Як виглядає найбільша печера Прикарпаття, глибиною у дев’ятиповерховий будинок. ФОТО

Місцеві називають її – «Чистилище». Адже деякі ходи печери настільки вузькі, що приходиться знімати одяг аби протиснутися.

Та після карколомного спуску ми опинилися у просторому і красивому головному залі, пише Правда з посиланням на rdzs.org.

Печера Довбуша (інша назва “Тектонічна”) знаходиться на околиці Яремче неподалік скель Довбуша. Її загальна глибина 35 метрів, протяжність – 400 метрів. Вхід у печеру широкий та пологий, але щоб спуститися на саме дно потрібне альп-спорядження.

Якщо Ви знудилися в Яремче від стандартних розваг – то йдіть у печеру Довбуша! ЇЇ величні підземелля подарують Вам нові емоції та красиві фото. При наявності альп-спорядження можна добратися аж до дна печери.

Вхід до печери «Довбуша» розташований у високій скельній стіні. До нього веде малопомітна стежка. Навіть маючи точні координати печери з сайту УСА (там вона називається “Тектонічна”) нам прийшлося його добряче пошукати. Адже з лісу входу не видно.

Вхідна зала печери вражає своїм розміром та красивими, порослими мохом стінками. В зливу тут запросто сховається група туристів, а взимку – ночують кажани.

Поступово печера звужується і, після повороту ліворуч, починається невеличкий підйом. За ним буде вузький хід поміж каміння та вертикальний обрив. Якщо Ви без нормального світла та спорядження – далі не йдіть!

Для спуску потрібно мінімум 10 метрів шнурка. Поруч в камінь є вбите кріплення.

Спустившись, ми опиняємося у найбільшій та найкрасивішій залі печери. Крапельки роси відблискують та переливаються, так ніби стіни покриті сріблом. Зала чиста, суха і простора.

Продовження печери прийшлося пошукати. На перший погляд, воно має бути в кінці зали. Але там виявилася лише півтора кімнати з тупиком.

Насправді, одразу під місцем спуску-приземлення (де шнурок звисає), є щілина в підлозі. Це – те саме знамените “Чистилище!”. Видихнувши та скинувши куртки, ми протиснулися у продовження печери.

Ми повземо на животі. Навколо – кострубате каміння та тупикові відгалуження. Деколи на стінах трапляються маркери, щоб не заблукати.

В 2010 році цю печеру ґрунтовно дослідили, тому знайти тут щось нове ми не сподіваємося. Просто хочемо пройти її всю.

Місцеві кажуть, що ця печера, колись, мала вихід на іншу сторону гори: але зараз він завалений. Дійшовши до кінця, ми, з великими труднощами, розвернулися і поповзли назад. Та нас не полишала думка: «А що як цей завал штучний?».

Навіть зараз: з потужними ліхтарями, альп-спорядженням та спелео-досвідом, -печера Довбуша заставила нас попотіти. Як же складно це мало бути триста років тому, в часи опришків зі свічками та смолоскипами.

Тому така печера – це ідеальна схованка для скарбу. В неї важко потрапити, всередині є багато закапелків, а поруч розташовано ще кілька схожих печер. Не знаючи точно де шукати – на це піде все життя, якщо не загинеш раніше від обвалу каміння!

Підйом, як завжди, був важчим за спуск. Та ми справилися i доволі швидко вибралися на поверхню. Проходження печери туди й назад зайняло дві години: і воно того вартувало! Це найбільша печера Гуцульщини, в якій нам доводилося бувати!

Йдучи на Скелі Довбуша чи гору Маковиця – загляньте і в печеру «Чистилище Довбуша». Навіть без спуску на дно, матимете багато вражень та гарне селфі у величній вхідній залі!