і в автомобільних аваріях. Ми маємо унікальний досвід, обладнання, інструменти і бажання повертати рух”, – каже засновник шпиталю.
