Загублені серед гір і лісу. На Прикарпатті є унікальне селище Бойки – там живе менше двох десятків жителів, і вони в прямому сенсі в ізоляції. Дістатися до села – ще той квест.
Про селище Бойки в інтернеті ми знайшли небагато. Лише те, що це справді селище, і що розташоване воно біля туристичного села Маняви. Ну що ж, вирушаємо туди, пишуть Подробиці.
Від Франківська до Маняви – менше ніж 30 кілометрів. І що ближче, то гірша дорога. Хоча щороку це місце збирає тисячі вірян і туристів. Тут розташований Манявський монастир і однойменний водоспад.
Але нас цікавить інше загадкове місце – селище Бойки. Дістатися туди можна лише на своїх двох або ж на такому всюдиході.
Пан Василь нас погодився підвезти. Ми прямуємо в село Бойки. Дорога пролягає через річку. Бачите, ось так, вздовж берега, ми їдемо туди.
Обабіч річки з’являються перші подвір’я. І дістатися їх можна лише з води.
Марія Скляновська, жителька села Маняви:
Якщо вода підіймається – я просто відрізана від світу. Я забута богом і людьми.
У пані Марії двоє онуків – до школи вона їх самих не відпускає. Каже: боїться.
Марія Скляновська, жителька села Маняви:
У мене мала втопилася. А якщо діти ходять до школи, то я бачу, що в лісі починається дощ, я зразу дзвоню і вчителька відпускає внучку додому.
І ось ми під’їжджаємо. Дорогою зустрічаємо пані Марію. Вона повертається з магазину, який за 7 кілометрів від її хати. І просить підвезти.
Марія, жителька селища Бойки:
У Бойках – то я заміж туди вийшла. 50 років там живу. Якби тепер дівкою – я би ніколи сюди не пішла. Аби золотий хлопець і мав купу грошей (сміється).
У магазин пенсіонерка ходить раз на тиждень. Купує лише найнеобхідніше, і щоб могла донести. Чоловік її помер, син і дочка з селища виїхали. І схожа історія практично в кожній хаті. Молодь звідси давно втекла.
Марія, жителька селища Бойки:
Діти тікають, бо нема де перейти.
Ми на місці, в селищі Бойки. Серед лісу – кілька десятків хат. Дістатися сюди можна або тією екстремальною дорогою бродом, якою їхали ми, або спуститися звідти – з гірського хребта.
Марія, жителька селища Бойки:
У нас основна дорога річкою, а як вода переб’є – то хто як.
Старожили розповідають: проїзд до селища раніше постійно розчищали вздовж берега працівники лісгоспу. Але ось уже майже двадцять років ніхто нічого не робить.
Марія, жителька селища Бойки:
Відколи нема лісництва – відтоді перестали дороги робити. 22 роки, я дзвоню – не раз, у мене щось заболить, а лікарка каже: “а я чим приїду?”.
На все селище залишилася одна молода сім’я. У них двоє маленьких дітей – хлопчик-другокласник та чотиримісячний малюк.
Галина Верхоляк, жителька селища Бойки:
Треба було відвезти в село на щеплення – дороги немає, немає чим відвезти. Буде дорога – тоді відвеземо.
Та вже скоро в Бойках молоді не залишиться взагалі. Пані Галина каже: її дочка вже купила хату в іншому селі й до зими хоче переїхати.
Галина Верхоляк, жителька селища Бойки:
З одної сторони – вода, з другої – вода. Немає куди ні перейти, ні по хліб. Тут по сусідству було шестеро дітей – ні одного, лише один батько залишився.
Повернути життя в село справді могла б дорога, – кажуть в ОТГ. Але це чималі кошти, які, по суті, треба викинути на вітер. Адже перша велика вода – і все знову знесе. А затоплює тут щороку.
Раніше дорогу до Бойків безкоштовно робив лісгосп, але нині підприємство – банкрут.
Микола Волочій, начальник відділу комунальної власності, архітектури та будівництва Солотвинської ОТГ:
Громада – у нас немає коштів. Там треба залучати з резервних фондів області. Ми зверталися. Це постійно, де стихія зносить все – там річка Манявка.
От і виходить замкнене коло. Майже щороку ми втрачаємо по кілька сіл. За останні 20 років в Україні офіційно зникли з мапи близько 500 населених пунктів. Ще стільки ж – у перспективі. Назви є, а людей у селах немає.
Автор: Жанна Дутчак
