Місто-привид, якого немає на жодній мапі. Засекречена радянська військова база на Прикарпатті, навколо якої ось вже більше, ніж півстоліття ходять легенди та чутки.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Про її існування знали обрані, а потрапити на територію могли лише одиниці. Чому місцеві жителі до останнього навіть не підозрювали, що жили по сусідству з ядерними ракетами?
Цей чоловік сьогодні наш провідник по той бік колючого дроту. Зустрічаємось з ним у центрі селища Делятин. І одразу вирушаємо в дорогу. З центральної траси звертаємо вбік, і їдемо просто в ущілину між двома гірськими хребтами. Кілька кілометрів – і ми на КПП, пишуть Подробиці.
Отримуємо спеціальну перепустку, і ось ми на території “Івано-Франківськ – 16” – одного із найбільш засекречених військових об’єктів радянських часів.
Юрій Черленюк, житель Делятина:
Дроти кругом були обмотані, одна зона була, друга третя, туди ніхто не міг пройти. Ніхто нічого не говорив. Навіть в школі заказували дітей, що ви не маєте права сказати що там зона. То було засекречено так.
Раніше, – розповідає пан Юрій, – на цьому місці було велике село – Луги. Та на початку п’ятдесятих Луги зрівняли з землею, а всіх жителів відселили на південь України. Будували “Івано-Франківськ-16” в’язні-смертники. Їх сюди звозили тисячами. Тут всі й загинули… Куратором був нібито сам Лаврентій Берія. Через особливості ландшафту об’єкт неможливо було знайти.
Андрій Мисюк, краєзнавець:
Оточено хребтами гір, воно тут видно на макеті, і будь-яка атака з будь-якого боку не могла досягнути цілі в цьому вузькому каньйоні.
Територія була поділена на три зони. В першу – так званий перевал, допускали цивільних – обслуговуючий персонал.
Тут знаходився другий КПП. Звідси починалася наступна зона, вхід в яку був дозволений лише військовим.
Це режимне військове містечко. З усією інфраструктурою: тут були госпіталь, поліклініка, кінотеатр, стадіон, величезний басейн, мережа магазинів, бар, кав’ярня і навіть асфальтний завод. А ще, дитячий садок та школа.Ads by optAd360
Володимир Дем‘янчук, директор Делятинського ліцею №3:
Вона іменувалася як Московська середня школа №131. І відповідно підпорядкування було Москві. Про розголошення таємниці не могло бути й мови.
І тут, у Карпатах, усі випускники отримували диплом з печаткою міста Москви. Дитсадок і школа є й нині. Та звісно, вже українські. Все інше – давно закрили.
Сьогодні це звичайна сільська крамничка. Хоча раніше за рівнем забезпечення продовольства міг позаздрити навіть московський гастроном. Тут було все: від дефіцитної техніки – до екзотичних фруктів.
Андрій Мисюк, краєзнавець:
Супер дефіцити тих часів, такі як мандарини чи шоколадне масло, чи навіть та сама гречка.
У містечку лише одна вулиця – Авіаційна. На якій, більш ніж сотня будиночків та півтисячі квартир. Де-юре – це була частина Івано-Франківська, хоча сама територія – за півсотні кілометрів.
Валентин Олександрович, колишній військовий:
Це є “Івано-Франківськ 16”. Там – “Івано-Франківськ -15” а у нас 16.
Така прописка була і в паспорті підполковника Валентина Олександровича. Він приїхав сюди 30 років тому. Живе тут і досі. Він – один із тих, хто мав допуск у третю, надсекретну зону, де зберігалися ядерні ракети всього західного регіону. Тунелі для зброї стратегічного призначення були вирубані просто в скелях.
Валентин Олександрович, колишній військовий:
Колись це була центральна ядерна база. Я обслужував ядерні боєприпаси. Ми підпорядковувалися лише Генеральному штабу Радянського союзу. Взагалі-то, я не буду говорити багато. Розкажу – ще посадять.
Минув вже не один десяток років, а страх сказати зайве – є й досі. Хоча всі ядерні ракети звідси вивезли одразу після розвалу Союзу. Нині тут просто військова частина.
