На цілковитій ізоляції от уже три тижні живуть півтори сотні мешканців геріатричного пансіонату в Івано-Франківську. Разом із ними там зачинилася й частина тамтешніх працівників. Адже люди літнього віку та люди з інвалідністю в групі найбільшого ризику.
Як живеться людям, ізольованим від зовнішнього світу, розповіли у сюжеті ТСН.
Олександр — один зі 160 мешканців геріатричного пансіонату. Ось уже 3 тижні вони за ворота не виходять, навіть у сусідній магазин по сигарети чи цукерки. Адже літні та люди з інвалідністю, що живуть тут, в групі найбільшого ризику.
Разом зі своїми підопічними на повну ізоляцію пішли й три десятки тутешніх працівників: медики, санітарки, кухарки, пралі та директор. Директор Віталій Яворський каже: ніхто нікого не примушував — люди вибір зробили самі.
“Якщо, не дай Бог, інфекція попаде в нашу установу, то виходячи з гіркого досвіду європейських країн, ми отримаємо дуже сумну картину”, — каже директор Івано-Франківського геріатричного пансіонату.
Того, що живуть у повній ізоляції від світу, мешканці геріатричного й не відчувають. На кухні є місячний запас продуктів. Медикаментів теж не бракує. Про свій карантин вони розповідають у соцмережі. Нещодавно, наприклад, відсвяткували 93-тій день народження одного з дідусів, у парку пансіонату зібрали березовий сік, прийняли “пологи” у 2-х овець та кішки із зоокутка, а тепер чекають на каченят. Щойно тепліє, влаштовують пікнік.
“Понад 2 тижні пройшло, ми розуміємо, що інкубаційний період вірусу, ми відбули. У нас нема ні температур, ні захворювань”, — каже Яворський.
А от для працівників повна ізоляція виявилася ще тим випробовуванням. Люди щовечора звикли їхати додому, бачитися зі своєю сім’єю. Кажуть, що найскладнішими виявився другий та третій дні ізоляції. Вже скоро їх замінять інші працівники — також на три тижні.
Як перевірити нових людей, аби з вулиці чи з дому вони бува не принесли до стареньких небезпечний вірус? Чи допоможуть експрес-тести? І чи їх взагалі виділять пансіонату? Відповідей на ці питання керівник пансіонату наразі немає. Тож про всяк випадок розробляє план Б.
“Ми максимально зонуємо наші приміщення, щоб не було контакту кухні з підопічними”, — пояснює він.