Понад два роки воює на фронті військовий з Івано-Франківська Максим Домарацький на псевдо Максюта.
Він у складі мінометної батареї 206 батальйону територіальної оборони ЗСУ “Карпатська Січ” стримував наступ російських військових на Київщині, згодом — на Харківщині, Херсонщині та Донеччині.
Боєць розповів про свій бойовий шлях, мінометну справу і плани на майбутнє на Facebook-сторінці підрозділу, передає Правда ІФ з посиланням на Суспільне
Від солдата до офіцера
Мій шлях у війську розпочався в момент, коли події з весни 2014 року дійшли до логічної кульмінації — повномасштабного вторгнення. Перша думка була такою: потрібно зберегти свою країну за будь-яку ціну. Для того, щоб виграти війну, потрібно вбивати ворогів. Після роздумів стосовно того, в якому напрямі краще розвиватися, ухвалив рішення опанувати фах, що передбачає вогневе ураження ворога у великій кількості — мінометний.
Протягом багатьох місяців “тренувань” у бойових умовах на різних напрямках приходив досвід, нові навички та бачення стосовно того, як ліквідувати противника. Мій підрозділ знищував російську піхоту на Херсонщині, Харківщині та в різних куточках Донеччини й продовжує виконувати бойові завдання до цього часу. Спочатку служив та виконував бойові завдання як помічник кулеметника, потім — навідника мінометного розрахунку. Згодом ухвалив рішення стати офіцером та очолити мінометний взвод. Моє рішення ґрунтувалося на розумінні очевидних речей — перемогти нашого одвічного ворога можливо лише тоді, якщо ти будеш сильнішим, розумнішим та кращим за нього.
Секрет успіху в роботі мінометного розрахунку
Найважливіше — точність. Точність та злагодженість дій розрахунку від моменту отримання команди на бій до закінчення вогневого завдання. Низький час реагування та чіткі дії особового складу забезпечують своєчасне та ефективне ураження противника й прикриття нашої піхоти. Серед військових є відома фраза: “Піт артилерії рятує кров піхоти”. Кожен боєць мінометної батареї розуміє, що від нього залежить безпека та життя його побратимів у траншеях на лінії зіткнення.
24 лютого 2022 року — щоб сказав через два роки
Не сказав би жодного слова. Якби 20-річний я побачив свій погляд після двох років війни, то усе зрозумів би без слів.
Як має закінчитися війна
Лише перемогою України. Однозначно. Тільки у тому випадку, якщо ми відібʼємо кожен метр окупованої землі, то зможемо забезпечити мир на довгі роки. В іншому випадку з різною періодичністю буде повторюватися 24 лютого 2022 року. Це — гіркий факт, який треба сприйняти та діяти.
Плани після перемоги України
— Жити. Одружуся, побудую сімʼю та житиму для них. Буду працювати над тим, щоб створити їм такі умови, в яких вони не проживатимуть те, що прожив я. Буду зустрічати теплі промені весни у горах та лісах разом із ними. Радітиму кожній секунді свого життя, яке я проведу після перемоги. Завдяки безпосередній участі у війні, смак “мирняку” відчувається зовсім по-іншому — так, як не відчує ніхто інший, окрім мене та побратимів.
